Провадження № 11-кп/803/433/20 Справа № 202/3671/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
23 січня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09 лютого 2020 року включно, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 263 КК України,
за участю учасників судового розгляду:
прокурора: ОСОБА_8
обвинуваченого: ОСОБА_7
захисника: ОСОБА_6
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 .
В обґрунтування апеляційних вимог, вказує, що судом не було з'ясовано обставини справи, не було досліджено та наведеного жодного доказу, на підставі яких колегія суддів зробила свої висновки про необхідність утримання ОСОБА_7 під вартою. Не зазначено мотивів та обґрунтування неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, не дотримано та не обґрунтовано мету та підстави тримання під вартою, а також, наявність ризиків, передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 177 КПК України, керуючись лише припущенням та тяжкістю злочину, який інкримінують ОСОБА_7 .
Клопотання прокурора не відповідає вимогам КПК України, оскільки з нього не вбачається, якими доказами підтверджується обґрунтованість підозри відносно ОСОБА_7 , додатки до клопотання прокурора взагалі відсутні, що підтверджує відсутність доказів наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України та обґрунтованої підозри.
Адвокат зазначає, що ОСОБА_7 жодного разу не вчиняв дії, які б свідчили про його намір переховуватися від органів слідства чи суду. Крім того, ОСОБА_7 має постійне місце проживання в м.Дніпрі, сім'ю, до складу якої входять його мама, бабуся, співмешканка, має позитивну характеристику за місцем проживання, що свідчить про те, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_7 не буде вчиняти спроб втечі.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено до 09 лютого 2020 року включно.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні, зокрема, особливо тяжкого злочину, пов'язаного з погрозою застосування насильства, за вчинення якого передбачено покарання лише у вигляді позбавлення волі; обраний ОСОБА_7 запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу. Також, суд врахував стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , відносно якого не має застережень щодо можливості подальшого перебування під вартою.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги захисника та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання осіб під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та доводи обвинуваченого і його захисника щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
При цьому, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні, зокрема, особливо тяжкого злочину, пов'язаного з погрозою застосування насильства, за вчинення якого передбачено покарання лише у вигляді позбавлення волі, стан здоров'я обвинуваченого, а також, наявність передбачених ст.177 КПК України ризиків, у зв'язку з чим, дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Також, суд правильно зазначив, що обраний ОСОБА_7 запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто, визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу,
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд також дійшов висновку, що вони є обґрунтованими.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 263 КК України, одне з яких, а саме, за ч. 3 ст. 187 КК України є особливо тяжким, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років, з конфіскацією майна, а отже, усвідомлюючи відповідальність, яка загрожує йому у разі доведеності вини, може переховуватися від суду.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, раніше судимий, в тому числі, за аналогічне кримінальне правопорушення, а отже, може вчинити новий злочин.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд, також, приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, про те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також, апеляційним судом враховується характер кримінальних правопорушень, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому та практику Європейського суду з прав людини п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Зазначене виправдовує тривалість обвинуваченого під вартою, у зв'язку з чим, доводи захисника в цій частині, колегія суддів не приймає до уваги.
Суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного розгляду вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченими, покладених на них процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України і тримання обвинуваченого під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Посилання захисника на те, що прокурором не доведена наявність ризиків, на які він посилається у клопотанні, є безпідставними, оскільки у своєму клопотанні прокурором зазначені доводи на підтвердження заявлених ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, про що він зазначав і у судовому засіданні.
Твердження захисника про те, що прокурором не надано ніяких доказів, якими підтверджується обґрунтованість підозри обвинуваченому, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки оцінка доказів та встановлення наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення судом надається при ухваленні вироку.
Те, що двом обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, як на те посилається захисник в апеляції, не є підставою для зміни міри запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , оскільки суд, врахувавши роль та активні дії у вчиненні кримінального правопорушення саме ОСОБА_7 , прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження йому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з яким погоджується і колегія суддів.
Доводи в апеляції захисників на те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання в м.Дніпрі, сім'ю та позитивну характеристику за місцем проживання, хоча і мають місце, однак не є безумовними підставами для зміни щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою та самі по собі не можуть слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки та відсутності ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування такого виду запобіжного заходу.
Всі інші, викладені в апеляційних скаргах захисників доводи, були об'єктом дослідження судом при продовженні запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 і їм надана належна оцінка.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданих апеляційних скарг, не встановлено.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , які б були підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09 лютого 2020 року включно, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 289 ч. 1 ст. 263 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
_______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4