Постанова
Іменем України
23 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 640/11925/16-к
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/818/72/19
Провадження № 51 - 2393 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220490005297 від 31 жовтня 2015 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 190 ч. 1, ст. 289 ч. 2, ст. 357 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката
ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 21 серпня
2017 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2017 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 190 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;
- за ст. 357 ч. 3 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік;
- за ст. 289 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 3120 гривень 28 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він у серпні
2014 року, діючи з корисливих мотивів, зловживаючи довірою, заволодів коштами ОСОБА_8 в сумі 30 000 гривень, які в період часу з 01 вересня 2014 року по
15 жовтня 2014 року по вул. Сидора Ковпака, 5-а та пр. Дружби Народів у м. Харкові йому передав чоловік потерпілої ОСОБА_9 для ремонту автомобіля марки «Toyota Yaris» державний номерний знак НОМЕР_1 і якими ОСОБА_6 розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв матеріальну шкоду на зазначену суму.
Крім того, у серпні 2014 року ОСОБА_6 , діючи з корисливих мотивів та повторно, незаконно заволодів автомобілем марки «Toyota Yaris» державний номерний знак
НОМЕР_1 , належним ОСОБА_8 , який за домовленістю з ОСОБА_9 з метою проведення ремонтних робіт був розміщений за адресою: м. Харків,
вул. Желєзнякова, 31. У подальшому ОСОБА_6 запевнив ОСОБА_10 щодо свого законного володіння зазначеним автомобілем, привласнивши таким чином автомобіль марки «Toyota Yaris» державний номерний знак НОМЕР_1 , ринковою вартістю 79 333 гривні 15 копійок, та продав вказаний автомобіль ОСОБА_10 на запчастини за 1500 доларів США.
Крім того, у серпні 2014 року разом з автомобілем ОСОБА_9 передав
ОСОБА_6 важливий особистий документ - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , належний ОСОБА_8 . У грудні
2014 року ОСОБА_6 привласнив зазначений документ та разом з незаконно проданим автомобілем марки «Toyota Yaris» державний номерний знак НОМЕР_1 передав ОСОБА_10 .
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а його апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судом в основу обвинувального вироку покладено суперечливі показання свідка ОСОБА_10 . Зазначає, що суд першої інстанції не допитав свідка ОСОБА_11 , яка складала розписку від 24 квітня 2014 року, та свідка ОСОБА_12 . Указує на порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 404, 419 КПК України, оскільки не здійснено належної перевірки доводів апеляційної скарги та не надано вичерпних відповідей на них, безпідставно відмовлено у допиті свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_12 та проведенні почеркознавчої експертизи розписки від 24 квітня
2015 року, про що заявляв відповідні клопотання захисник у судових засіданнях від 06 лютого 2018 року та 07 лютого 2019 року. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що розписки від 24 квітня 2015 року та від
27 квітня 2015 року є недопустимими доказами, мають місце цивільно-правові відносини, автомобіль разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу було транспортовано для ремонту на стенді ОСОБА_10 , останній відмовився повертати автомобіль, оскільки у ОСОБА_6 перед ним був борг.
Заперечень на касаційну скаргу адвоката ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини у шахрайстві, незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, та незаконному заволодінні важливим особистим документом суд обґрунтовано послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував факту отримання від ОСОБА_9 за місцем свого проживання автомобіля марки «Toyota Yaris» державний номерний знак НОМЕР_1 зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а також 30 000 гривень для проведення ремонту, підтвердив, що передав автомобіль та свідоцтво ОСОБА_10 ; на показання потерпілої
ОСОБА_8 про обставини заволодіння її коштами, автомобілем та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу; на показання свідка ОСОБА_9 про те, що він передав ОСОБА_6 , який раніше ремонтував автомобіль його доньки, автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу для проведення ремонту пошкоджень, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, після передачі 30 000 гривень ОСОБА_6 став уникати зустрічей, не відповідав на смс-повідомлення, не показував ні автомобіль, ні придбаних за його словами запчастин, він наполіг, щоб ОСОБА_6 написав йому розписку про отримання коштів на ремонт, влітку 2015 року йому зателефонував ОСОБА_10 з проханням оформити довіреність на управління автомобілем, пояснивши, що він його придбав у ОСОБА_6 , при поверненні автомобіль взагалі не був відремонтований, знаходився у стані, в якому передавався ОСОБА_6 для ремонту; на показання свідка ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_6 раніше ремонтував її автомобіль і її батько ОСОБА_9 також звернувся до нього за ремонтом автомобіля матері, підтвердила показання своїх батьків про обставини вчинення кримінальних правопорушень; на показання свідка
ОСОБА_15 , який був присутнім при поверненні автомобіля про те, що автомобіль не був відремонтований, а ОСОБА_10 пояснював, що придбав його у ОСОБА_6 ; на показання свідка ОСОБА_10 про обставини придбання автомобіля марки «Toyota Yaris» у ОСОБА_6 приблизно за 2500 доларів США, останній привіз автомобіль на евакуаторі та передав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, обіцяв зробити довіреність від колишнього власника протягом місяця, згодом він наполіг, щоб ОСОБА_6 написав розписку, текст якої склала його дружина, оскільки вона є юристом, ОСОБА_6 добровільно її підписав, заперечив наявність будь-яких фінансових зобов'язань між ним та ОСОБА_6 , знайшовши власника автомобіля він з'ясував, що ОСОБА_6 не мав права його продавати, він повернув автомобіль і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, отримавши частину витрачених ним коштів; на дані, які містяться в довідці про дорожньо-транспортну пригоду від
05 серпня 2014 року; на дані, які містяться в заяві ОСОБА_10 про добровільне надання автомобіля марки «Toyota Yaris» державний номерний знак НОМЕР_1 ; на дані, які містяться в протоколі огляду місця події від 26 листопада 2015 року, в ході якого на автомобілі марки «Toyota Yaris» державний номерний знак НОМЕР_1 були виявлені пошкодження.
Суд також безпосередньо дослідив, перевірив на предмет допустимості та у вироку обґрунтовано послався на дані, які містяться в розписці ОСОБА_6 від 27 квітня 2015 року про те, що він 01 вересня 2014 року взяв автомобіль марки «Toyota Yaris» державний номерний знак НОМЕР_1 та гроші в сумі 30 000 гривень для проведення ремонту, рукописний текст у якій згідно з висновком почеркознавчої експертизи від 24 червня 2016 року № 265 виконано ОСОБА_6 , а також в розписці від 24 квітня 2015 року за підписом ОСОБА_6 про те, що він привіз і віддав ОСОБА_11 на запчастини автомобіль марки «Toyota Yaris» державний номерний знак НОМЕР_1 , претензій немає, зобов'язується надати довіреність, рукописний текст на лицьовому боці « ОСОБА_6 », рукописний текст на зворотному боці, що починається словами «Расписка составлена верно…», а також підписи від імені ОСОБА_6 згідно з висновком почеркознавчої експертизи від 24 червня 2016 року № 265 виконано ОСОБА_6 .
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом неодноразово вживались заходи щодо виклику в судове засідання свідка ОСОБА_16 . У судовому засіданні від 15 серпня 2017 року прокурор відмовився від допиту зазначеного свідка обвинувачення, оскільки вважав, що інших доказів достатньо для доведення винуватості ОСОБА_6 . Клопотань про допит свідка ОСОБА_12 та призначення повторної судової почеркознавчої експертизи розписки від 24 квітня 2015 року сторона захисту не заявляла.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 190 ч. 1, ст. 289 ч. 2, ст. 357 ч. 3 КК України. При цьомусуд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, перевірив доводи ОСОБА_6 , які аналогічні доводам касаційної скарги його захисника, визнав їх безпідставними, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого визнано необґрунтованими, належним чином мотивувавши своє рішення.
Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
У апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , хоча і зазначав про неповноту судового розгляду, однак не заявляв клопотання у порядку ст. 404 ч. 3 КПК України про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, шляхом допиту свідків та проведення додаткової судової почеркознавчої експертизи. Як видно із журналу судових засідань від 06 лютого
2018 року і 07 лютого 2019 року та аудіозапису цих судових засідань, які містяться на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 не заявляли таких клопотань, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_7 і скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.
Разом з тим, суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру (ст. 433 ч. 2 КПК України).
Згідно зі ст. 49 ч. 1 п. 2 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Відповідно до ст. 74 ч. 5 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
Кримінальні правопорушення, передбачені ст. 190 ч.1 та ст. 357 ч. 3 КК України, які згідно зі ст. 12 КК України є злочинами невеликої тяжкості, за вчинення яких передбачено покарання, у тому числі, у виді обмеження волі, ОСОБА_6 вчинив у період часу з серпня по грудень 2014 року.
На час постановлення ухвали апеляційного суду 07 лютого 2019 року зазначені строки давності закінчилися і ОСОБА_6 підлягав звільненню від покарання, призначеного за ст. 190 ч. 1 та ст. 357 ч. 3 КК України.
Отже, судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 шляхом звільнення його від покарання, призначеного за ст. 190 ч. 1 та ст. 357 ч. 3 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, з виключенням рішення про призначення ОСОБА_6 остаточного покарання на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, а зазначені судові рішення в частині засудження ОСОБА_6 за ст. 289 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробуванням залишити без зміни.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
У порядку ст. 433 ч. 2 КПК України вирок Київського районного суду м. Харкова від
21 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 лютого
2019 року щодо ОСОБА_6 змінити, на підставі ст. 49 ч. 1 п. 2, ст. 74 ч. 5 КК України звільнити його від покарання, призначеного за ст. 190 ч. 1 та
ст. 357 ч. 3 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Виключити рішення про призначення ОСОБА_6 остаточного покарання на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання, призначеного за ст. 289 ч. 2 КК України, з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покласти на нього обов'язки, передбачені
ст. 76 ч. 1 та ч. 2 п. 2 КК України в редакції Закону від 07 вересня 2016 року
№ 1492-VIIІ.
У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3