27 січня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/1546/19-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.
Позивачі просять суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні раніше призначеної пенсії за віком та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) починаючи з 18 листопада 2019 року;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_2 у поновленні раніше призначеної пенсії за віком та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) починаючи з 18 листопада 2019 року.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивачам було призначено пенсію за віком. В 2017 році позивачі виїхали на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки, у зв'язку із чим їм було припинено виплату пенсії. На цій підставі їх представник звертався до органу пенсійного фонду із заявами про поновлення їм виплати пенсії за віком. Однак, листами від 02 грудня 2019 року №924/Р-11 та №923/Р-11 позивачам відмовлено у поновленні пенсій, оскільки угода між Україною та Сполученими Штатами Америки, яка б регулювала питання пенсійного забезпечення громадян України, які працюють та проживають в Сполучених Штатах Америки, відсутня. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 року від 07 жовтня 2009 року, яким визнано неконституційними положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, а також на рішення ЄСПЛ по справі "Пічкур проти України", позивачі вказують про протиправність дій відповідача щодо такої відмови.
Ухвалою суду від 18 грудня 2019 року відкрито провадження у даній справі, вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 02 січня 2020 року призначено розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У поданому до суду відзиві відповідач заперечує щодо позову та просить суд відмовити у його задоволенні повністю. При цьому вказує про правомірність оскаржуваних дій. Зазначає, що угоди між Україною та Сполученими Штатами Америки про соціальне забезпечення не ратифіковано. Питання виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено договору у галузі пенсійного забезпечення, на даний час залишається не врегульованим. Посилаючись на норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), вказував, що заява про поновлення виплати призначеної пенсії подається за встановленою формою пенсіонером особисто або його законним представником до органу Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку як одержувач пенсії. Вказує, що подання заяви про поновлення виплати пенсії через представника, який дії на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, законодавством не передбачено.
В клопотанні від 08 січня 2020 року та заяві від 27 січня 2020 року представник позивачів просив суд розглядати справу за його відсутності та відсутності позивачів, при цьому вказував, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а тому просить суд їх задовольнити.
В заяві від 27 січня 2020 року представник Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області також просив суд розглядати справу без участі відповідача. При цьому вказано, що адміністративний позов відповідач не визнає та заперечує в повному обсязі.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, який з 24 серпня 2016 року перебував на обліку в органах Пенсійного фонду України та одержував пенсію за віком згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення".
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, яка з 17 грудня 2006 року перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України та одержував пенсію за віком згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення".
08 грудня 2016 року позивачі звернулись до органу Пенсійного фонду із заявами, в якій просили виплатити пенсію за шість місяців наперед. В заявах визначено, що орієнтовний виліт у січні місяці.
Розпорядженнями №О/Р 152396 від 08 грудня 2016 року та №О/Р 143857 відповідачем закрито пенсійні справі позивачів та виплачено розмір пенсії за 6 місяців наперед у зв'язку із виїздом.
Згідно відомостей із закордонних паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійним місцем їх проживання є США.
Згідно доданих до матеріалів справи довіреностей від 14 листопада 2019 року, посвідчених приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Сирбу Л.Б., вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уповноважили Роговського ОСОБА_3 бути їхнім представником та виконувати низку дій, в тому числі представляти їхні інтереси в Пенсійному фонді України (з правом подачі заяв про призначення пенсій, поновлення пенсії, перерахунок пенсії).
При цьому в ході судового розгляду справи судом було витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію стосовно перетину державного кордону України протягом 2019 року (щодо в'їзду та виїзду з неї) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий органом 7323 30 вересня 2014 року та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_4 , виданий органом 7323 30 вересня 2014 року.
Так, з листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17 січня 2020 року №0.184-1742/0/15-20-Вих щодо перетину позивачами державного кордону України вбачається, що останні 07 листопада 2019 року в'їхали на територію України, а 28 листопада 2019 року виїхали за її межі.
Отже, 14 листопада 2019 року позивачі дійсно перебували на території України.
15 листопада 2019 року ОСОБА_4 звертався від імені позивачів до Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області із заявами про поновлення виплати пенсій за віком.
Як зазначено у позові, вказані заяви надійшли до Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області 18 листопада 2019 року.
Листами пенсійного органу від 02 грудня 2019 року №924/Р-11 та №923/Р-11 позивачам відмовлено у поновленні виплати пенсій, оскільки угода між Україною та Сполученими Штатами Америки, яка б регулювала питання пенсійного забезпечення громадян України, які працюють та проживають в Сполучених Штатах Америки, відсутня. В листах вказано, що згідно з Порядком №22-1 заява про поновлення виплати призначеної пенсії в Україні подається пенсіонером особисто до органу Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Повідомлено, що відповідно до пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно пункту 4.1 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком, позивачі звернулись до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародні договори між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно даного рішення оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Крім цього, вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до частини першої та частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачі як громадяни України, які проживають в Сполучених Штатах Америки, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Відтак, суд приходить до висновку, що позивачі мають право на виплату раніше призначеної їм пенсії за віком в період їх проживання в Сполучених Штатах Америки, а тому відповідачем всупереч висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України", яке є джерелом права, протиправно відмовлено позивачам в поновленні виплати пенсії.
Щодо доводів відповідача про те, що оскільки міжнародні договори між Україною та Сполученими Штатами Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися, а тому відсутні підстави для здійснення позивачам виплати пенсії за час їхнього проживання за кордоном, то такі є безпідставними з огляду на вищевикладене.
Доводи відповідача щодо безпідставності подання заяви про поновлення виплати пенсії позивачам їхнім представником є необґрунтованими у зв'язку із наступним.
Так, згідно пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Отже, даною нормою визначено, що заява про поновлення виплати пенсії може подаватись до пенсійного органу як пенсіонером особисто, так і його законним представником.
В даному випадку заяви про поновлення виплати пенсії позивачам до пенсійного органу було подано їх представником, який дії на підставі довіреностей від 14 листопада 2019 року, посвідчених приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Сирбу Л.Б., з яких вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уповноважили Роговського ОСОБА_3 бути їхнім представником та виконувати низку дій, в тому числі представляти їхні інтереси в Пенсійному фонді України (з правом подачі заяв про призначення пенсій, поновлення пенсії, перерахунок пенсії).
Доказів незаконності чи нечинності указаних довіреностей відповідачем не надано.
Відтак, представник позивачів звернувся до пенсійного органу із заявами про поновлення виплати пенсій правомірно, а тому указані вище посилання відповідача в обґрунтування правомірності оскаржуваних дій - помилкові.
Щодо посилань відповідача у відзиві на те, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), то такі також не свідчать про законність оскаржуваних дій, оскільки згідно доданих до матеріалів справи заяв про поновлення виплати пенсії до таких представником позивачів було додано нотаріально засвідчені копії паспортів громадянина України для виїзду за кордон (позивачів), довідку виконкому Корчівецької сільської ради та нотаріальні засвідчені копії довіреностей, в яких і зазначено дату народження представника позивачів, його місце проживання та його повноваження.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачі довели незаконність оскаржуваних дій та наявність правових підстав для задоволення позову, який вирішується судом в межах заявлених позовних вимог.
Натомість доводи відповідача, з огляду на викладене, є безпідставними та необґрунтованими.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявних у справі квитанцій №96 та №97 від 10 грудня 2019 року позивачами за його подання сплачено судовий збір у розмірі по 769,00 грн, а всього 1538,00 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачам за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 139, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у поновленні раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) починаючи з 18 листопада 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) починаючи з 18 листопада 2019 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 769,00 (сімсот шістдесят дев'ять) гривень 00 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 769,00 (сімсот шістдесят дев'ять) гривень 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 січня 2020 року.
Повне найменування учасників справи: позивачі - ОСОБА_1 (Чернівецька область АДРЕСА_1 район АДРЕСА_2 США, РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (Чернівецька область, Глибоцький район АДРЕСА_3 с. Корчівці, США, РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, площа Центральна, 3).
Суддя О.П. Лелюк