Справа №760/32866/19
Провадження 1-кс/760/25/20
23 січня 2020 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , прокурора Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Солом'янського районного суду м.Києва заяву ОСОБА_4 про скасування арешту майна
в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201810090010561, -
До слідчого судді надійшла заява ОСОБА_4 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201810090010561.
Як вказується у заяві, 10.10.2018 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м.Києва за клопотанням слідчого у кримінальному провадженні № 1201810090010561 наклав арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Будучи власником даного майна, ОСОБА_4 про цю обставину дізнався із Державного реєстру та отримав копію ухвали.
На думку ОСОБА_4 , цей арешт накладено необґрунтовано, адже слідчий у своєму клопотанні не навів підстав та не підтвердив їх відповідними доказами, за яких має бути накладено арешт - конфіскація, забезпечення позову, речовий доказ.
Як зазначається в заяві, в даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим. Якщо обставини, зазначені слідчим, мали місце, то ОСОБА_4 повинен був бути притягнутим до участі у справі у якості потерпілого, оскільки за квартиру заплатив кошти.
ОСОБА_4 вважає, що квартира не підпадає під ознаки, визначені ч.2 ст.167 КПК України. Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
ОСОБА_4 також вказує, що уклав договір, який не визнаний недійсним, крім того, він є добросовісним набувачем, і у нього майно може бути витребувано у рамках цивільного провадження у разі:
-якщо було загублено власником або особою, якій майно передано;
-викрадене у власника або особи, якій було передане;
-вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом ( ст.388 ч.1 ЦК України).
В даному кримінальному провадженні не порушена справа за крадіжкою. В даній справі не кваліфікуються дії нотаріуса, якщо має місце підроблення довіренності. 24.04.2019 року Велика палата Верховного суду в рамках справи № 2-3392/11, провадження № 14-105цс19, визначила юрисдикцію щодо скасування арешту майна, накладеного у рамках кримінального провадження.
На підставі викладеного та керуючись ст. 174 КПК України, ОСОБА_4 просить суд скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 .
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , заяву підтримав та просив її задовольнити.
Прокурор Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_5 проти задоволення заяви заперечував, вказав, що ухвала слідчого судді Солом'янського районного суду м.Києва про арешт квартири АДРЕСА_1 , є законною та обґрунтованою, потреба в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження не відпала.
Дослідивши заяву та додані матеріали, матеріали кримінального провадження №1201810090010561, зокрема постанову слідчого СВ Солом'янського УП ГУ НП у м.Києві про визнання квартири АДРЕСА_1 , речовим доказом у кримінальному провадженні за №1201810090010561, протоколу допиту потерпілої ОСОБА_6 , довідки, згідно з якою потерпіла ОСОБА_6 перебуває під наглядом психіатра з 1992 р., заслухавши пояснення сторін, слідчий суддя дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви, виходячи з такого.
Згідно з чч.1- 4 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як передбачено ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до чч.1, 2 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до чч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Слідчий суддя також зобов'язаний урахувати відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), в якій напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям та з дотриманням принципу справедливої рівноваги. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Слідчим суддею встановлено, що згідно з наявними матеріалами кримінального провадження за №1201810090010561 потерпіла ОСОБА_6 , будучи власницею 2 квартир в м.Києві, в т.ч. квартири АДРЕСА_1 , та яка перебуває під наглядом психіатра з 1992 р. з діагнозом розлад психічної діяльності з легким ступенем дебільності, була знайома з ОСОБА_7 , який обіцяв на ній одружитися.
При цьому, виходячи з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_6 у зв'язку з відмовою продати належне їй вищевказане житло, тривалий час насильницьким чином утримувалася різними особами, які обмежували її свободу пересування та шляхом застосування насильства відібрали в неї паспорт.
Як вказується в матеріалах кримінального провадження, ці особи підробили довіреність від її імені, згідно з якою ОСОБА_6 визначила ОСОБА_7 своїм представником, та 28.09.2018, перебуваючи у приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу згідно договору купівлі-продажу, серія та номер 3073 за участю ОСОБА_7 відчужили належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що в матеріалах кримінального провадження міститься постанова слідчого СВ Солом'янського УП ГУ НП у м.Києві ОСОБА_8 про визнання квартири АДРЕСА_1 , речовим доказом у кримінальному провадженні за №1201810090010561.
Слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 10.10.2018 р., справа № 760/25944/18, провадження № 1-кс/760/13019/18, накладено арешт на а об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , із забороною розпоряджатися будь-яким особам даним об'єктом нерухомості.
Виходячи із змісту вказаної ухвали, арешт майна згідно з ч.2 ст. 170 КПК України допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, що є підставою для арешту нерухомого майна, саме для забезпечення збереження речових доказів, тобто запобігання можливості їх перетворення або відчуження. Отже, слідчий суддя наклав арешт на вищевказане майно з метою забезпечення збереження речового доказу.
На час розгляду заяви досудове розслідування у кримінальному провадженні не є закритим.
Таким чином, на підставі викладеного, слідчий суддя дійшов висновку, що арешт було накладено обґрунтовано, а в подальшому застосуванні цього заходу потреба не відпала.
Слідчий суддя також ураховує визначені ст.2 КПК України завдання кримінального провадження, що полягає у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також те, що арешт квартири ОСОБА_4 полягає лише в забороні розпоряджатися цим майном, заборона його використовувати відсутня.
За таких обставин слідчий суддя дійшов висновку, що в даному випадку втручання держави у право ОСОБА_4 на мирне володіння майном є законним, переслідує суспільний інтерес, є пропорційним визначеним цілям та з дотриманням принципу справедливої рівноваги.
На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стст. 170, 174, 309 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні заяви ОСОБА_4 про скасування арешту майна - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1