Справа № 607/13057/19Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М.
Провадження № 22-ц/817/175/20 Доповідач - Бершадська Г.В.
Категорія - 305010000
17 січня 2020 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Бершадська Г.В.
суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
представника ОСОБА_1 - Майки М.Б. ,
представника відділу ДВС
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року (ухвалене суддею Грицаком Р.М., повний текст якого складено 21 жовтня 2019 року) у цивільній справі № 607/13057/19 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вищевказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 18.04.2019 року Тернопільським окружним адміністративним судом ухвалено рішення, яким визнано неправомірними дії державного виконавця Тернопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо винесення постанови від 11 жовтня 2018 року у ВП №36266063 про накладення на нього у розмірі 50% від суми заборгованості за аліментами, що складає 35370,29 грн., та скасовано зазначену постанову.
Внаслідок незаконних дій державного виконавця щодо накладення на нього штрафу, йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних переживаннях під час відновлення своїх порушених прав при оскарженні дій відповідача, що негативно впливало на його звичний ритм життя, емоційний та психічний стан, відвідування судових засідань під час оскарження постанови було для нього значним випробуванням та спричинило негативні наслідки для його здоров'я у зв'язку з чим він перебував на лікуванні. На підставі наведеного просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку в його користь 100 000 грн. завданої моральної шкоди.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково і стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 2000 грн. завданої моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на необґрунтованість рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди просив рішення суду змінити, збільшивши розмір завданої моральної шкоди до 100000 грн.
Зазначає, що адміністративним судом беззаперечно встановлено факти протиправних дій та бездіяльності державного виконавця стосовно нього в межах виконавчого провадження.
Вказує, що під час розгляду справи адміністративним судом він неодноразово перебував в стресі та на лікуванні в медичних закладах, стан його здоров'я є незадовільним, а тому відвідування судових засідань було значним випробуванням. Таким чином визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим та не відповідає глибині моральних страждань позивача.
Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області подав апеляційну скаргу у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення судом норм процесуального права просить рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Вказує, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, однак такі обставини судом встановлені не були.
Зазначає, що відвідування судових засідань не могло спричинити завдання моральної шкоди, оскільки справа адміністративним судом розглядалась в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін.
В відзиві на апеляційну скаргу відділу ДВС представник ОСОБА_1 - адвокат Майка М.Б. апеляційну скаргу заперечив навівши аналогічні обставини вказані в позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, апеляційної скарги відділу ДВС не визнав та додатково пояснив, що позивач змушений був внаслідок порушення його прав звертатись за наданням йому правової допомоги та двічі з'являвся в судові засідання до закриття адміністративним судом провадження у справі, а після скасування апеляційним судом вказаної ухвали безпосередньо участі у розгляді справи не брав. Позивач є інвалідом третьої групи, учасником АТО, хворіє, тому накладення на нього штрафу за умови обізнаності відповідача про відсутність заборгованості по аліментах та захист своїх прав завдало йому моральних страждань .
Представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, апеляційної скарги ОСОБА_1 не визнала та додатково пояснила, що про погашення заборгованості по аліментах позивачем у вересні 2018 року їй було відомо, однак така заборгованість існувала на час внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" станом на 1 вересня 2018 року, тому вона 11 жовтня 2018 року винесла постанову про накладення штрафу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають.
Судом встановлено, що на виконанні Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області перебуває виконавче провадження №36266063 про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 2010 р.н. в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 02.02.2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Виконавче провадження відкрите 31.01.2013 на підставі Виконавчого листа №1915/1868/2012 виданого 28.03.2012 Тернопільським міськрайонним судом.
11 жовтня 2018 року головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області Кифор Оксаною Михайлівною в рамках виконавчого провадження №36266063 винесено постанову про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості 70740,59 грн. (що перевищує суму відповідних платежів за три роки), що складає 35370,29 грн.
Вказана постанова державного виконавця була оскаржена ОСОБА_1 в судовому порядку.
18 квітня 2019 року Тернопільським окружним адміністративним судом ухвалено рішення, яким визнано неправомірними дії державного виконавця Тернопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо винесення постанови від 11 жовтня 2018 року у ВП №36266063 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 50% від суми заборгованості за аліментами, що складає 35370,29 грн., та скасовано зазначену постанову.
Ухвалюючи вказане рішення суд дійшов висновку про те, що на день винесення постанови державного виконавця Тернопільського районного ВДВС ГТУ юстиції в Тернопільській області від 11 жовтня 2018 року у ВП №36266063 про накладення штрафу на позивача, мала існувати заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, яку слід обчислювати з 28 серпня 2018 року, тобто з дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", оскільки вказаний закон не має зворотної дії в часі. Однак державний виконавець при винесенні постанови від 11 жовтня 2018 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 діяв всупереч Закону та поза межами своїх повноважень, оскільки на день винесення державним виконавцем вказаної постанови у боржника не виникло заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки. Окрім того, станом на 26 вересня 2018 року заборгованість по сплаті аліментів відсутня.
Вказане судове рішення набрало законної сили 21 травня 2019 року.
Випискою з медичної карти амбулаторного хворого №08498 виданою Тернопільською обласною комунальною клінічною психоневрологічною лікарнею 10 вересня 2018 року та медичною довідкою від 15 листопада 2018 року підтверджується наявність у позивача стійких хронічних захворювань хребта, з приводу якого позивач ОСОБА_1 проходив курс лікування в період з 04.09.2018 року по 10.09.2018 року у зв'язку із загостренням хвороби.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, завданих незаконним накладенням на нього штрафу у розмірі 35370,29 грн.. При визначенні розміру відшкодування шкоди суд врахував глибину душевних страждань,вимоги розумності та справедливості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що захист його прав зумовив звернення до суду, а під час розгляду справи він неодноразово перебував у стресі та на лікуванні в медичних закладах. Оскільки його стан здоров'я є незадовільним, тому оскарження постанови ДВС та відвідування судових засідань було для нього значним випробуванням.
Судом встановлено, що позивач з метою захисту своїх прав оскаржував до адміністративного суду постанову ДВС про накладення на нього штрафу у розмірі 35370,29 грн., попередньо змушений був звертатись за наданням йому правової допомоги та приймав участь у судових засіданнях. Факт участі позивача у судовому засіданні до закриття судом провадження у справі не заперечується представником відділу ДВС. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року постанову про накладення на позивача штрафу скасовано як незаконну.
Колегія суддів погоджується, що наведені позивачем обставини спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес, змінили його звичний ритм життя, тобто заподіяли моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не приймав участі у судових засіданнях, оскільки рішення ухвалено у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін колегія не приймає до уваги, оскільки представник позивача в суді апеляційної інстанції пояснив, що окружний адміністративний суд після кількох судових засідань з участю позивача закрив провадження по справі, а при повторному розгляді справи позивач не брав участі у справі. Ту обставину, що позивач брав участь у справі до закриття провадження у справі не заперечила представник відповідача у суді апеляційної інстанції.
Відтак, відсутні підстави для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
Суд першої інстанції вірно встановив причинний зв'язок між неправомірними діями посадових осіб відділу ДВС, яким відомо було про відсутність заборгованості по аліментах, та моральною шкодою заподіяною незаконним накладенням штрафу.
Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000 грн., яку обґрунтовував захистом свого порушеного права та участю в судових засіданнях.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При визначенні компенсації моральної шкоди суд першої інстанції вірно врахував вищевказані обставини та виходячи з загальних засад розумності, справедливості, пропорційності , тривалості провадження у справі з листопада 2018 року по квітень 2019 року.
Доводи позивача про те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає глибині перенесених страждань колегією суддів оцінюються критично.
Позивач моральну шкоду обґрунтовував перебуванням в стресі та на лікуванні в медичних закладах на підтвердження чого надав виписку з медичної карти стаціонарного хворого та фотокопію з медичної карти амбулаторного хворого. Згідно наявної в матеріалах справи медичної карти ОСОБА_1 в період з 4 по 10 вересня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні з приводу болей у поперековому відділі хребта, а 15 листопада 2018 року звертався до лікаря з приводу важкості в ногах та відчуття холоду в стопах. Вказані звернення до медичних закладів не підтверджують моральних страждань позивача, а свідчать про його стан здоров'я та перебування на стаціонарному лікуванні задовго до накладення на позивача штрафу.
Колегія суддів не вбачає підстав для збільшення розміру визначеного судом розміру моральної шкоди.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 389, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 і Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року залишити без змін
Судові витрати покласти на сторони в межах понесених ними витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає, як постановлена в малозначній справі.
Повний текст постанови складено 24 січня 2020 року.
Головуючий Бершадська Г.В.
Судді: Гірський Б.О.
Ткач О.І.