Провадження № 22-ц/803/1404/20 Справа № 201/11711/18 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
22 січня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-
30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона з відповідачем з 04 серпня 2001 року перебували в зареєстрованих шлюбних відносинах, від цього шлюбу і спільного мешкання, мають та виховували одну спільну неповнолітню дитину: дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя в них не склалося, сім'я розпалася, разом не мешкають, рішенням суду їх шлюб розірвано, про що позивачка отримала свідоцтво 27 липня 2007 року. Зараз у позивача і відповідача відносини фактично припинені, мешкає позивач з дочкою окремо від відповідача. Відповідач у вихованні та матеріальному забезпеченні неповнолітньої дитини участі зараз не приймає, офіційно не працює, але має суттєві доходи, стосунки у них з відповідачем не склалися. Позивач зараз не працює, доглядає дитину, займається її вихованням та утриманням, лікуванням, навчанням, несе додаткові витрати на утримання цієї дитини. З неї за рішенням суду (наказ) стягуються аліменти на утримання їх дочки на її ж користь. Матеріально погано забезпечена.
У зв'язку з чим, позивач просила суд стягувати з відповідача безпосередньо на користь дочки аліменти на утримання вказаної неповнолітньої дитини до досягнення нею повноліття в твердій грошовій сумі по 2027 грн. щомісячно, починаючи стягнення з часу подання позову.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2019 року позовні вимоги були задоволені частково. Ухвалено рішення щодо стягнення з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, аліменти на утримання неповнолітньої дитини: дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь цієї дитини - неповнолітньої ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі по 1200 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_2 повноліття, починаючи стягнення з 01 жовтня 2019 року. Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць. Стягнено з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду в частині визначення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та початку строку стягнення аліментів, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення у зазначеній частині.
ОСОБА_3 відповідно до положень ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2019 року - залишити без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду в частині зазначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, змінити, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 04 серпня 2001 року перебували в зареєстрованих шлюбних відносинах, від цього шлюбу і спільного мешкання мають та виховували одну спільну неповнолітню дитину: дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя в них не склалося, сім'я розпалася, разом не мешкають, рішенням суду їх шлюб розірвано, про що позивачка отримала свідоцтво 27 липня 2007 року. Зараз у позивача і відповідача відносини фактично припинені, мешкає позивач з дочкою окремо від відповідача. Відповідач, на думку позивача, у вихованні та матеріальному забезпеченні неповнолітньої дитини участі зараз не приймає, офіційно не працює, але має суттєві доходи, стосунки у них з відповідачем не склалися. Позивачка зараз не працює, доглядає дитину, займається її вихованням та утриманням, лікуванням, навчанням, несе додаткові витрати на утримання цієї дитини. З неї за рішенням суду (наказ) стягуються аліменти на утримання їх дочки на її ж користь. Матеріально погано забезпечена. Відповідач фактично на утримання цієї неповнолітньої дитини регулярну матеріальну допомогу не надає.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 неповнолітня, свого постійного доходу не має, знаходиться на утриманні своєї матері, позивача, яка на теперішній час не працює, має скрутне матеріальне становище і потребує матеріальної допомоги від батька цієї дитини, тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на утримання вказаної дитини до досягнення нею повноліття. При цьому суд враховував наступне.
Верховний суд України, в абз. 2 п. 17 постанови № 3 Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року роз'яснив, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Щодо матеріального становища відповідача судом встановлено, що відповідач офіційно не працює, не має постійного заробітку, тимчасові заробітки, інших прибутків зараз відповідач не отримує; аліменти на утримання інших дітей чи інше не виплачує.
Враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України «Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку», який становить на одну особу в розрахунку на місяць та відповідно до ст. 7 ст. Закону України «Про державний бюджет»: установити у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень, а тому, враховуючи обставини матеріального становища і стану здоров'я відповідача, суд дійшов висновку, що обґрунтований, розумний та справедливий розмір аліментів саме у розмірі 1200 грн. щомісячно.
При цьому суд враховував ті обставини, що відповідач частково раніше виплачував аліменти в добровільному порядку і з моменту подачі позову до розгляду судом по суті справи виплачував саме аліменти на свою дочку і та їх отримувала. Суд встановив, що навпаки позивачка має заборгованість по сплаті аліментів на утримання своєї цієї ж дитини (30 000 грн.) і матеріальної допомоги від матері ОСОБА_2 тривалий час не отримувала.
Враховуючи вимоги ст. 191 СК України, суд дійшов висновку про стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітньої дочки з 01 жовтня 2019 року, оскільки з часу подання цього позову відповідач в добровільному порядку сплачував на утримання дочки вказані аліменти, про що суду надано належні докази, а подвійне стягнення аліментів за один і той же період законом не передбачено.
Частиною 1 статті 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обидва з батьків, незалежно від того з ким з них проживає дитина, оскільки Сімейний Кодекс України виходить із принципу рівності прав й обов'язків батьків.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, аліменти на утримання неповнолітньої дитини: дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь цієї дитини - неповнолітньої ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі по 1 200 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_2 повноліття, починаючи стягнення з 01 жовтня 2019 року; суд вирішив допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць, стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп., а в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовити.
Таким чином суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають частковому задоволенню.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, однак вважає, що час, з якого присуджуються аліменти на дитину, необхідно змінити, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини з 01 жовтня 2019 року. А посилання суду на те, що з часу подання позову відповідач в добровільному порядку сплачував на утримання дочки аліменти, а подвійне стягнення аліментів за один і той же період законом не передбачено, колегією суддів не приймаються, оскільки не грунтуються на нормах Закону, яким передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду саме від дня пред'явлення позову.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суди при ухваленні рішення повинні керуватися не власними міркуваннями, а дотримуватися діючого законодавства.
Однак, суд першої інстанції, всупереч ч. 1 ст. 191 СК України, на зазначене не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, починаючи стягнення з 01 жовтня 2019 року. А тому, колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині необхідно змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції:
“Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, аліменти на утримання неповнолітньої дитини: дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь цієї дитини - неповнолітньої ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі по 1200 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_2 повноліття, починаючи стягнення з 30 жовтня 2018 року.”
Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про можливість ОСОБА_3 надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої дитини саме у розмірі 2027,00 грн. щомісячно, оскільки ОСОБА_3 офіційно не працює, не має постійного заробітку, інших прибутків зараз відповідач не отримує, доказів отримання самостійного доходу матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення ст. 182 СК України, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини саме у розмірі 1200 грн. 00 коп.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2019 року - змінити в частині зазначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції:
“Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, аліменти на утримання неповнолітньої дитини: дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь цієї дитини - неповнолітньої ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі по 1200 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_2 повноліття, починаючи стягнення з 30 жовтня 2018 року.”
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова