Справа № 688/2719/19
Провадження № 22-ц/4820/198/20
23 січня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.
з участю представника позивача
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 688/2719/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2019 року в складі судді Березюк Н.П. у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
В липні 2019 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 31.01.2013, яка станом на 30 червня 2019 року становить 31044 грн. 99 коп. та складається з : 3104 грн. 55 коп. - тіла кредиту, 2 грн. 01 коп. - заборгованості за процентами, 7078 грн. 26 коп. заборгованості за пенею та комісією, а також штраф 20860 грн. 17 коп. відповідно до п. 2.2. Генеральної угоди, стягнути судові витрати в сумі 1921 грн.
В обґрунтування позову вказував, що згідно Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 31.01.2013 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3724 грн. 55 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,01% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та зобов'язалася здійснювати погашення кредиту та процентів.
ОСОБА_1 надала свою згоду на те, що підписана угода разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та іншими банківськими нормативними актами складає між нею та банком відповідний Договір, що підтверджується підписом позивача у заяві. Проте, в порушення вимог чинного цивільного законодавства України та зазначених умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 30 червня 2019 року виникла заборгованість в загальному розмірі 31044 грн. 99 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача разом із понесеними ним витратами по сплаті судового збору.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 3104 грн. 55 коп. - заборгованість за тілом кредиту. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 192 грн. 10 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2019 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині рішення яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволити, в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і неправильне застосування норм процесуального права. Апелянт вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відмовляючи в позові, суд в рішенні зазначив, що із Генеральної угоди, підписаної банком та відповідачем вбачається, що в ній відсутні правила надання банківських послуг, тарифи обслуговування кредитних карт, а саме строк дії договору, процентна ставка, сума комісії, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми тощо. Однак, апелянт вказує, що під час розгляду справи суду була надана Генеральна угода б/н від 31.01.2013, у п. 2.1. якої сторони погодили що банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 3724 грн. 45 коп. на строк 6 місяців з 31.01.2013 по 31.07.2013 шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 3724 грн. 45 коп. в обмін на зобов'язання - повернення кредиту, сплаті процентів в розмірі 0,001 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Також згідно п.2.2. вказаної угоди, підписаної позичальником ОСОБА_1 при порушенні строків погашення заборгованості позичальник сплачує банку штраф в розмірі 20855 грн. 48 коп. Отже, апелянт вказує, що сторони фактично погодили всі істотні умови договору. Однак, суд першої інстанції вказані обставини проігнорував.
На думку апелянта, суду слід було врахувати правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року по справі № 645/4387/16-ц де суд прийшов до висновку, що як вбачається із розрахунку заборгованості. після підписання Генеральної угоди, позичальник здійснював погашення заборгованості за договором, чим фактично підтверджував та розумів свої зобов'язання перед банком.
Також, вказує, що на підставі ч.1 ст. 634 ЦК України підписавши заяву, ОСОБА_1 приєднується до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви між банком та клієнтом був укладений договір шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору.
Крім того, при вирішенні вказаного спору слід врахувати, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, отже, встановивши, що банк надав позичальнику - ОСОБА_1 кредит, а позичальник його не повернула, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту. Необхідність сплати позичальником відсотків кредитору передбачено як нормами вітчизняного законодавства так і нормами міжнародного права.
Апелянт вказує, що всупереч закріпленому в ЦПК України принципу змагальності, суд першої інстанції фактично поклав тягар доказування виключно на позивача, залишивши поза увагою, що сам відповідач повинен доводити обставини, які звільняють його від обов'язку щодо погашення заборгованості за укладеним договором. З матеріалів справи не вбачається відсутності заборговані та відповідно виконання ОСОБА_1 зобов'язання належним чином.
Судом першої інстанції також не було взято до уваги постанову Касаційного цивільного Суду в складі Верховного Суду за аналогічною справою від 26.09.2018 у справі № 159/2146/15-ц.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 4857 грн. 85 коп., суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей, що відповідач належним чином ознайомлений з Витягом з Тарифів банку та Витягу з Умов банку, відтак між сторонами не досягнуто домовленості щодо плати за користуванням кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення отриманого кредиту, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Колегія суддів з таким висновком не погоджується та вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Так судом встановлено, що 19 червня 2008 року на підставі поданої відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 4741 грн. 91 коп., у якій також було визначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом та інші умови договору.
31 січня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.
Згідно п. 1.1.1. вказаної угоди сторони домовилися зменшити розмір заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме відсотки на 0,0 грн., комісії на 0,0 грн., пеню на 20885 грн. 48 коп. Відповідно до п. 1.1.2 угоди заборгованість до договору із дати підписання Генеральної угоди складає 5019 грн. 45 коп.
У відповідності до п. 1.2. угоди з цілю забезпечення виконання зобов'язань за договором позичальник зобов'язується в день підписання Генеральної угоди мати залишок на любому відкритому в банку рахунку в розмірі 1295 грн.
Також відповідно до п. 2.1.Генеральної угоди банк надає позичальнику терміновий кредит в сумі 3724 грн. 45 коп. на строк 6 місяців з 31.01.2013 по 31.07.2013 в обмін на зобов'язання повернення кредиту та сплати процентів в розмірі 0,001 % в місяць на суму залишку заборгованості.
Згідно п. 2.2. вказаної Генеральної угоди визначено, що у відповідності до ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України у разі прострочення сплати заборгованості, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 20855 грн. 48 коп.
У вказаній угоді міститься підпис ОСОБА_1 та відповідального працівника банку.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як вбачається із тексту Генеральної угоди від 31.07.2013, яка підписана відповідачем, остання погодилась з розміром наданого їй кредиту, порядком сплати процентів за використання кредитних коштів та розміром фіксованого штрафу у разі недотримання нею своїх зобов'язань.
Згідно з розрахунком наданим позивачем (а.с.3), станом на 31.01.2019 у ОСОБА_1 перед банком наявна заборгованість за кредитом у розмірі 3104 грн. 55 коп., за відсотками за користування кредитом - 2,01 грн., а також штраф у розмірі 20855 грн. 48 коп.
Таким чином, враховуючи, що відповідач погодився на умови, викладені у тексті Генеральної угоди від 31.07.2013, позовні вимоги банку в цій частині підлягають задоволенню.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 342/180/17, від 11.09.2019 року у справі №497/1623/17-ц, від 02.10.2019 року у справі №466/7035/14-ц.
Разом з тим, згідно з п.2.8 вказаної Угоди відповідач зобов'язався при порушенні ним умов даної угоди сплатити банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та правилах надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк»).
Проте, як вбачається зі змісту Генеральної угоди від 31.01.2013, розмір пені та порядок її сплати сторонами угоди не визначено.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за Генеральною угодою від 31.01.2013 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду від 31.01.2013 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який містяться в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07.09.2016 року шляхом підписання Генеральної угоди (Постанова Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі №332/1810/16-ц, провадження №61-19765 св18).
Таким чином, суд першої інстанції, обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача пені та комісії, проте неповно з'ясувавши обставини, безпідставно відмовив у стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування наданим кредитом та штрафу, розмір якого був визначений сторонами у підписаній ними Генеральній угоді від 31.01.2013 року. Загальний розмір заборгованості, розмір якої підтверджено доказами і який підлягає стягненню з позичальника на користь кредитора становить 23963 грн. 04 коп. (3104,55+2,01+20855,48=23963,04).
При цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_1 в її заяві до суду першої інстанції, про те, що вона додаткову угоду не підписувала, а кошти сплачувала вчасно.
На підтвердження своїх заперечень відповідач жодних доказів не надала, не спростувала факту укладення нею з банком Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н від 31.01.2013, позовів щодо визнання угоди недійсною не подавала.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню судові витрати, понесені в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1482,72 грн.: (23963,04х100:31044,99=77,18%х1921:100=1482,72). При зверненні до апеляційного суду позивач сплатив 2881 грн. 50 коп., тому з урахуванням загальної суми задоволених вимог на його користь з відповідача підлягає стягненню 2223 грн. 94 коп. судових витрат: (77,18%х2881,50:100=2223,94). Загальний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 3706 грн. 64 коп. (1482,72 +2223,94).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором в розмірі 23963 грн. 04 коп. (двадцять три тисячі дев'ятсот шістдесят три гривні чотири копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати у розмірі 3706 грн. 57 коп. по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 січня 2020 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова