27 січня 2020 року м. Київ справа №320/4551/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати незаконними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру призначеної позивачу пенсії,
- зобов'язати відповідача здійснити з 16.04.2019 перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження максимального розміру пенсії в розмірі 31 429,81 грн. та стягнути заборговану суму.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області протиправно обмежено максимальний розмір пенсії позивача.
Згідно з ухвалою від 27.08.2019 суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
Відповідно до ухвали від 13.09.2019, суд продовжив строк для усунення недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Київський окружний адміністративний суд, згідно з ухвалою від 26.09.2019, відкрив провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив справу до розгляду у судовому засіданні.
Відповідачем надано суду письмовий відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що законом обмежено максимальний розмір пенсії на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У судовому засіданні 12.11.2019 Київським окружним адміністративним судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів, про що постановлено протокольну ухвалу.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 до 2019 року проходив службу у Збройних Силах України. При проходженні служби позивача було відряджено до Украероруху для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.
Згідно наказу Міністра оборони України від 01.04.2019 №158 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу зв'язку, навігації, спостереження (ЗНС) та спеціального зв'язку Українського центру планування використання повітряного простору та регулювання повітряного руху Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, звільнено з військової служби у запас за пп. "б" п. 2 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я) (том 1, а.с. 10).
Наказом директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України полковника ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 15.04.2019 (том 1, а.с. 11).
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Київській області для призначення пенсії.
Згідно з протоколом за пенсійною справою №1001022428 з 16.04.2019 позивачу призначено пенсію з розрахунку 70 % грошового забезпечення у розмірі 31 429,81 грн., але розмір пенсії обмежено на рівні 14 970,00 грн. (том 1, а.с. 61).
Також, органом Пенсійного фонду проведено перерахунок пенсії, що виплачується позивачу, розмір якої з 01.07.2019 становить 15 640,00 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру призначеної позивачу пенсії, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Згідно з ст. 1 Закону №2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Відповідно до ст. 1-1 Закон №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з ч. 1 ст. 43 Закону №2262-ХІІ пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Разом з тим, ч. 7 ст. 43 Закон №2262-ХІІ рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано неконституційною. Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
В резолютивній частині рішення Конституційний суд України зазначив: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ зі змінами, а саме:
- частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
При цьому, ч. 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №7-рп/2016 від 20.12.2016.
Отже, з 20.12.2016 ч. 7 ст. 43 в Законі №2262-ХІІ відсутня.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який прийнято 06 грудня 2016 року та вперше опубліковано в газеті "Голос України" 27 грудня 2016 року та набрав чинності відповідно до прикінцевих положень з 1 січня 2017 р., у частині сьомій статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2016 р." замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 р.".
Таким чином, зі змісту внесених змін Законом України №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, вбачається, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Дана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 15 квітня 2019 року у справі №127/4270/17 та від 15 квітня 2019 року у справі №522/16973/17.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України Рішення №7-рп/2016 від 20.12.2016 обмеження розміру пенсії позивача 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність є неправомірним, а відповідач має здійснити виплату пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на положення ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", оскільки саме на підставі вказаного Закону були внесені зміни до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та, фактично, є ідентичними. При цьому, факт визнання такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає ст. 117 Конституції України свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" при перерахунку пенсії позивача.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З огляду на викладене, порушені права позивача підлягають відновленню, шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження максимального розміру призначеної позивачу пенсії 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з розрахунку 70 % від грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру пенсії.
При цьому, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості з виплати пенсії, оскільки виплаті таких сум передує виконання органом Пенсійного фонду обов'язку щодо проведення перерахунку пенсії.
Крім того, позивачем не надано суду розрахунку суми такої заборгованості.
Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати зі сплати судового збору у сумі 384,20 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, буд. 40, код 22933548) щодо обмеження максимального розміру призначеної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) пенсії 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, буд. 40, код 22933548) з 16 квітня 2019 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з розрахунку 70% від грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру пенсії.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Ярославська, буд. 40, код 22933548) судові витрати у сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.