Провадження № 22-ц/803/1043/20 Справа № 199/2450/19 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
22 січня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. про зняття арешту з нерухомого майна та припинення іпотеки,-
У березні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що 06.05.2006 р. між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та позивачем було укладено кредитний договір № ML 300/1636/2006 та договір поруки № SR 300/1117/2006, об'єктом якого став житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом, у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитним договором. АКБ «Райффайзенбанк Україна» у 2010 р. усі свої права та обов'язки за вищевказаним кредитним договором передав ПАТ «ОТП Банк», який звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. про отримання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML 300/1636/2006. Після чого ПАТ «ОТП Банк» звернувся до АНД ВДВС ГТУЮ Дніпропетровської області з метою стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 3877966 грн. 39 коп. 03.02.2010 р. АНД ВДВС ГТУЮ було відкрито виконавче провадження № 17103126, на підставі якого було накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку загальною площею 0,1606 га. за тією ж адресою, що належить на праві власності позивачу. 28.11.2010 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. зареєстровано договір про відступлення права вимоги ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та внесено відомості до Державного реєстру іпотек № 3185258 на спірне домоволодіння та № 3185277 щодо спірної земельної ділянки, які належать на праві власності позивачу. У 2012 р. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся з позовом до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ML 300/1636/2006. 21.06.2013 р. було поновлено виконавче провадження АНД ВДВС ГТУЮ, відкрите 03.02.2010 р. за № 17103126, та в цей же день було повернуто виконавчий документ стягувачу.
28 лютого 2014 р. рішенням Бабушкінського районного суду по справі №2-2036/11 задоволено позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ML- 300/1636/2006 у розмірі 3877966 грн. 39 коп. На підставі даного рішення відповідач отримав виконавчий лист від 28.02.14 р. та 04.10.16 р. звернувся до відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області із заявою про примусове виконання, проте строк пред'явлення виконавчого листа був пропущений, у зв'язку з чим, 03.10.2016 р. відділом ПВР ДВС ГТУЮ було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, без прийняття до виконання. До закінчення вказаного строку стягувачем повторно не було пред'явлено виконавчий документ до виконання. Отже, на думку позивача, на цей час у кредитора, ТОВ «ОТП Факторинг», не має права на примусове стягнення коштів з позивача, оскільки своїм правом він вчасно не скористався, але арешт з майна позивача за адресою: АДРЕСА_1 , знятий не був. Обтяження у вигляді арешту майна, яке належить позивачу на праві власності, створює перешкоди у здійсненні права володіти, користуватися та розпоряджатися майбутнім майном, яке він хоче придбати, у зв'язку з чим існує необхідність скасувати заборону відчуження об'єкту нерухомого майна, виходячи з приписів ст. 41 Конституції України, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.
З приводу вимоги про визнання припиненим договору іпотеки, то позивач зазначав, що відповідно до ст. 593 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека (право застави) припиняється за рішенням суду за закінчення строку дії іпотечного договору й відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Оскільки термін порушеного зобов'язання у кредитному зобов'язанні відраховується з моменту першого порушення графіку згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Таким чином, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд зняти арешт з нерухомого майна - житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки загальною площею 0,1606 га, що розташована за тією ж адресою, що належить на праві власності позивачу, та визнати припиненим договір іпотеки № PCL-300/1596/2006 від 06.05.2006 р., який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. від 06.05.2016 р. на домоволодіння та земельну ділянку, земельної ділянки, загальною площею 0,1606 га, кадастровий № 1210100000:01:380:000863806005, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , про що внесено відомості до єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 3185292, а також до державного реєстру іпотек № 3185258 та 3185277.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у знятті арешту з нерухомого майна, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2019 року в оскаржуванній частині - без змін.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористалися.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуванній частині - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.05.2006 р. між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та позивачем було укладено кредитний договір №ML 300/1636/2006 та договір поруки № SR 300/1117/2006 з метою забезпечення виконання грошового зобов'язання з боку позивача, об'єктом якого став житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором іпотеки №PCL-300/l 596/2006 від 06.05.2006 р., який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., про що в Державний реєстр іпотек 06.05.06 р. був внесений відповідний запис № 3185277 та внесено відомості до Державного реєстру іпотек № 3185292 на домоволодіння, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , РПВН 6386555 та № 3185277 щодо земельної ділянки, загальною площею 0,1606 га, кадастровий номер 1210100000:01:3 80:000863 806005, що розташована за тією ж адресою, які належать на праві власності позивачу.
Ставши правонаступником ПАТ «ОТП Банк» звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. про отримання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML 300/1636/2006, який був виданий 20.01.2010 року за № 322, та на підставі виконавчого напису № 322 від 20.01.2010 р. ПАТ «ОТП Банк» звернувся до Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС ГТУЮ Дніпропетровської області з метою стягнення з позивача грошових коштів у розмірі 3877966 грн. 39 коп.
03.02.2010 р. Амур-Нижньодніпровським відділом ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 17103126, на підставі якого було накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку загальною площею 0,1606 га. за тією ж адресою, що належить на праві власності позивачу.
19.11.2010 р. Амур-Нижньодніпровським відділом ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції була винесена постанова про призначення експерта з метою проведення оцінки вищевказаного майна. У зв'язку з цим у цей же день було зупинено виконавче провадження.
28.11.2010 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. зареєстровано договір про відступлення права вимоги ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та внесено відомості до Державного реєстру іпотек № 3185258 на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , РПВН 6386555 та № 3185277 щодо земельної ділянки, загальною площею 0,1606 га, кадастровий номер 1210100000:01:380:000863806005, що розташована затією ж адресою, які належать на праві власності позивачу.
У 2012 р. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся з позовом до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ML 300/1636/2006.
28 лютого 2014 р. Бабушкінським районним судом було винесено рішення по справі №2-2036/11, яким було задоволено позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як солідарних боржників, заборгованості за кредитним договором № ML- 300/1636/2006 у розмірі 3 877 966 грн. 39 коп.
На підставі даного рішення відповідач отримав виконавчий лист від 28.02.14 р. та 04.10.16 р. звернувся до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою про примусове виконання, проте, строк пред'явлення виконавчого листа був пропущений, у зв'язку з чим, 03.10.2016 р. відділом ПВР ДВС ГТУЮ було відмовлено у відкритті виконавчого провадження, без прийняття до виконання. До закінчення вказаного строку стягувачем повторно не було пред'явлено виконавчий документ до виконання.
21.06.2013 р. було поновлено виконавче провадження Амур-Нижньодніпровським відділом ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції, відкрите 03.02.2010 р. за №17103126, та в цей же день було повернуто виконавчий документ стягувачу, оскільки стягувач не здійснював авансування витрат на проведення виконавчих дій, чим перешкоджав виконанню виконавчого напису.
Відмовляючи у задоволенні позову про зняття арешту з нерухомого майна позивача, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом, будучи боржником у виконавчому провадженні та іпотекодавцем нерухомого майна, на яке накладено арешти у межах виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчих листів про стягнення з іпотекодавця/позичальника заборгованості за грошовим зобов'язанням. Суд вказав, що позивач пред'явив вказаний позов не як стягувач у виконавчому провадженні, а як боржник та іпотекодатель майна, який регламентований Законом України «Про виконавче провадження» як «інший випадок», а тому всі доводи позивача суд визнав необгрунтованими. Крім того, суд зазначив, що державним виконавцем не було прийнято рішення про повернення виконавчого документа до суду, який його видав; виконавчий документ був повернутий стягувачу.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання припиненим договору іпотеки, суд виходив з того, що припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а стягнення за кредитним договором грошових коштів на підставі судового рішення, яке не виконано боржником у виконавчому провадженні, не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов'язання, яке залишається невиконаним з боку боржника.
Колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у знятті арешту з нерухомого майна, оскільки в іншій частині рішення суду апелянтом не оскаржується.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскільки арешт був накладений виконавчою службою відносно боржника ОСОБА_1 не за рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2014 р., а на підставі виконавчого напису від 20.01.2010 р., провадження по якому було завершено у зв'язку з перешкоджанням самим стягувачем в проведенні виконавчих дій, тому забезпечити реальне виконання рішення (виконавчого напису) неможливо, а арешт майна згідно вказаної норми, на цей час є зайвим заходом, тому повинен бути знятий.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз'яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з даним позовом в якості боржника у виконавчому провадженні та іпотекодавця нерухомого майна, на яке накладено арешти у межах виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчих листів про стягнення з іпотекодавця/позичальника заборгованості за грошовим зобов'язанням.
Таким чином, підстав, передбачених ч.ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття виконавцем арешту з усього майна боржника або його частини судом не встановлено. А твердження апелянта, що іншим випадком, у розумінні ч. 5 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”, в даному спорі як раз є те, що відсутня необхідність та законна підстава утримання нерухомого майна під арештом через неможливість виконання судового рішення, є власним тлумаченням апелянта Закону та не є підставою для скасування законного рішення.
Відповідно до ст. 40, 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. В інших випадках арешт з майна знімається за рішенням суду.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що виконавчий документ був повернутий стягувачу, а державним виконавцем не було прийнято рішення про повернення виконавчого документа до суду. А тому підстав для зняття арешту з нерухомого майна позивача відсутні.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду в оскаржуванній частині відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 серпня 2019року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова