Справа № 420/7864/19
28 січня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши матеріали адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тірас» про стягнення заборгованості, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тірас», в якому позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача прострочену заборгованість в сумі 5021,28 грн.
Ухвалою суду від 28.12.2019 року зазначений адміністративний позов залишено без руху позивачу встановлено 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду:шляхом подання до суду документу про сплату судового збору у розмірі 1921,00 грн. за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у м. Одесі/Київський район; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA928999980000034310206084032; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Одеський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35118626.
Зазначену ухвалу суду отримано позивачем 13.01.2020 року, про що свідчить розписка представника позивача. Тобто, граничний строк усунення позивачем недоліків цієї позовної заяви - 23.01.2020 року включно.
22.01.2020 року до суду електронною поштою від позивача надійшов лист «Щодо усунення недоліків», вхід. ЕП/604/20, яким ухвалу суду від 28.12.2019 року позивачем не виконано.
У даному листі позивач, керуючись ст.ст. 1, 44-47, 73, 133, 160-161, 242 КАС України, просить враховуючи майновий стан позивача відкрити провадження по справі за подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «Тірас», з тих таких підстав, зокрема:
- управлінню кошти на сплату судового збору виділені у недостатній кількості, що унеможливлює сплату судового збору за подання позову. Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно з п. 20 та 29 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства;
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецсдентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Інтереси справедливого здійснення правосуддя не можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ державного органу до суду. Тобто, вимога сплати судового збору за подання позовної заяви, яку має розглянути суд, не може обмежувати права доступу до суду;
- Верховний Суд України у своїй постанові від 03 березня 2016 року зазначив: поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі, бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації;
- Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якого кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо одна із сторін судового процесу вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012). Разом із тим Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року);
- одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановления нового рішення. Отже, виходячи з системного аналізу ст.ст. 55, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Кодексу адміністративного судочинства України, не повинно бути об'єктивних перешкод для доступу до суду всіх осіб незалежно від їх майнового стану, що відповідає гарантуванню принципу рівності.
Проте, по-перше, вищенаведене позивачем у листі «Щодо усунення недоліків», вхід. ЕП/604/20, не спростовує факт не усунення позивачем встановленого судом недоліку позовної заяви.
По-друге, у зазначеному листі позивач просить враховуючи майновий стан позивача відкрити провадження по справі за подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «Тірас», з вищенаведених підстав, та не просить суд про зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.
При цьому, виходячи з вищенаведеного змісту поданого позивачем листа, суд повторно звертає увагу позивача на те, що згідно з Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2016 року, з посиланням на Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 23 січня 2015 року, обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору, не є вказані аргументи і підставою для відстрочення його сплати.
По-третє, згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та усталеної практики Європейського суду з прав людини, права, гарантовані ст. 6 Конвенції, в т.ч. право доступу до суду, - не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута. (див. рішення «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, серія А, № 93).
В даному випадку доступ особи до суду обмежується законом.
Так, за правилами частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З указаного вбачається, що скаржник не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати.
Наведена правова позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 14.08.2018 року у справі № 815/6828/17 (провадження № К/9901/53484/18).
Тобто, встановлений судом, згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України, недолік позовної заяви не усунуто позивачем у встановлений судом строк.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 5 ст. 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Як вбачається з наведеної норми закону, вона є для судді зобов'язальною та безальтернативною.
Тобто, відповідно до вимог ч. 5 ст. 169 КАС України, граничним днем повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду у даному випадку є - 28.01.2020 року.
Станом на 28.01.2020 року позивач недоліки позовної заяви не усунув, клопотання про продовження строку, встановленого судом для їх усунення, з дотриманням вимог ч. 2 ст. 121 КАС України, тощо не подав.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 169, 243, 248, 256, 294, 295, Розділом VII Перехідних положень КАС України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тірас» про стягнення заборгованості - повернути позивачеві.
Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Суддя М.Г. Цховребова