Постанова
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 265/9472/18
провадження № 61-14736св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Денисова Миколи Сергійовича, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 квітня 2019 року у складі судді Вайновського А. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Мироненко І. П., Баркова В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на Державному підприємстві (далі - ДП) «Донецька залізниця» з листопада 1996 року. У подальшому ДП «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
01 серпня 2016 року у зв'язку із реорганізацією ДП «Донецька залізниця» з нею продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді провідного інженера сектора енергетичного забезпечення і кондиціювання відділу поточного утримання і постачання з окладом у розмірі 5 065 грн виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
З 01 березня 2017 року на підставі наказу голови правління ПАТ «Українська залізниця» від 20 березня 2017 року № 154 відповідно до наказу Виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювального центру» № 21/ІОЦ від 21 березня 2017 року їй був збільшений оклад до 6 331 грн.
06 червня 2017 року її було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. У день звільнення з роботи, їй було видано трудову книжку, але не виплачена заборгованість по заробітній платі за липень 2016 року та з березня 2017 року по 06 червня 2017 року, а так само грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 26 днів. Зазначала, що загальна заборгованість підприємства перед нею складає 21 773,64 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на її користь: заборгованість із заробітної плати у розмірі 21 773,64 грн; 106 131,3 грн середнього заробітку за затримку розрахунку; суму компенсації, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 у розмірі 2 934,59 грн; винагороду за підсумками роботи за 2016 рік - 2 038,66 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 здоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а всього 24 708,23 грн, без утримання податку й інших обов'язкових платежів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довела факт трудових відносин з підприємством, а також те, що при звільненні їй не було виплачено усіх сум, належних до виплати звільненому працівнику, зокрема із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку. При цьому, відповідачем не спростовано розмір заборгованості, наданий позивачем.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 квітня 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено нове судове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за період - липень 2016 року, за період з 01 березня 2017 року по 06 червня 2017 року, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати.
У решті рішення районного суду залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що надані позивачем докази у свій сукупності не доводять її позовних вимог, оскільки вони не завірені, тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами, а товариство з об'єктивних причин позбавлене можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачем, адже первинні документи, необхідні для нарахування заробітної плати та всіх інших платежів, що належать до виплати працівникам при звільненні, зберігалися в бухгалтерії підприємства в адміністративні будівлі у м. Донецьку, яке на даний час є тимчасово окупованим та непідконтрольне Україні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Денисов М. С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції в частині вимог, у задоволенні яких було відмовлено, та апеляційним судом не належно досліджено наявні у справі докази та не надано їм належної правової оцінки. Вважає, що всі позовні вимоги про заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки при її звільненні з нею не було проведено всіх розрахунків.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Денисова М. С., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату працю»та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці»передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування перед нею заборгованості із заробітної плати при її звільненні з підприємства відповідача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
При цьому, суд апеляційної інстанції дослідив усі надані сторонами докази та надав їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд правильно вказав, що надані позивачем докази, зокрема, роздруківки розрахунку заробітної плати, копії табелів робочого часу, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вони належно не завірені, не містять підписів відповідальних осіб, встановити джерело виконання розрахунків, наданих позивачем у якості підтвердження розміру заробітної плати, неможливо.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником позивача норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі позивача доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах трудового законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Денисова Миколи Сергійовича - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 квітня 2019 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк