24 січня 2020 року Справа № 280/5239/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
28.10.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті, починаючи з березня 2016 року, пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача виплатити заборгованість з виплати пенсії позивачу, яка склалася за період з березня 2016 року на розрахунковий рахунок, відкритий на його ім'я в АТ «Ощадбанк»;
- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу на розрахунковий рахунок, відкритий на його ім'я в АТ «Ощадбанк».
Крім того, просить суд допустити негайне виконання судового рішення в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць та зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що має статус внутрішньо переміщеної особи та на даний час перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Вказує, що відповідачем, починаючи з березня 2016 року, було припинено здійснення йому пенсійних виплат. Вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому пенсії протиправною та такою, що суперечить вимогам Конституції України та інших нормативно-правових актів. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 31.10.2019 в задоволенні клопотання у відстроченні сплати судового збору відмовлено.
Ухвалою суду від 31.10.2019 вказану позовну заяву залишено без руху. 05.12.2019 від позивача до суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою суду від 09.12.2019 продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви. 26.12.2019 позивачем до суду надано заяву, до якої додає довідку про відсутність доходів, видану Державної податковою службою України.
Ухвалою суду від 27.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі 280/5239/19. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору та повідомлено про розгляд справи протягом тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши 20.01.2020 до суду відзив на позовну заяву (вх.№2950), в якому зазначає, що у зв'язку з переїздом позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа на підставі довідки від 29.09.2915 № 2331003014 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначає, що вказана довідка скасована управлінням соціального захисту населення Розівської районної державної адміністрації, а оскільки позивач після 01.03.2016 за поновленням виплати пенсії не звертався, оновлену довідку не подавав, то відсутні підстави для поновлення позивачу періодичних щомісячних пенсійних виплат. З огляду на відсутність факту реєстрації позивача як внутрішньо переміщеної особи відповідачем, у даному випадку, правомірно було припинено виплату позивачу пенсії, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , з 2004 року здобув право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.01.2004.
До 2015 року ОСОБА_1 перебував на обліку в управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька.
У зв'язку з проведенням антитерористичної операції на місці проживання позивача, він був змушений покинути постійне місце проживання та переїхати на підконтрольну українській владі територію. Так, відповідно до довідки від 29.09.2015 №2331003014 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасового окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з м. Донецька до Запорізької області, а саме: АДРЕСА_2 , де і перебуває на обліку та отримує пенсію у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке з липня 2019 року є правонаступником Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
З березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії.
На звернення позивача від 20.02.2019 щодо його пенсійного забезпечення, відповідачем надано відповідь, викладену в листі від 01.03.2019, де повідомлено, що термії дії довідки від 29.09.2015 №2331003014 закінчився та вона була скасована управлінням соціального захисту населення Розівської районної державної адміністрації, а оскільки позивач після 01.03.2016 за поновленням виплати пенсії не звертався, оновлену довідку не подавав, то відсутні підстави для поновлення позивачу періодичних щомісячних пенсійних виплат.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно із ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону № 1058-ІV).
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону № 1706-VII).
Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, ст. 12 цього Закону.
Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону № 1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок №365) вказує на правомірність припинення пенсії у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Частина 1 ст. 12 Закону № 1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Разом з тим, вказаний Закон № 1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.
Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон № 1058-ІV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом ч. 1 ст. 49 визначено підстави припинення пенсії.
Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
При цьому, конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії відповідачем була припинена з 01.03.2016, оскільки на той час діяла вимога абз. 2 п. 8 ч. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» щодо терміну дії довідок ВПО, а саме: «Термін дії такої довідки становить шість місяців з моменту її видачі». Як наслідок, рішенням управління соціального захисту населення Розівської районної державної адміністрації була скасована довідка від 29.09.2015 №2331003014 про взяття на облік ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщену особу.
Однак, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є підставою, виключний перелік яких зазначено у ст. 49 Закону № 1058-IV для прийняття рішення про припинення виплати пенсії.
Тим паче, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення, якого прийнято не було.
Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Порядок № 365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не передбачені ст. 49 Закону № 1058-IV. А норми Закону № 1706-VII є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.
Вказане, також, узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03.05.2018 (справа № 805/402/18, провадження № Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04.09.2018.
Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.11.2003 № 1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В п. 51 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість по пенсії, яка склалась з березня 2016 року на розрахунковий рахунок, відкритий на його ім'я в «Ощадбанк».
Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13.02.2018 у справі №219/9003/17, від 20.02.2018 у справі № 234/10770/17, тощо.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду із даними позовними вимогами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.
Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).
Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-VI, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень - органу, що призначає та виплачує пенсію.
Оскільки судом встановлено, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб'єкта владних повноважень -, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Вказаний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 по справі № 646/6250/17.
Щодо вимоги позивача про зобовязання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Конструкція вказаної правової норми свідчить про те, що це є правом суду, а не імперативним обов'язком.
З огляду на обставини справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для застосування ст. 382 КАС України.
Крім того, гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями ст. 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України
Таким чином, у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Згідно вимог ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, оскільки відповідачем не доведено належним чином правомірність припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено що негайно виконуються рішення суду зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи матеріали справи та приписи ст.ст. 263,371 КАС України, суд вважає за можливе звернути до негайного виконання рішення у межах суми пенсії позивача за один місяць відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору, то відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у невиплаті, починаючи з березня 2016 року, пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість по пенсії, яка склалась з березня 2016 року на розрахунковий рахунок, відкритий на його ім'я в АТ «Ощадбанк».
Звернути до негайного виконання рішення у межах суми пенсії ОСОБА_1 за один місяць відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 24.01.2020.
Суддя М.С. Лазаренко