вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.01.2020м. ДніпроСправа № 904/6221/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: Саранюк В.М.;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)
до Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району (смт.Черкаське, Новомосковського району, Дніпропетровської області)
про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором постачання природного газу № 3014/1718-ТЕ-3 від 05.09.2017 у загальному розмірі 53 268 грн. 99 коп.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - відповідач) суму пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором постачання природного газу № 3014/1718-ТЕ-3 від 05.09.2017 у загальному розмірі 53 268 грн. 99 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 22 840 грн. 48 коп. - пеня;
- 14 670 грн. 51 коп. - інфляційні втрати;
- 15 758 грн. 00 коп. - 3% річних.
Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (споживачем) зобов'язань за договором постачання природного газу № 3014/1718-ТЕ-3 від 05.09.2017 в частині своєчасної оплати спожитого у період з жовтня 2017 року по березень 2018 року природного газу на загальну суму 5 939 206 грн. 64 коп., який на теперішній час є оплаченим. За прострочення виконання зобов'язань на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 23.04.2018 в сумі 22 840 грн. 48 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з січня по листопад 2018 року в сумі 14 670 грн. 51 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 20.12.2018 в сумі 15 758 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 26.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 27.01.2020.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 1559/20 від 13.01.2020), в якому він позовні вимоги позивача визнає в повному обсязі, а саме: просить суд позовні вимоги задовольнити повністю та у зв'язку із визнанням позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості, справу розглянути за відсутністю відповідача у порядку спрощеного позовного провадження та повернути частину судових витрат у розмірі 50% в сумі 960 грн. 50 коп., в порядку частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України.
У судове засідання 27.01.2020 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується змістом відзиву на позовну заяву. Крім того, судом було враховано наявність клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.
Представник позивача у судовому засіданні 27.01.2020 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування.
Враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, господарським судом у судовому засіданні 27.01.2020 було оголошено зміст відзиву на позовну заяву.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представником позивача у судовому засіданні 27.01.2020 наголошено на тому, що ним повідомлені суду всі обставини та позивачем долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 27.01.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору постачання природного газу, строк дії договору, умови поставки та оплати, факт поставки, загальна вартість поставленого природного газу, настання строку його оплати, допущення прострочення оплати.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 05.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник, позивач) та Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - споживач, відповідач) було укладено договір постачання природного газу № 3014/1718-ТЕ-3 (далі - договір, а.с.19-28), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах договору. Природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1. та 1.2. договору).
Відповідно до пункту 2.1. договору постачальник передає покупцю в період з 01.10.2017 по 31.03.2018 газ обсягом до 1 680,00 тисяч куб.м. в тому числі по місяцях кварталів, згідно з графіком, передбаченим договором.
У розділі 12 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу ІІІ книги п'ятої Цивільного кодексу України.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачеві газ у його загальному потоці у разі передачі:
- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;
- імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
У відповідності до пункту 3.7. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
На виконання умов договору позивачем у період з жовтня 2017 року по березень 2018 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 5 939 206 грн. 64 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:
- актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 58 361 грн. 06 коп. (а.с. 31);
- актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 907 440 грн. 16 коп. (а.с. 32);
- актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 989 356 грн. 78 коп. (а.с. 33);
- актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2018 на суму 1 389 949 грн. 36 коп. (а.с. 34);
- актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 1 265 677 грн. 82 коп. (а.с. 35);
- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 на суму 1 328 421 грн. 46 коп. (а.с. 36).
Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягу, строку чи якості поставленого у спірний період позивачем природного газу; з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані сторонами без заперечень.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов'язок покупця оплатити вартість газу і наданих послуг.
У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Так, у розділі 5 договору сторони узгодили ціни на газ.
У пункті 5.4. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Відповідно до пункту 5.2. договору ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладення договору становить 4 942 грн. 00 коп., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930 грн. 40 коп.
Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони позгодили, що з урахуванням пункту 11.3 договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за договором.
В подальшому, додатковою угодою № 1 від 11.01.2018 до договору сторонами були внесені зміни до пункту 6.1. договору, а саме: сторони дійшли згоди викласти абзац третій пункту 6.1. договору в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за договором." (а.с. 29-30).
В порушення вказаних вище умов договору, відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням, визначених у пункті 6.1. договору термінів.
Слід звернути увагу, що відповідно до пункту 10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить 5 років.
Позивач посилається на те, що відповідач допускав порушення строків оплати поставленого у період з жовтня 2017 року по березень 2018 року природного газу, який на теперішній час є оплаченим. Отже, за прострочення виконання зобов'язань на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 23.04.2018 в сумі 22 840 грн. 48 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з січня по листопад 2018 року в сумі 14 670 грн. 51 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 20.12.2018 в сумі 15 758 грн. 00 коп., що і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За нормою частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач поставлений в період з жовтня 2017 року по березень 2018 року природний газ оплатив у повному обсязі, але із простроченням. Вказане вбачається із виписки за період з 01.09.2017 по 31.05.2019 (а.с. 38).
Судом враховано, що відповідно до пункту 6.4. договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості.
При цьому, судом було враховано, що під час отримання часткових оплат позивач здійснював їх розподіл та зарахування в рахунок погашення основного боргу (без врахування положень статті 534 Цивільного кодексу України та пункту 6.4. договору). Вказане підтверджується розрахунком позивача та самими позовними вимогами, оскільки позивач визнає відсутність заборгованості відповідача щодо оплати спожитого в спірний період газу, а штрафні санкції та втрати, які накопичились через прострочення оплати в цей період позивач заявляє до стягнення у судовому порядку.
В той же час, судом також було враховано, що в призначеннях платежів, які були здійснені відповідачем в рахунок оплати за спірний період, відповідач вказував оплату за природний газ по спірному договору за певній місяць, отже позивач правомірно здійснював зарахування вказаних платежів в оплату спожитого в певному місяці природного газу.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що спожитий у період з жовтня 2017 року по березень 2018 року природний газ був оплачений відповідачем із простроченням.
Так, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В пункті 8.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 28.11.2017 по 23.04.2018, з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, в сумі 22 840 грн. 00 коп., яку позивач просив стягнути відповідно до наданого розрахунку (а.с.14-18).
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо), з урахуванням фактичних дат оплат (не включаючи в період дату оплати), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.14-18), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 22 840 грн. 48 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за загальний період з січня по листопад 2018 року в сумі 14 670 грн. 51 коп.
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо), з урахуванням фактичних дат оплат (не включаючи в період дату оплати), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, доданий до позовної заяви (а.с.14-18), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 14 670 грн. 51 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого газу, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України також були також розраховані та заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 28.11.2017 по 20.12.2018 в сумі 15 758 грн. 00 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку (а.с.14-18).
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним актом приймання-передачі природного газу окремо), з урахуванням фактичних дат оплат (не включаючи в період дату оплати), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, доданий до позовної заяви (а.с.14-18), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 15 758 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Слід також зазначити, що від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги позивача визнав у повному обсязі, а саме: в загальній сумі 53 268 грн. 99 коп.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
В даному випадку, заява відповідача про визнання позову наведена у відзиві на позовну заяву (а.с.56-57).
Частиною 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Враховуючи, що поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому міститься заява про визнання позовних вимог:
- підписана начальником Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району, повноваження якого підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.12.2019 (а.с.45-47);
- дії вказаного представника відповідача, враховуючи встановлені судом обставини справи, не суперечать інтересам особи, яку він представляє;
- визнання відповідачем позовних вимог, враховуючи встановлені судом обставини справи, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд приймає визнання позову відповідачем.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 921 грн. 00 коп.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:
- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн. 00 коп.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (672 350 грн. 00 коп.);
- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову становила 53 268 грн. 99 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 921 грн. 00 коп. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Під час звернення із позовом до суду, позивач сплатив судовий збір в сумі 1 921 грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення № 7010703 від 18.11.2019 (а.с.13).
В той же час, відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Так, враховуючи обставини справи та вказані норми закону, представник позивача у судовому засіданні 20.01.2020 просив суд повернути позивачу 50% судового збору з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне в порядку, визначеному частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу 50% сплаченого ним при поданні позову судового збору у розмірі 960 грн. 50 коп., оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачем було подано заяву про визнання позову.
В іншій частині витрати по сплаті судового збору судом покладаються на відповідача у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, що встановлено судом та не заперечувалося останнім під час розгляду справи; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 960 грн. 50 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором постачання природного газу № 3014/1718-ТЕ-3 від 05.09.2017 у загальному розмірі 53 268 грн. 99 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району (51272, Дніпропетровська область, Новомосковського району, смт. Черкаське, вулиця Лісна, будинок 18; ідентифікаційний код 22992686) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) - 22 840 грн. 48 коп. - пені, 14 670 грн. 51 коп. - інфляційних втрат, 15 758 грн. 00 коп. - 3% річних та 960 грн. 50 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
Повернути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) частину сплаченого судового збору у сумі 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 50 коп., перерахованого згідно з платіжним дорученням № 7010703 від 18.11.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 27.01.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко