Ухвала
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 1-17/2004
провадження № 51- 2509 ск19
Верховний Суд колегією суддів Першої
судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу судді Сумського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року про відмову у відкритті провадження за його апеляційною скаргою на вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року щодо нього,
встановив:
До Касаційного кримінального суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , у якій ним ставиться питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції. Просить скаргу розглянути без його участі в письмовому касаційному провадженні.
Із матеріалів провадження за скаргою вбачається, що вироком Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року ОСОБА_4 засуджено за п.13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.296, ч.1 ст.122,ч.1 ст.70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 лютого 2005 року зазначений вирок щодо ОСОБА_4 залишено без змін, а касаційні скарги засудженого і захисника залишені без задоволення, після чого вирок набрав законної сили та був звернутий до виконання.
Ухвалою судді Сумського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року, на підставі ч.4 статті 399 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 2012 року (далі - КПК 2012 року) відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на зазначений вирок апеляційного суду.
ОСОБА_4 , не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся із вказаною скаргою, яку просить задовольнити. При цьому посилається на:
- необґрунтованість і невмотивованість судового рішення з огляду на те, що оскаржувана ухвала судді апеляційного суду суперечить положенням Конституції України і ч.2 ст.30 КПК, практиці Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини та Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Посилається на те, що вирок апеляційного суду від 11 жовтня 2004 року не набрав законної сили, а його утримують під вартою на підставі безстроково обраної міри запобіжного заходу за цим вироком, оскільки в одному примірнику ухвали Верховного Суду України від 15 лютого 2005 року була зазначена вказівка не виконувати ухвалу суду касаційної інстанції через технічну помилку, а виправлення помилки призвело до наявності в особовій справі двох примірників ухвал Верховного Суду України від 15 лютого 2005 року та порушення вимог ч.4 ст.332 КПК в редакції чинній станом на 2005 рік;
- те, що другий примірник ухвали Верховного Суду України є незаконним, оскільки виправлення до ухвали вносились після її оголошення, таким чином вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року залишився без набрання ним законної сили і не може бути звернутий до виконання згідно ч.6 ст.404 КПК в редакції чинній станом на 2005 рік;
- те, що суддя апеляційного суду оскаржуваною ухвалою від 27 грудня 2019 року відмовив йому у відкритті апеляційного провадження, без проведення судового засідання з його участю та участю захисника.
Суд, перевіривши касаційну скаргу та надану до неї копію судового рішення, дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Як вбачається із наявних у Суді матеріалів, вирок апеляційного суду від 11 жовтня 2004 року щодо засудженого ОСОБА_4 постановлений апеляційним судом, як судом першої інстанції відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КПК 1960р.) та згідно ч.1 ст.383 цього Кодексу був переглянутий в касаційному порядку, набрав законної сили, знаходиться на стадії виконання.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 392 КПК 2012 року в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, зокрема: вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 цього Кодексу.
При цьому, положеннями ст.394 КПК 2012 року, передбачено особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень, зокрема щодо неможливості оскарження вироку суду першої інстанції, ухваленого за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу,щодо можливого оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим та вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості, та судового рішення суду першої інстанції, яке не може бути оскаржене з підстав заперечення обставин, дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на те, що зазначеними нормами КПК не передбачено процесуальної можливості оскарження в апеляційному порядку вироку суду апеляційної інстанції, постановленого як судом першої інстанції.
У силу ч.4 ст.399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року оскарженню в апеляційному порядку не підлягає і, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону, з чим погоджується й колегія суддів.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, положення Конституції України, практику Конституційного Суду України, якими забезпечується право на апеляційне оскарження, то вони не ґрунтуються на законі.
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із оскарженням вироку апеляційного суду, постановленого ним як судом першої інстанції, який набрав законної сили у встановленому законом порядку та оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням порушення конституційних прав на апеляційний перегляд справи, як про це йдеться в касаційній скарзі.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (Рішення у справі "Скорик проти України" від 08 січня 2008 року).
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням, яке набрало законної сили, не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддяі порушенням конституційних прав на оскарження процесуальних рішень, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Посилання засудженого ОСОБА_4 про те, що суддя апеляційного суду оскаржуваною ухвалою від 27 грудня 2019 року відмовив йому у відкритті апеляційного провадження без проведення судового засідання з його участю та участю захисника, не є обґрунтованими, оскільки оскаржувана ухвала судді апеляційного суду постановлена в порядку ст. 398, ч. 4 ст. 399 КПК, відповідно до яких суддя - доповідач протягом трьох днів перевіряє апеляційну скаргу на відповідність вимогам ст. 396 КПК та у випадку, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Водночас чинним КПК не передбачено вирішення питання щодо відмови у відкритті апеляційного провадження в судовому засіданні з участю сторін.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи положення ч.7 ст. 115 КПК та керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу судді Сумського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року про відмову у відкритті провадження за його апеляційною скаргою на вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2004 року щодо нього, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3