Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 січня 2020 р. Справа№200/14330/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання врахувати періоди роботи при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання врахувати періоди роботи при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком. Просив визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську № 216 від 12.11.2019 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську врахувати період роботи ОСОБА_1 , період роботи з 27.09.1984 року по 28.12.2015 року на різних підприємствах і посадах (відповідно до записів трудової книжки) при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком відповідно до заяви від 06.08.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.11.2019 року управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області прийнято рішення № 216 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачу не зарахований до пільгового стажу роботи період з 01.08.1987 року по 29.06.1996 року на шахті «Лідіївка» комбінату «Донецьквугілля».
Отже, позивач вважає що його права були порушенні таким рішенням відповідача, у зв'язку із чим він звернувся до суду.
02 січня 2020 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
26 грудня 2019 року позивачем наданий уточнений адміністративний позов, в якому він просить визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську № 216 від 12.11.2019 року про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську врахувати період роботи ОСОБА_1 , період роботи з 27.09.1984 року по 28.12.2015 року на різних підприємства і посадах (відповідно до записів трудової книжки) при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком відповідно до заяви від 06.08.2019 року.
Представник відповідача, 23 січня 2020 року надав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог, мотивуючи це тим, що зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно копії трудової книжки неможливо, так як не читається відбиток печатки на титульному аркуші. Згідно наданих позивачем документів та індивідуальних відомостей страховий стаж роботи ОСОБА_1 складає 16 років 02 місяців 06 днів, пільговий стаж - відсутній. На підставі вищевикладеного управління Пенсійного фонду України ум. Краматорську Донецької області вважає, що не порушувало прав позивача, діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
06 серпня 2019 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області з заявою про призначення йому пільгової пенсії (за списком № 1) відповідно до ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
12 листопада 2019 року відповідачем було прийнято Рішення № 216 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, згідно п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В рішення, зокрема, було зазначено, що, до пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.08.1987 року по 29.06.1996 року на шахті «Лідіївка» комбінату «Донецьквугілля», так як не надано пільгові довідки та витяг з наказу про атестацію робочих місць. Крім того, в копії трудової книжки не читається відбиток печатки підприємства. Також відсутні відомості про переєстрацію підприємства на території, яка непідконтрольна Україні. Зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно копії трудової книжки не можливо, так як не читається відбиток печатки на титульному листі.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону № 1058-ІV).
У розумінні приписів статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Підприємство страхувальник, а позивач застрахована особа.
Приписами частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, трудовий стаж стає страховим виключно за умови сплати страхових внесків.
У даному випадку обов'язок їх утримання і сплати покладався на Підприємство, що встановлено приписами частини 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачу призначена пенсія, а отже саме право на отримання пенсійних виплат відповідачем не заперечується.
Спірним питанням даної справи є саме не зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи позивача з 01.08.1987 року по 29.06.1996 року на шахті «Лідіївка» комбінату «Донецьквугілля», у зв'язку із тим, що не надано пільгові довідки та витяги з наказу про атестацію робочих місць. Крім того, в копії трудової книжки не читається відбиток підприємства. Також відсутні відомості про переєстрацію підприємства на території, яка підконтрольна Україні.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності останньої або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, який затвердив постановою від 12 серпня 1993 року № 637 Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зважаючи на викладене, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.
Згідно п. 18 вказаного Порядку за відсутності документів, про наявний стаж роботи і неможливістю одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, які зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань неменше двох свідків, які знають заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Як вбачається з копії трудової книжки позивача БТ НОМЕР_2 , дата її заповнення 01.10.1984 року, позивач з 01.08.1987 року по 29.06.1996 року працював на різних посадах на шахті «Лідіївка» з повним робочим днем у шахті.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону № 1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, щодо несплати позивачем страхових внесків.
Крім того, суд також зазначає що позивач, як фізична особа та найманий працівник не може відповідати за заповнення свої трудової книжки посадовими особами підприємства на яком він працював.
Щодо питання про те, що підприємство на якому працював позивач не було переєстровано на територію, що контролює України, та не зарахування пільгового стажу, оскільки не була проведена атестація робочих місць суд зазначає наступне.
Згідно пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом № 1788-XII.
Згідно п «а» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383) передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 10 зазначеного Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку.
Відповідно до пункту 4.5 Порядку № 383, якщо ж атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для пільгового стажу є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Як вбачається з наказу № 484 від 10.08.1995 року «Про результати атестації робочих місць та умов праці», що міститься в матеріалах справи, затверджений перелік виробництв, робот, професій зі шкідливим та тяжкими умовами праці, занятість на яких має право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком 1 та 2.
Як вбачається з даного наказу та трудової книжки позивача, ОСОБА_1 має право на пенсію згідно ст. 13 п. «а» Закону № 1788-XII.
Позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до ст. 13 п. «а» Закону № 1788-XII.
Суд також зазначає, що У практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 року ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 816/4505/14 і враховується судом при розгляді даної заяви.
Неприпустимість визнання деяких документів, які були видані на території, неконтрольованій законною владою, недійсними та такими, що не набули законної сили, підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні у справі «Лоізіду проти Туреччини».
Європейський Суд з прав людини у вказаній справі дійшов такого висновку: «Суд відмічає, що за наявності фактично існуючих незаконних утворень на території неконтрольованій законною Владою міжнародне право визнає законність деяких юридичних домовленостей та дій, наприклад, реєстрація народження, смерті або шлюбу, наслідки яких можуть бути проігноровані лише на шкоду жителям тієї чи іншої території».
Відповідачем не надано суду жодних доказів, що дані, які містяться в трудовій книжці позивача, містять неправдиві або недостовірні дані.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п. 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благо отримувачів вимогам.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 13 Закону № 1788-XII, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
З дослідженої трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої знаходиться в матеріалах справи, вбачається, що в ній мають місце записи, в яких присутні всі відомості що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників.
Відповідно до статі 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності дій під час розгляду питання про нарахування пенсії та не врахування спірних періодів пільгового страхового стажу позивача, а саме: з 01.08.1987 року по 29.06.1996 року.
Щодо вимоги позивача про врахування періоду роботи ОСОБА_1 період роботи з 27.09.1984 року по 28.12.2015 року на різних підприємствах і посадах (відповідно до трудової книжки) при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком відповідно до заяви від 06.08.2019 року, суд зазначає, що спірним періодом який відповідач не зарахував є саме з 01.081987 року по 29.06.1996 року. Щодо іншого періоду страхового стажу позивача не має спірних правовідносин, оскільки відповідачем в спірному рішенні не заперечуються інші періоди роботи позивача.
Оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий та пільговий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву з врахуванням вищенаведених обставин.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог яке полягає у визнанні протиправним та скасування рішення та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 768,40 грн. (квитанція № 0.0.1561760513.1).
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5, код ЄДРПОУ 23346787) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання врахувати періоди роботи про вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком - задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5, код ЄДРПОУ 23346787) № 216 від 12.11.2019 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5, код ЄДРПОУ 23346787) з урахуванням висновків суду у справі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 06.08.2019 року про призначення пенсії за віком на пільгових , зарахувавши до його пільгового стажу період роботи з 01.08.1987 року по 29.06.1996 року.
В іній частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5, код ЄДРПОУ 23346787) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко