м. Вінниця
21 січня 2020 р. Справа № 120/4015/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Драло В.О.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідачів: Кулик А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
03.12.2019 року до Вінницького окружного адміністративного суд надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 20191 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2019 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.09.2019 року № 474 (по особовому складу) звільнено полковника ОСОБА_1 з з військової служби у запас. Наказом Командира Військової частини НОМЕР_3 від 26.09.2019 року № 185 з 29.09.2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Водночас, вважає що відповідач протиправно не здійснив із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період служби з 2015 по 2019 роки, що передбачена ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає що невиплата спірної грошової компенсації вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує його права та законні інтереси.
Ухвалою суду від 06.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання на 24.12.2019 року.
Крім того, даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву.
23.12.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо доводів позивача. Зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки як учасникам бойових дій. Таким чином, оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними відправа на таку відпустку) задоволенню не підлягають.
Крім того, вказує, що Військова частина НОМЕР_1 перебуває на всіх видах грошового забезпечення, у тому числі грошовому у Військовій частині НОМЕР_2 , тобто свого фінансового органу, що може здійснювати нарахування та виплати немає. Відповідач в межах своїх компетенції діє відповідно до ст. 19 Конституції України, а саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З вищевикладеного випливає, що посадові особи Військової частини НОМЕР_1 можуть діяти лише в межах та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
23.12.2019 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.12.2019 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 . У зв'язку з чим, розгляд справи відкладено на 21.01.2020 року.
02.01.2020 року від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позову заяву, в якому останній також заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки як учасникам бойових дій. Таким чином, оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними відправа на таку відпустку) задоволенню не підлягають
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідачів заперечувала щодо задоволення адміністративного позову.
Суд, заслухавши пояснення сторін, Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені доводи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.09.2019 року № 474 (по особовому складу) звільнено полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас. Наказом Командира Військової частини НОМЕР_3 від 26.09.2019 року № 185 з 29.09.2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 звернувся з листом щодо нарахування та виплати йому компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 роки.
Листом від 01.11.2019 року № 350/147/2/3843 відповідач відмовив у виплаті вказаної компенсації.
Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправні дії суб'єкта владних повноважень, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду". Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2015-2019 рр.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
Підсумовуючи, суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 29.09.2019.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Кожна особа, відповідно до ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.
Разом з тим, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, суд констатує, що позивачем обраний не правильний спосіб захисту, адже визнання протиправної бездіяльності військової частина НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2019 року не свідчить про безумовне негайне виконання цього рішення позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Так як, Військова частина НОМЕР_1 перебуває усіх видах грошового забезпечення, у тому числі грошовому, у Військовій частині НОМЕР_2 , а тому самостійно на свій розсуд не вчиняє таких дій, які просить в своєму позові позивач.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 29.09.2019 року, суд вважає за необхідне зобов'язати саме Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2019 року.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 / фактична адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 )
Відповідач: Військова Частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Відповідач: Військова Частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Рішення в повному обсязі складено: 27.01.2020 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна