Провадження № 11-кп/803/502/20 Справа № 202/4123/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 січня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 08 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої за ч.3 ст. 307, ч.2 ст.306, ч.1 ст.15, ч.3 ст.307КК України,
за участю учасників судового розгляду:
прокурора: ОСОБА_8
обвинуваченої: ОСОБА_7
захисника: ОСОБА_9
В апеляційній скарзі захисник просить змінити ухвалу суду та обрати щодо обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування апеляційних вимог, вказує, що у резолютивній частині ухвали не зазначено чи задоволено усне клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, а отже суд на власний розсуд вирішив питання продовження дії запобіжного заходу. Вказане усне клопотання заявлено до суду прокурором ОСОБА_8 без надання ним відповідних повноважень на участь у розгляді справи, тобто не уповноваженим прокурором. Жодних доказів того, що прокурора ОСОБА_8 визначено публічним обвинувачем по справі не надано. Зазначає, що ним було заявлено клопотання про відвід прокурора ОСОБА_8 , у задоволенні якого, ухвалою суду було безпідставно відмовлено.
Усне клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу не відповідає вимогам ч.3 ст.199, ч.1 ст.184 КПК України. Прокурор у своєму усному клопотанні не надав суду належного обґрунтування доцільності подальшого продовження строків тримання під вартою. Ним жодним чином не доведено, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_7 під вартою.
Клопотання прокурора розглянуто судом з порушенням територіальної підсудності, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.15 ч.3 ст.307 КК України вчинено ОСОБА_7 на території Індустріального району, натомість, більш тяжкі кримінальні правопорушення, передбачені ч.3 ст.307, ч.2 ст.306 КК України вчинені обвинуваченою в інших районах міста.
Також, захисник вказує, що досудове розслідування по цьому кримінальному провадженню закінчено понад 16 місяців тому, усі свідки були допитані, досліджені всі речі та документи, які мають істотне значення для справи, а відтак у обвинуваченої відсутні будь-які можливості вплинути на хід досудового слідства чи перешкоджати встановленню фактичних обставин.
Ризики, передбачені ст.177 КПК України стороною обвинувачення жодними доказами не підтверджені і ґрунтуються на припущенні.
Крім того, вказує на те, що обвинувачена ОСОБА_7 має сім'ю, постійне місце проживанні та реєстрації.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 до 08 лютого 2020 року включно.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд зазначив, що обраний відносно обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід, з урахуванням його тривалості на даний час, не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченої, характеру та тяжкості діянь, які їй інкримінуються, не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню від суду, ризики щодо цього є дійсними та триваючими, оскільки відносно обвинуваченої ОСОБА_7 під час досудового слідства змінювався запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою, підставою для чого, було порушення запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали контрольного провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як слідує з наведеної норми, закон не вимагає наявності подання клопотання про продовження строку тримання особи під вартою, у в'язку з чим, доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 , суд першої інстанції ретельно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та доводи клопотання сторони захисту щодо зміни обвинуваченій запобіжного заходу на домашній арешт, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою, та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
При цьому, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій у разі визнання її винною, дані про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , яка підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, взято також до уваги наявність передбачених ст. 177 КПК ризиків переховування від суду, оскільки під час досудового слідства запобіжний захід щодо обвинуваченої змінювався з домашнього арешту на тримання під вартою, підставою для чого, було порушення запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
З урахуванням зазначеного, доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 виконувала всі покладені судом обов'язки та ненавмисно порушила, обраний їй запобіжний захід у виді домашнього арешту, є безпідставними.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, про те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також, апеляційним судом враховується характер кримінальних правопорушень, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому та практику Європейського суду з прав людини п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Зазначене виправдовує тривалість обвинуваченої під вартою.
Суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного розгляду вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченою, покладених на неї процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України і тримання обвинуваченої під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що прокурор ОСОБА_8 є не уповноваженим бути публічним обвинувачем по справі, є безпідставними, оскільки прокурор ОСОБА_8 входить до складу групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні, у зв'язку з чим, має право приймати участь у судовому розгляді.
Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляції захисника про порушення територіальної підсудності при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 , оскільки зазначене питання вирішується тим судом, у провадженні якого перебуває справа на розгляді по суті, тобто Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги, не встановлено.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 , які б були підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 08 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої за ч.3 ст. 307, ч.2 ст.306, ч.1 ст.15, ч.3 ст.307КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
_______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4