Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 січня 2020 р. Справа№200/13728/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати позивача грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 березня 2019 року, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 березня 2019 року
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви, шляхом надання суду власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
На виконання ухвали від 02 грудня 2019 року позивачем усунуті недоліки в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року суд відкрив провадження по справі № 200/13728/19-а у порядку спрощеного позовного провадження.
17 січня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду від відповідача.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Щодо позиції позивача та заперечень відповідача, суд зазначає наступне.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач в період з 24.03.2015 по 03.03.2019 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 та 25.09.2015 року ним отримано статус учасника бойових дій. 04.11.2019 року на адресу відповідача позивач направив заяву про надання інформації про кількість календарних днів невикористаної додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 рік з проханням здійснити виплату грошової компенсації. Відповідачем надано відповідь про те, що оскільки надання додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік.
В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду був наданий відзив, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відповідно до пунктів 17-19 статті 10.1 Закону України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, а отже виплата грошової компенсації не передбачена. Крім того, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містить порядку або правил нарахування грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Представник відповідача також зазначив, що посилання позивача на зразкову справу є безпідставними, оскільки фактичними обставинами у зразковій справі є вирішення спору між колишнім військовослужбовцем ЗСУ та військовою частиною, яка входить до складу ЗСУ, а правове регулювання проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України та Державній прикордонній службі України мають ряд суттєвих відмінностей.
Крім того, відповідачем надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки наказом командира військової частини НОМЕР_2 №61-ос від 01.03.2019 року позивача виключено зі списків військової частини та зі всіх видів забезпечення загону з 03.03.2019 року. Також зазначено про виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік за 8 календарних днів. Крім, того відповідно аркушу звільнення від 01.03.2019 року позивач проставив підписи про те, що йому було доведено порядок звільнення, виключення зі списків особового складу частини, постановку на військовий облік військового комісаріату за місцем призову. Таким чином, позивач є обізнаним про невиплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у березні 2019 року.
Розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 3 статті 123 КАС України, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Нормами частини четвертої зазначеної статті встановлено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до витягу з наказу командира 23 загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України №61-ос від 01.03.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Одночасно вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2019 рік - 08 календарних днів, грошову допомогу для оздоровлення за 2019 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 03 повних календарних роки служби, винагороду за безпосередню участь в операції об'єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні. Таким чином, в наказі не було зазначено про кількість невикористаних календарних днів невикористаної додаткової відпустки за період 2015-2019 роки.
Позивач дізнався про порушення своїх прав лише з довідки Маріупольського загону морської охорони від 15 листопада 2019 року №85.
Таким чином, позивачем не пропущено строк для звернення з адміністративним позовом, встановленим положеннями ст. 122 КАС України.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_4 ), РНОКПП НОМЕР_1 , проходив службу у 23 загоні морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України, ВЧ НОМЕР_2 . (а.с. 9-10)
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , в розумінні ст. 46 КАС України є суб'єктом владних повноважень.
25.09.2015 року Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України за підписом ОСОБА_2 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_5 . (а.с. 11)
Витягом з наказу командира 23 загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України №61-ос від 01.03.2019 ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних сил України у зв'язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Одночасно вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2019 рік - 08 календарних днів, грошову допомогу для оздоровлення за 2019 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 03 повних календарних роки служби, винагороду за безпосередню участь в операції об'єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні. (а.с. 12)
04.11.2019 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 із заявою надання інформації про кількість календарних днів невикористаної додаткової відпустки за період 2015-2019 роки, чи здійснювались виплати за невикористану додаткову відпустку, та у випадку, якщо не здійснювались відповідні виплати, надати вказівки посадовим особам військової частини НОМЕР_2 щодо здійснення відповідних виплат. (а.с. 13-16)
15 листопада 2019 року за №85 Маріупольським загоном морської охорони Державної прикордонної служби видано довідку про те, що пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припиняється. Враховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалась учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є невикористаною, таким чином виплата грошової компенсації не передбачена. Враховуючи зазначене виплати за невикористану додаткову відпустку в період з 2015 по 2019 роки не здійснювалась. (а.с. 18-19)
Отже, спірним у даних правовідносинах є не нарахування та невиплата компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
Суд звертає увагу сторін, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_3 до Військової частини НОМЕР_6 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:
1) ознаки типових справ;
2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;
3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
У своєму рішенні від 03 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі (пункт 113 рішення):
1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;
2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;
3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);
4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).
Окрім того, Верховним Судом було визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. А саме - у пункті 114 рішення зазначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпеченні;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Отже, зазначена справа розглядається як типова.
Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» встановлені такі види відпусток:
1)щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 8 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
В статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
З аналізу викладено можливо дійти висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, в тому числі і виплат компенсації за неотриманні дні додаткових відпусток, регламентовані спеціальним нормативно-правовим актом - Наказом Міністерства внутрішніх справ України №558 від 25.06.2018 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 р. за № 854/32306, яким затверджена відповідна «Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» (Інструкція - далі).
Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Відповідно до пп. 6, 7 п.8 Розділ V Інструкції, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
У разі звільнення військовослужбовців до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) органу Держприкордонслужби провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Водночас, питання щодо кількості наданих не невикористаних днів щорічної додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, передбачених п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» відповідачем не розглянуто.
Відтак, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду по справі №620/4218/18 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 при звільненні має право на компенсацію невикористаних днів додаткової відпустки.
Слід зазначити, що нарахування та виплата компенсації невикористаної додаткової відпустки нерозривно пов'язано із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на таку відпустку, в тому числі в процесі обліку робочого часу, що є дискреційними повноваженнями відповідача.
Визначення розміру недоотриманих за певний строк виплат є виключною компетенцію відповідача (в даному випадку), а не дискрецією суду.
Суд критично ставиться до твердження відповідача стосовно того, що зазначені правовідносини не підпадають під зразкову справу, враховуючи те, що всі вимоги, зазначені в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18, дотримані.
Стосовно твердження відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Таким чином, суд відхиляє твердження Маріупольського загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 березня 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (Маріупольський загін морської охорони) (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 березня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 березня 2019 року.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) 23 січня 2020 року. Судове рішення у повному обсязі складено та підписано 23 січня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Троянова