Постанова
Іменем України
21 січня 2020 р.
м. Київ
Справа № 464/7892/17
Провадження № 51-2342км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянув в судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140070000496, 12018140070002119, 12018140070002520 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баку Республіки Азербайджан, громадянина Республіки Азербайджан, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 23 серпня 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим за ч.2 ст.190, ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України та призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 рокувирок щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_6 змінено, пом'якшено покарання, призначене за ч.2 ст.190 КК України, та визначено кожному за ч.2 ст.190 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. У решті вирок суду залишено без зміни.
Відповідно до вироку суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
04 серпня 2017 року о 03 год. ОСОБА_8 і ОСОБА_6 , знаходячись поблизу будинку № 24 по вул. Сихівській у м. Львові, діючи за попередньою змовою, під приводом здійснення телефонних дзвінків своїм знайомим, тобто шляхом обману заволоділи мобільними телефонами марок «Samsung C6262» та «Sigma X-treme PQ25», належних потерпілому ОСОБА_9 , заподіявши шкоду на загальну суму 6100 грн.
10 січня 2018 року о 22.30 год. ОСОБА_6 , перебуваючи в маршрутному таксі № 26, яке рухалось в напрямку Сихівського масиву у м. Львові, біля будинку № 2 по вул. Стуса в м. Львові, повторно таємно викрав із кишені штанів потерпілого ОСОБА_10 майно на загальну суму 600 грн.
04 липня 2018 року о 20.53 год. ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою із невстановленою досудовим слідством особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, знаходячись у під'їзді № 1 по вул. Полуботка, 5, в м. Львові, повторно, шляхом ривка зірвав із шиї ОСОБА_11 золотий ланцюжок, вартістю 21680 грн, відкрито заволодівши їм.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала та короткий зміст заперечень на касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в цьому суді. При цьому зазначає, що рішення апеляційного суду про неможливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання немотивоване та постановлено без урахування пом'якшуючих покарання обставин і того, що засуджений вину визнав та активно сприяв розкриттю злочину. Стверджує про порушення прав потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , які не були повідомлені про розгляд провадження апеляційним судом, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання захисника про відкладення розгляду провадження для здійснення належного повідомлення вказаних потерпілих, що в свою чергу призвело до порушення права засудженого на призначення справедливого покарання.
Позиції учасників судового провадження
До початку розгляду провадження ОСОБА_6 подав клопотання про прийняття судом касаційної інстанції його доповнень до касаційної скарги захисника, у задоволенні якого було відмовлено.
Засуджений ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Судові рішення щодо ОСОБА_8 у касаційному порядку не оскаржуються та не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.
Правильність встановлення фактичних обставин, доведеність винуватості та застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі не заперечуються та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні оскаржених судових рішення колегією суддів не встановлено.
Твердження захисника ОСОБА_7 про порушення прав потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 на розгляд провадження апеляційним судом, що в свою чергу призвело до порушення права засудженого, не знайшли свого підтвердження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_11 і ОСОБА_10 є потерпілими від злочинних дій ОСОБА_6 .
Потерпілий ОСОБА_11 брав участь у розгляді кримінального провадження місцевим судом, а потерпілий ОСОБА_10 подав суду заяву, повідомивши про те, що він не бажає брати участь у такому розгляді.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_12 , захисника обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_9 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23 серпня 2018 року щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_8 , а також після призначення цього провадження до розгляду відповідна кореспонденція, окрім іншого, направлялась судом за адресами, вказаними в обвинувальних актах як місце проживання потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 .
Участь потерпілих у розгляді провадження судом апеляційної інстанції не обов'язкова, а потерпілі ОСОБА_11 і ОСОБА_10 не заявляли про порушення їх прав на апеляційний розгляд.
Окрім того, у касаційній скарзі не наведено мотивованих доводів, які б свідчили, що неявка потерпілих до суду апеляційної інстанції перешкодила постановленню законного та обґрунтованого судового рішення.
Щодо доводів захисника ОСОБА_7 про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, що не було враховано апеляційним судом, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як випливає зі змісту ст. 75 КК України, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
У цьому провадженні саме наведеними законодавчими приписами керувався місцевий суд із рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.
Місцевий суд при визначенні виду та розміру покарання врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до злочинів середньої тяжкості та тяжкого злочину, дані про особу ОСОБА_6 , який не судимий, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризувався, щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілого, призначивши покарання у мінімальній межі санкції частини статті найтяжчого злочину та застосувавши принцип призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів - шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Одночасно суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства та відповідно до неможливості застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК України.
Переконливих обґрунтувань, які б ставили під сумнів наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій і доводили необхідність застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, у касаційній скарзі не міститься, оскільки обставини, на які посилається захисник були враховані, окрім іншого, при пом'якшенні ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 190 КК України.
Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника не знаходить.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3