Ухвала
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 564/721/16-ц
провадження № 61-1654св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що судовими рішеннями Костопільського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року стягнуто з ОСОБА_5 на його користь борг за договором позики на загальну суму 53 126,00 грн. Проте ці рішення не виконані у зв'язку з відсутністю у боржника майна, крім 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі є спадкоємцями боржника та прийняли спадщину. Позивач вважав, що спадкоємці боржника мають відшкодувати йому суму боргу за договором позики, а саме: кошти, стягнуті з боржника на його користь судовими рішеннями від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року у розмірі 53 126,00 грн, нараховані на вказану суму у порядку статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати за період із 2006 року по 2016 рік.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів як спадкоємців боржника на його користь борг за договором позики у розмірі 138 703,27 грн, а саме з кожного із відповідачів по 69 351,64 грн, що відповідає їх частці в спадщині, після смерті ОСОБА_5 .
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 27 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 50 775,53 грн у рахунок погашення позики. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на стягнення заборгованості за договором позики зі спадкоємців боржника в межах вартості майна, одержаного у спадок.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судовими рішеннями від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року, які набрали законної сили, вирішено питання щодо стягнення з боржника на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, а тому право позивача може бути поновлено шляхом подання заяви до суду, який видав виконавчий документ, про поновлення пропущеного строку для його пред'явлення та зміни сторони у виконавчому провадженні зв'язку зі смертю боржника (статті 371, 378 ЦПК України 2004 року).
Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки сума боргу за договором позики у розмірі 30 000,00 грн, 15 715,00 грн інфляційних втрат і 3 % річних у розмірі 4 950,00 грн за період із липня 2000 року по січень 2006 року та 1 700,00 грн моральної шкоди стягнуті з ОСОБА_5 судовими рішеннями, які набрали законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до спадкоємців боржника про стягнення вказаних сум. При цьому, суд правильно зазначив, що відмова у задоволенні вказаних позовних вимог до спадкоємців, не позбавляє позивача права пред'явити до виконання виконавчий лист із виконання рішень Костопільського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року. Разом із тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що предметом позову у цій справі є також стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання за період із 14 квітня 2006 року по 08 квітня 2016 року, та інфляційних втрат за період із травня 2006 року по січень 2016 року, і вказані суми не були предметом позовних вимог ОСОБА_1 у справах, за якими ухвалені судові рішення від 17 вересня 2001 року та від 04 квітня 2006 року, а тому дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 1282 ЦК України.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 42 788,63 грн заборгованості та по 1 312,50 грн судового збору з кожного. В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 53 126,00 грн заборгованості) відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України суми трьох процентів річних, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання за період із 14 квітня 2006 року по 08 квітня 2016 року, та інфляційних втрат за період із травня 2006 року по січень 2016 року, і ці суми не були предметом позовних вимог ОСОБА_1 у справах, за якими ухвалені судові рішення від 17 вересня 2001 року і від 04 квітня 2006 року, а тому оскільки сумарно нараховані відповідно до частини другої 625 ЦК України інфляційні втрати і три проценти річних становлять 85 577,26 грн, що є меншими за успадковану відповідачами 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , грошова вартість якої (частки) складає 167 576,25 грн, з відповідачів підлягають стягненню 85 577,26 грн у рівних частках - по 42 788,63 грн із кожного.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, в якій просять скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що станом на 11 грудня 2018 року такого суду як Апеляційний суд Рівненської області немає, оскільки останній з 03 жовтня 2018 року припинив здійснення правосуддя в силу указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах». Отже, справу розглянуто нелегітимним апеляційним судом. Спір стосується спадкових правовідносин і не може з цих підстав бути віднесеним до справ спрощеного позовного провадження, а отже, не міг бути розглянутий апеляційним судом у порядку письмового провадження. Крім того, позивач звернувся із кредиторськими вимогами зі спливом строку, встановленого статтею 1281 ЦК України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини п'ятої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Виходячи з викладеного, зважаючи на те, що під час проведення попереднього розгляду справи не встановлено обставин, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України, суд вважає за необхідне призначити справу до судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Керуючись статтями 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року призначити до судового розгляду на 05 лютого 2020 року колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков Г. І. Усик