Постанова
іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 754/5617/14
провадження № 51-9078км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого
ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , який діє в його інтересах,
на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року
та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кам'янця-Подільського Хмельницької області, з вищою освітою, одруженого, який проживає в
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК)
до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати
з 12 січня 2014 року.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття покарання зараховано
строк попереднього ув'язнення ОСОБА_7 з 12 січня 2014 року
по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 :
- на користь ОСОБА_8 матеріальні збитки в сумі 8 625 грн;
- на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди
150 000 грн, на користь ОСОБА_9 - 150 000 грн, на користь ОСОБА_8
- 100 000 грн, на користь ОСОБА_10 - 100 000 грн;
- на користь держави процесуальні витрати на проведення експертиз в розмірі
1 727,01 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою.
Згідно з вироком суд визнав доведеним, що 12 січня 2014 року приблизно
о 06 год 30 хв ОСОБА_7 , перебуваючи у вестибюлі казарми № 219 на території військового містечка № 161 на АДРЕСА_2 , після сумісного вживання спиртних напоїв, у ході сварки, що виникла на ґрунті особистих неприязних відносин між ним і ОСОБА_8 та переросла
в обопільну бійку, умисно завдав ОСОБА_8 не встановлену досудовим розслідуванням кількість ударів у різні частини тіла, від яких ОСОБА_8 впав
на підлогу спиною додолу. Після цього ОСОБА_7 умисно, з метою протиправного позбавлення життя ОСОБА_8 , наніс останньому спортивним снарядом (штангою) не менше одного удару в ділянку голови та не менше одного удару в ділянку живота, внаслідок чого спричинив тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми - рвано-забійних та рваних ран обличчя
з розташуванням у лобовій, виличних та щічних ділянках, на слизовій оболонці рота і підборідді, вдавленого багатоскалкового перелому кісток склепіння
та основи черепа з центром у правій лобово-орбітальній ділянці, перелому потиличної кістки, скалкового перелому кісток обличчя (носових кісток, виличних кісток, нижньої та верхньої щелеп із травматичною ампутацією зубів), зруйнування оболонок і тканини головного мозку, численних саден на обличчі
та шиї, обширного крововиливу в м'яких тканинах обличчя, крововиливу в м'яких тканинах потиличної ділянки; закритої травми живота (розрив брижі тонкого кишечника, крововилив в очеревинну порожнину в кількості 550 мл), які мають ознаки небезпеки для життя і належать до тяжких тілесних ушкоджень, а також закритого перелому нижньої третини лівої променевої кістки що є тілесним ушкодженням середньої тяжкості; синців на передній та бічній поверхнях лівої половини грудної клітки, синців і саден на передній та задній поверхні правої половини грудної клітки, синців на різних поверхнях кінцівок, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень, внаслідок чого від сукупності заподіяних у ділянках голови та живота ушкоджень у вигляді відкритого перелому кісток черепу із руйнуванням головного мозку та розриву брижі кишечника з кровотечею настала смерть ОСОБА_8 . Такими діями, ОСОБА_7 умисно протиправно заподіяв смерть ОСОБА_8 .
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2019 року вирок місцевого суду залишив без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення в період з 21 червня 2017 року по 18 липня 2019 року включно
з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
ОСОБА_7 звільнено з-під варти в залі суду у зв'язку з відбуттям призначеного покарання.
Вимоги і узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
В уточненій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні,
на його думку, порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, не доведено, оскільки отримані під час досудового розслідування докази не доводять участі підзахисного в інкримінованому йому діянні. Вважає, що місцевим судом допущено істотне порушення кримінального процесуального закону, оскільки вирок ухвалено незаконним складом цього суду. Апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги захисників та обвинуваченого без задоволення, всупереч статтям 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не зазначив мотивованих підстав з посиланням на докази, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Також апеляційний суд порушив принципи безпосередності та змагальності, не дослідивши повторно докази.
Засуджений ОСОБА_7 в уточненій касаційній скарзі також посилається
на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить
скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свою позицію обґрунтував доводами,
що є аналогічними доводам у касаційній скарзі захисника.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційних скарг і просила залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Захисник та засуджений підтримали свої касаційні скарги, просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Засуджений також вказав на те, що суди не звернули увагу на деякі речові докази, зокрема, вилучений під час огляду місця події зуб зі слідами крові, сліди пальців рук, які не належать ні йому, ні жертві.
Захисник звернув увагу на те, що ряд доказів здобуті у не процесуальний спосіб. Відсутнє доручення керівника органу досудового розслідування на проведення досудового розслідування та інші обставини, що зазначені у його та засудженого касаційних скаргах.
Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_10 направили до Суду заяву, яка надійшла
13 січня 2020 року, щодо проведення касаційного розгляду без їх участі. Просили залишити касаційні скарги засудженого та його захисника без задоволення,
а оскаржувані судові рішення без змін.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника та засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить
із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої
та апеляційної інстанцій.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставлять питання у касаційних скаргах захисник та засуджений.
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно
з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви
та підстави його ухвалення.
У свою чергу, положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності,
а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.
Свій висновок щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7
у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в їх сукупності правильно визнані судом достатніми
та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку. Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 ККє правильною. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Рішення про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, обґрунтував безпосередньо дослідженими доказами. Так, місцевий суд, спростовуючи доводи ОСОБА_7 про те, що він не вбивав ОСОБА_8 , та відкидаючи його версії про можливість вчинення вбивства ОСОБА_11 , ОСОБА_12 або невідомим чоловіком на ґрунті ревнощів, з дівчиною якого ОСОБА_8 танцював у ресторані, або працівниками поліції, які перебували на сусідній території військової частини, проаналізувавши досліджені докази в їх сукупності зазначив, що в час, коли ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, на території відокремленої військової частини військового містечка перебували лише ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .
При цьому ОСОБА_12 та ОСОБА_11 у цей момент були в кімнаті на КПП біля воріт військової частини, де чули звуки ударів з казарми, в якій у той час перебували ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ОСОБА_14 , який разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розпивали спиртні напої, на час події
у військовій частині вже не було, оскільки він покинув її територію раніше.
Місцевий суд в оскаржуваному вироку зазначив, що свідки ОСОБА_12
та ОСОБА_11 підтвердили неможливість перебування в казармі сторонніх осіб, оскільки ОСОБА_11 здійснював обхід території військової частини кожні півтори-дві години, зокрема обходив територію військової частини того дня близько 7-ї год 12 січня 2014 року і сторонніх осіб не бачив. Крім того, територія відокремленої військової частини, огороджена колючим дротом і парканом, які пошкоджень не мали, доступ до території військової частини обмежений, вільний доступ до військового містечка заборонений, до того ж на цій території проводиться патрулювання.
Також суд врахував показання свідка ОСОБА_14 , який показав, що коли він разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 12 січня 2014 року після
3-ї год прийшли у військову частину, то сторонніх осіб на території частини
не було.
Додатково з оскаржуваного вироку вбачається, що свідок ОСОБА_15
(лікар швидкої медичної допомоги), яка прибула на місце події у військову частину, стверджувала, що ОСОБА_7 , коли у нього з'ясовували обставини події, відповів, що між ним і загиблим була бійка. Це саме підтвердив і свідок ОСОБА_11 , який показав, що на їхні із ОСОБА_12 запитання, що сталося, ОСОБА_7 не відповідав, а коли приїхала швидка медична допомога,
на запитання лікаря ОСОБА_7 повідомив, що боровся із загиблим, унаслідок чого вони впали.
Крім того, свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_15 зазначили про порушення обстановки в кімнаті казарми - зсунуті меблі, розкидані речі, що свідчить про наявність конфлікту та бійки між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , враховуючи присутність у кімнаті в той час тільки їх двох.
Також, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 до вбивства
ОСОБА_8 чіплявся до ОСОБА_12 , який спав у казармі, неодноразово його будив, пропонував випити. Коли будив останнього разу, впав на ОСОБА_12 , який вирвався від обвинуваченого і роздягнутий, накинувши на себе лише ковдру, вибіг на вулицю, а потім побіг до чергового на КПП. Ці показання свідка
ОСОБА_12 підтвердив і свідок ОСОБА_11 , який чергував на КПП.
Крім наведених судом першої інстанціїпоказань, винуватість засудженого обґрунтовано сукупністю інших доказів, зокрема, фактичних даних, що містяться:
- у протоколі огляду трупа від 12 січня 2014 року і фототаблиці до нього, згідно із яким у приміщенні казарми № 219 на території військового містечка № НОМЕР_1
в м. Києві в ході огляду вилучено змиви з рук трупа, штанів, зрізи нігтьових пластин з рук трупа, мікронашарування з одягу трупа, слід взуття з підлоги, зроблено дактилоскопіювання;
- у протоколі огляду місця події від 12 січня 2014 року з фототаблицями, згідно з яким у будівлі відокремленого відділу № 219/161 на території в/ч № НОМЕР_2
на АДРЕСА_2 , у вестибюлі, навпроти входу, на підлозі було виявлено труп ОСОБА_8 . Також у вестибюлі, де встановлені тренажери, виявлено плями бурого кольору на підлозі, стінах;
- у протоколі огляду місця події від 12 січня 2014 року з фототаблицями,згідно з яким на ділянці місцевості на території військової частини на відстані 30-ти метрів від КПП відокремленого відділу в/ч № НОМЕР_2 вилучено пляшки
з-під горілки;
- у протоколі огляду місця події від 12 січня 2014 року, згідно з яким у службовому кабінеті № 21 у приміщенні ТВМ-1 Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві
у ОСОБА_7 , крім іншого, вилучено штани з плямами бурого кольору;
- у протоколі додаткового огляду місця події від 15 січня 2014 року, згідно з яким під час огляду кімнати № 5 підготовки офіцерів до занять у приміщенні казарми № 219 на території військового містечка № НОМЕР_1 на
АДРЕСА_2 , виявлено і вилучено між лівою стінкою шафи та стіною на підлозі в'язаний светр білого кольору з плямами бурого кольору;
- у протоколі огляду місця події від 17 січня 2014 року, згідно з яким
у ОСОБА_7 у приміщенні відділення імунології КМКБ СМЕ
(вул. Докучаєвська, 4 у м. Києві) вилучено шкіряні напівчоботи чорного кольору;
- у висновку судово-медичної експертизи №129/2 (13 січня - 18 березня 2014 року), згідно з якимсмерть ОСОБА_8 настала від сукупності заподіяних
у ділянки голови та живота ушкоджень у вигляді відкритого перелому кісток черепа із руйнуванням головного мозку і розриву брижі кишечника з кровотечею. При виникненні ушкоджень на тулубі, кінцівках та можливо якоїсь частини ушкоджень на голові, ОСОБА_8 міг бути в різноманітних змінних положеннях (вертикальному, горизонтальному чи близькому до них, міг рухатися чи стояти тощо), та був повернутий до особи, що спричинила ушкодження, переважно передньою та бічними поверхнями свого тіла. Можливість утворення виявлених під час дослідження трупа ушкоджень через спричинення їх ОСОБА_8 самому собі виключається;
- у висновку експерта № 30/129/2 (03 квітня - 07 квітня 2014 року), згідно із яким значні ушкодження на голові (відкрита черепно-мозкова травма),
як виняток, не могли виникнути під час можливого самостійного падіння постраждалого на площину підлоги зі штангою в руках та удару її «дисками»
в ділянку голови та лівої верхньої кінцівки, а тому утворення ушкоджень за таких обставин виключається;
- у висновку експерта № 29 (17 лютого - 20 лютого 2014 року), згідно з яким
на наданих для дослідження светрі, вилученому 15 січня 2014 року з кімнати
№ 5 казарми № НОМЕР_3 військового містечка № 161, та джинсових брюках, вилучених 12 січня 2014 року у ОСОБА_7 , виявлено кров людини, походження цієї крові не виключається від потерпілого ОСОБА_8 , даних про можливість її походження від ОСОБА_7 дослідженням не отримано;
- у висновку експерта від 25 січня 2014 року № 56, згідно з яким слід взуття, вилучений 12 січня 2014 року під час огляду казарми
АДРЕСА_2 , залишено взуттям з аналогічним малюнком підошви, що і малюнок на підошві взуття, вилученого 17 січня 2014 року
у ОСОБА_7 .
Сукупність наведених у вироку доказів є достатньою та підтверджує правильність висновків суду першої інстанції стосовно доведеності винуватості ОСОБА_7 в умисному вбивстві ОСОБА_8 . Суд належним чином дослідив докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку, з якою погодився апеляційний суд. Докази, наведені у вироку, узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо належності, допустимості, достовірності, а тому суд правильно обґрунтував ними обвинувачення ОСОБА_7 та, визнавши його винуватим, кваліфікував дії за зазначеним у вироку законом про кримінальну відповідальність.
Викладені в касаційній скарзі доводи про те, що ОСОБА_7 під час досудового розслідування давав показання під примусом, не впливають на висновок про законність прийнятих рішень, оскільки оскаржувані судові рішення не ґрунтуються на фактичних даних отриманих безпосередньо від самого ОСОБА_7 , а навпаки обґрунтовані показаннями свідків, висновками експертів, документами та іншими доказами.
Неспроможними є також твердження захисника про те, що вирок ухвалено незаконним складом суду, оскільки суддя повторно брала участь у розгляді справи після скасування апеляційним судом ухвали місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору.
Так, як вбачається з касаційної скарги, під час підготовчого судового засідання
у цьому кримінальному провадженні в суді першої інстанції у складі колегії суддів брала участь суддя ОСОБА_17 . За результатами підготовчого судового засідання обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7 було повернуто прокурору.
У частині 2 ст. 76 КПК зазначено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому
ж провадженні в судах апеляційної та касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.
Ця норма введена законодавцем з метою реалізації принципу незмінності складу суду в кримінальному провадженні.
Також відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду судові справи, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження),
а також ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, передаються раніше визначеному у судовій справі головуючому судді
(судді-доповідачу), ухвалу якого скасовано чи у провадженні якого перебувала
або перебуває судова справа.
Таким чином, суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права повторно брати участь у новому провадженні виключно після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції прийнятих за результатами розгляду кримінального провадження по суті. Вказана норма містить заборону саме щодо повторної участі судді, а не подальшого розгляду кримінального провадження.
Доводи захисника про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК безпідставні та спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення і матеріалами кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності
й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку,
та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції,
тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням
на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Вказаних вимог закону судом апеляційної інстанції під час перегляду вироку дотримано.
Що стосується доводів, викладених у касаційних скаргах захисника та засудженого, про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК у частині необхідності повторного дослідження окремих доказів, то вони є безпідставними.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом вказаної норми повторне дослідження доказів у суді апеляційної інстанції здійснюється за клопотанням учасників судового провадження
за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції не повністю
або з порушеннями.
Як вбачається з матеріалів судової справи, а саме журналу судового засідання від 13 червня 2019 року (т. 7, а. с. 181 - 186) та аудіо-, відеозапису технічної фіксації судового засідання клопотання сторони захисту про повторне дослідження окремих доказів у вказаному кримінальному провадженні було задоволено.
Як видно з оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, обмежившись безпосереднім дослідженням лише окремих доказів за клопотанням сторони захисту та аналізом у своїй ухвалі доказів, досліджених судом першої інстанції, і висновків цього суду, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, а отже застосована ним процедура не суперечила встановленим у статтях 22, 23 КПК засадам змагальності та безпосередності дослідження показань, висновків експертів, речей і документів.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15, повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена
у випадках, коли під час апеляційного розгляду такий факт установлюється
в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.
Неспроможними також є посилання захисника та засудженого на те, що з ухвали апеляційного суду незрозуміло, який слідчий експеримент колегія суду мала на увазі: той, що був проведений 02 квітня 2014 року за участю ОСОБА_7 та надалі за ухвалою суду першої інстанції визнаний недопустимим доказом чи слідчий експеримент за участю ОСОБА_7 від 07 квітня 2016 року, який не був досліджений судом апеляційної інстанції.
Місцевий суд визнав недопустимими доказами фактичні обставини,
що містяться у протоколі слідчого експерименту від 02 квітня 2014 року,
оскільки вказану слідчу дію було проведено з порушенням вимог КПК. Крім того, суд першої інстанції дав оцінку фактичним обставинам, які містяться у протоколі слідчого експерименту від 07 квітня 2016 року, при цьому вказав, що зафіксовані зі слів обвинуваченого в ньому дані спростовуються сукупністю інших доказів. Саме таку позицію ОСОБА_7 про невизнання ним винуватості аналізував і апеляційний суд. Отже, безпідставними є твердження, що апеляційний суд взяв до уваги фактичні дані слідчого експерименту, закріплені у протоколі
від 02 квітня 2014 року та використав їх для доведення винуватості засудженого.
Також у результаті перевірки оскаржуваних рішень було виявлено, що суд апеляційної інстанції не відобразив в ухвалі та не дав оцінку доводам щодо проведення оглядів місця події у вказаному кримінальному провадженні неуповноваженими особами.
Однак, вказана обставина не перешкодила суду постановити законне
та обґрунтоване судове рішення, а тому й не може вважатися істотним порушенням кримінального процесуального закону і, відповідно, бути підставою для скасування чи зміни, зокрема, ухвали апеляційного суду, оскільки єнеобґрунтованими доводи, зазначені в касаційних скаргах захисника та засудженого, про те, що огляди місця події проведено неуповноваженими слідчими відповідно до положень статей 39 та 214 КПК, оскільки керівником органу досудового розслідування не було визначено уповноваженого слідчого на проведення досудового розслідування, відповідне доручення в матеріалах кримінального провадження відсутнє, а також відсутні відомості про це і в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР). У касаційній скарзі зазначається, що на вказану обставину сторона захисту звертала увагу суду апеляційної інстанції, однак останній жодним чином не відреагував.
Як вбачається з матеріалів справи, у цьому кримінальному провадженні було проведено п'ять оглядів місця події (т. 1, а. с. 131-175), три з яких було проведено 12 січня 2014 року, тобто до внесення відомостей у ЄРДР, а два 15 та
17 січня 2014 року (після внесення відомостей до ЄРДР) слідчим Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_18 , який вказаний у витягу з ЄРДР як слідчий, що уповноважений на проведення досудового слідства (т. 1, а. с. 101).
Отже, огляди місця події від 12 січня 2014 року було проведено
до внесення відомостей у ЄРДР, що передбачено положеннями ч. 3 ст. 214 КПК, а отже визначення уповноваженого слідчого на проведення досудового розслідування було неможливим, оскільки останнє здійснюється після внесення відомостей у ЄРДР (ч. 1 ст. 214 КПК).
Крім того, доводи захисника та обвинуваченого на недопустимість протоколів оглядів місця події і трупа з огляду на те, що ці слідчі дії проводились без ухвали слідчого судді чи дозволу особи, якій належать ці приміщення є неспроможними, оскільки судом апеляційної інстанції була надана оцінка таким доводам сторони захисту та в ухвалі зазначено, що останні не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, чинному кримінальному процесуальному законодавстві, є надуманими і тому не можуть бути взяті до уваги, оскільки місцем досліджуваної події є не просто житло, а територія військової частини, яка має спеціальний пропускний режим, і вже сам факт пропуску слідчої оперативної групи на територію військової частини через контрольно-пропускний пункт свідчить про наявність відповідного дозволу командування частини на проведення таких оглядів, отже результати цих оглядів місця події та трупа ОСОБА_8 , в тому числі і виявлені під час оглядів речі та сліди, які в подальшому були предметами дослідження судових експертів, є допустимими доказами.
З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Наведені у касаційній скарзі доводи не ставлять під сумнів правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях
і не містять переконливих обґрунтувань, які би давали підстави Верховному Суду безспірно стверджувати, що ці судові рішення постановлено без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК.
Істотних порушень норм права, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, під час розгляду справи
в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд залишає касаційні скарги захисника та засудженого без задоволення.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року
та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року щодо
ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційні скарги засудженого
ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , який діє в його інтересах
-без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною
та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3