23 січня 2020 р. Справа № 160/9662/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Неклеса О.М.
при секретарі Колеснику І.О.
за участю:
представника позивача Шабатенко А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження в частині заявлених позовних вимог у справі №160/9662/19 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа на стороні відповідача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович про стягнення по договору банківського вкладу,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа на стороні відповідача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович, в якому позивач просить: - звільнити позивача від сплати судового збору, - стягнути з Відповідача на користь Позивача суму (гарантовану суму відшкодування) згідно договору банківського вкладу (депозиту) № 004-03726-190215 "Зростаючий у доларах США" від 19 лютого 2015 року у розмірі 188006,80 грн. (сто вісімдесят вісім тисяч шість гривень 80 коп.), - стягнути з Відповідача на користь Позивача відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 228 221,15 грн. (двісті двадцять вісім тисяч двісті двадцять одну гривен 15 копійок), - стягнути з Відповідача на користь Позивача відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 24 399,68 (двадцять чотири тисячі триста дев'яносто дев'ять грн. 68 копійок).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року відкрито провадження по вказаній справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
До суду надійшло клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому відповідач просить суд закрити провадження в частині пред'явлення позовних вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних втрат та стягнення пені за прострочення зобов'язання (252 620,83 грн.) у справі № 160/9662/19.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що у даному випадку Фонд виступає гарантом перед вкладником за виконання банком своїх повноважень і має ознаки забезпечення зобов'язання, передбачені статтями 546. 548 ЦК України. Це зобов'язання Фонду ґрунтується безпосередньо на нормах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що відповідає вимогам частини третьої статті 11 ЦК України. Оскільки позивач звернувся за захистом порушених, на його думку, прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правових угод - договорів банківського вкладу (депозити) №004-03726-190215 «Зростаючий» у доларах США від 19.02.2015, тому спір в частині стягнення інфляційних втрат та стягнення пені за прострочення зобов'язання (252 620,83 грн.) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі №826/120003/16, якою визначено, що справа за позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ці вимоги не пов'язані з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
В судовому засіданні представник позивача проти заявленого клопотання заперечував.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення якого повідомлений належним чином. Надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення якого повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, судом встановлено наступне.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, частини третьої статті 8, статті 55 Конституції України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.
Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом № 4452-VI, яким установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону № 4452-VI).
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 цього Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 Закону № 4452-VI у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Частиною другою статті 26 Закону № 4452-VI передбачено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Частиною другою статті 46 Закону № 4452-VI встановлено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення ним банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України» (частина третя статті 27 Закону № 4452-VI).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
З огляду на вказані приписи Закону № 4452-VI правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 цього Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), тому у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти, тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №725/5833/16-ц зазначив, що «У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передбачені статтею 625 ЦК України три проценти річних, інфляційні втрати, а також відшкодувати моральну шкоду. Правовими підставами для стягнення цих сум позивач зазначає несвоєчасну виплату Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договорами вкладу і договорами банківського рахунка, укладеними з неплатоспроможним банком - ПАТ «Банк Михайлівський». Вказані майнові вимоги заявлені позивачем не до банка-боржника, а до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов'язаних із своєчасністю виплати ОСОБА_1 гарантованого відшкодування. Такий спір пов'язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Відповідні висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, та висновками об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17. Оскільки позовні вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат, трьох процентів річних, а також відшкодування моральної шкоди стосуються безпосередньо правомірності дій Фонду і розглядаються за правилами адміністративного судочинства, провадження у цій справі підлягає закриттю.»
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 року у справі №194/1149/17, провадження №14-454цс19, зокрема зазначила, що: "Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом №4452-VI, яким установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону № 4452-VI). Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти, тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим, належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.»
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 грудня 2019 року по справі №761/5775/18 зазначив, що «колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що правовідносини щодо отримання вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. Тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням останньої практики Верховного Суду вказаний спір пов'язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Позовні вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат, трьох процентів річних стосуються безпосередньо правомірності дій Фонду і розглядаються за правилами адміністративного судочинства, в зв'язку із чим клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження в частині заявлених позовних вимог у справі №160/9662/19 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 238, 239, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження в частині заявлених позовних вимог у справі №160/9662/19 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа на стороні відповідача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович про стягнення по договору банківського вкладу,- відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складено та підписано 28.01.2020 року.
Суддя О.М. Неклеса