Провадження № 22-ц/803/1323/20 Справа № 190/785/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Семенников О.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
22 січня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2015 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
У травні 2015 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що 27.02.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду, на підставі якої останній отримав кредит у розмірі 90000,00 грн. із платою відсотків за користування кредитом у розмірі 19% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.02.2010 року. Крім того, на забезпечення належного виконання позичальником умов вищевказаного кредитного договору між позивачем та ОСОБА_2 27.02.2007 року укладено договір поруки, згідно до якого ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність у тому ж обсязі, що і позичальник за вищевказаною кредитною угодою, включаючи сплату основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитом та сум штрафних санкцій. Оскільки відповідачі взятих зобов'язань по кредиту належним чином не виконали, станом на 15.04.2015 року перед позивачем виникла заборгованість на загальну суму 148632,73 грн., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів разом із пропорційним стягненням сплаченим судовим збором в розмірі 1486,33 грн.
Заочним рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2015 року позовні вимоги задоволені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Виноградівка П'ятихатського району, Дніпропетровської області, ІПН НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) та з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с.Башмачка Солонянського району Дніпропетровської області, ІПН НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 , МФО 305299) заборгованість за кредитною угодою №6070 від 27.02.2007 року в розмірі 148632,73 грн. 73 коп.Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.
АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до положень ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а заочне рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2015 року - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта.
ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористалась.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.02.2007 року ЗАТ КБ "ПриватБанк", надалі змінено назву - ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 уклали кредитну угоду №6070, за умовами якої позивачем надано ОСОБА_1 строковий кредит в розмір 90000,00 грн. шляхом отримання готівки через касу із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.02.2010 року.
Згідно п.1.1. вказаної угоди сторони обумовили, що надання коштів здійснюється окремими частинами -траншами кредиту та оформляється окремими договорами про видачу траншу.
Так, між позивачем та ОСОБА_1 27.02.2007 року та 25.12.2007 року було укладено договори про видачу траншу за №6070-1, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 90000,00 грн., та за №6070-6, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 20000,00 грн., вказані кредитні кошти ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати в порядку та строки, встановлені графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток №1 до договору про видачу траншу №6070-1, додаток №1 до договору про видачу траншу №6070-6 ).
Згідно п. 4.2 договору при несплаті відсотків та/або частини кредиту вказану в графіках дату вони вважаються простроченими.
Відповідно до п. 6.1 при порушенні позичальником якого-небудь із обов'язків по сплаті відсотків за користування кредитом передбачених п.п.2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 зазначеного договору, п.п.4.1,4.2,4.3,4.4 договору про видачу траншу, а також графіку погашення кредиту та відсотків п.п.4.5,4.6 Позичальник виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, але не більше подвійної ставки Національного Банку України.
Згідно п.6.2 договору при порушені п. п. 2.2.7, 2.2.8, 2.2.11 договору Позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю за кожний випадок порушення штраф у розмірі 2 % від суми отриманого кредиту.
Відповідно до п.6.3 договору позичальник сплачує банку штраф у розмірі 0,2% відсотків від суми кредиту, використаного не за цільовим призначенням, за реквізитами, зазначеними кредитодавцем.
Перед укладенням вказаного договору ОСОБА_1 повідомлений про умови кредитування, даний факт підтверджується особистим підписом відповідача у зазначеній кредитній угоді, договорах про видачу траншу та графіках погашення кредиту, відсотків і винагороди.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Норми ст.628 ЦК України передбачають, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 15.04.2015 року сума неповернутого ОСОБА_1 кредиту складає 148632,73 грн., з яких 27701,28 грн. - заборгованість за кредитом, 54505,96 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 467,50 грн. - заборгованість по комісіям за користування кредитом, 58642,15 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 250,00 грн. - штраф (фіксована частина), 7065,84 грн. - штраф (процентна складова).
Згідно до п. 3.1 договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (штраф, пеня), відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, а також інших витрат кредитодавця, виступає договір поруки №6070-5 від 27.02.2007 року.
Так, на забезпечення виконання позичальником умов вищевказаної кредитної угоди 27.02.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки №6070-5, згідно умов якого ОСОБА_2 надала поруку перед банком за виконання ОСОБА_1 обов'язків за вищевказаною кредитною угодою №6070 у тому ж розмірі, що і позичальник, в т.ч. включаючи сплату кредиту, процентів, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Відповідно до п.4 договору поруки від 19.09.2007 року у випадку невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитною угодою, відповідачі відповідають перед банком як солідарні боржники.
Відповідно ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
На підставі положень ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, при чому поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договороп поруки.
Відповідно до копії повідомлення вих.№30.1.0.0/2-ОТО від 22.04.2015 року позивач звертався до відповідачів з вимогами погасити заборгованість за кредитною угодою, проте заборгованість за кредитною угодою від 27.02.2007 року на час розгляду справи позивачеві не сплачена, доказів іншого до суду не надано і під час судового розгляду не досліджено.
Враховуючи вищевикладене, оскільки сума заборгованості підтверджується дослідженими в судовому розгляді матеріалами справи, доказів погашення за укладеним позивачем та ОСОБА_1 кредитною угодою сторонами до суду не надано, відповідач ОСОБА_2 як поручитель є солідарним боржникам та відповідає за зобов'язання ОСОБА_1 по кредитній угоді від 27.02.2007 в повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитною угодою з відповідачів як солідарних боржників у повному обсязі.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ухвалене заочне рішення порушило його права та законні інтереси, оскільки йому не було відомо про розгляд даної цивільної справи, а тому він не мав можливості захищати свої права та інтереси. Також апелянт вказує на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки вважає, що відповідно до договору №6070 від 27.02.2007 року право вимоги повернення боргу у позивача з'явилось 23.04.2007 р., однак останній звернувся до суду з позовом 21.05.2015 року.
Колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, оскільки згідно розрахунку заборгованості та виписки вбачається, що ОСОБА_1 періодично здійснював платежі за кредитним договором, а саме: 22.04.2013 р. в сумі 2700 грн., 28.08.2013 р. в сумі 2009,08 грн., 01.10.2013 р. в сумі 750 грн. та в подальшому ще декілька платежів.
Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
В силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Таким чином, апелянт своїми діями неодноразово визнавав суму свого боргу та переривав строк позовної давності по оспорюваному кредитному договору, здійснювавши погашення заборгованості за кредитним договором.
Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року по справі №646/10769/16-ц (провадження №61-27263св18).
Також безпідставними є доводи апелянта щодо його необізнаності про наявність даної цивільної справи у провадженні суду, у зв'язку з чим він не міг своєчасно подати заяву про застосування строків позовної давності, тобто до ухвалення рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 09 листопада 2016 року по справі № 6-1457цс16.: "... Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій...".
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наявних в матеріалах даної справи.
А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а заочне рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2015 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова