Справа № 638/19590/16-ц
Провадження № 2/638/1996/20
іменем України
23.01.2020 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Штих Т.В.,
секретаря - Бадран В.Р.,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ « СБЕРБАНК» про захист прав споживача, визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності правочину,-
встановив:
02.12.2016 позивач завернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просить визнати недійсним Договір банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539622 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 року; застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони у первісний стан; зобов'язати ПАТ «СБЕРБАНК» видати належні йому грошові кошти у сумі 105 000 (сто п'ять тисяч) доларів США за Договором банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539622 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 року та прийняти від нього все, одержане ним від ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СБЕРБАНК» на виконання Договору банківського вкладу (депозиту) №3330/005/539622 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 року та зобов'язати йому повернути ПАТ «СБЕРБАНК» все, одержане ним на виконання Договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539622 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 року.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 04.12.2013 року між ним та ПАТ «СБЕРБАНК» - на дату укладання Договору - ПАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ» укладено Договір банківського вкладу (депозиту) (надалі - Договір) № 3330/005/539622 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника серії НОМЕР_4 на суму 105 000,00 доларів США (надалі - Ощадний сертифікат) строком отримання (розміщення Вкладу) 367 днів до 06.12.2014 року із сплатою процентної ставки в розмірі 7,80 % річних.
Платіжним дорученням № 99516563 від 04.12.2013 року ним внесені кошти на депозит в сумі 105 000,00 доларів США.
У відповідності до п.1.1. Договору Банк приймає від вкладника грошові кошти, перераховані Вкладником з його поточного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого в Банку, на рахунок Банку № НОМЕР_3 , та видає Вкладнику відповідний неемісійний цінний папір в документарній формі - ощадний (депозитний) сертифікат на пред'явника, загальні характеристики якого зазначені в п.п.1.2.-1.6. цього договору (надалі-Сертифікат) і зобов'язується виплатити Вкладникові або особі, що придбала або якій було вручено Сертифікат на договірних умовах номінальну вартість Сертифікату (суму вкладу, яка зазначена на бланку такого Сертифікату) та нараховані проценти за Сертифікатом, на умовах та в порядку, передбаченому цим Договором.
Крім того, позивач посилається на п. 1.7. Договору, яким передбачено, що погашення Сертифікату (сплата номінальної вартості такого Сертифікату) та сплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій сертифікат було випущено. При цьому погашений Сертифікат вилучається Банком.
Відповідно до пункту 2.3. Договору в разі пред'явлення Сертифікату для дострокового погашення Банк в строк, зазначений у заяві на дострокове погашення, при умові, що він (строк) складає не менше, ніж два робочих дні від дня подання такої заяви, перераховує суму номінальної вартості Сертифіката та проценти за ним, які виплачуються в розмірі базової (мінімальної) процентної ставки за вкладом (депозитом) на вимогу для фізичних осіб, яка діє в Банку на день такої сплати, на поточний рахунок Пред'явника Сертифіката, відкритий у Банку. Будь-які обмеження на виплату вартості Сертифіката при достроковому погашенні, Договором не передбачаються. Таким чином, умовами Договору закріплений обов'язок Відповідача на повернення Позивачу суми вкладу в доларах США, Договір не містить жодних застережень чи обмежень, які б давали підстави для сумнівів щодо можливості повернення коштів Позивача у валюті вкладу.
28.01.2014 року він звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення Ощадного сертифікату. Одночасно Відповідач повідомив Позивача про те, що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення ощадного (депозитного) сертифікату, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу такої іноземної валюти на поточний рахунок Позивача в національній валюті, відкритий у Банку, кошти з якого можуть бути видані йому або перераховані за його розпорядженням на інший рахунок не раніше, ніж через п'ять робочих днів після їх зарахування. Крім того, відповідач запропонував йому підписати заяву установленої форми, де зазначається, що він ознайомлений із змістом Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 №516 та змістом Постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України, затвердженої Правлінням Національного банку України від 16.09.2013 №365. Мотивуючи свої дії неможливістю повернення депозиту у валюті вкладу - доларах США, через дію Постанови Правління Національного банку України від 16.09.2013 №365, Відповідач здійснив повернення вкладу у гривні.
Таким чином, зазнає позивач, лише звернувшись до відповідача із заявою про дострокове розірвання Договору, він з'ясував, що умови такого Договору щодо повернення вкладу в доларах США були неможливі для виконання з боку відповідача та суперечили законодавству України. Однак, Відповідач, як оферент публічного договору, не привів Договір у відповідність до вимог законодавства, що призвело до введення Позивача в оману щодо повернення вкладу в доларах США.
Також позивач вказує, що відповідачу, як банківській установі, що володіє банківською ліцензією, на час укладення Договору банківського вкладу(депозиту), було відомо про існування постанови Правління Національного банку України від 16.09.2013 №365 та неможливість виконати п.1.7 та 2.3. Договору обумовленим сторонами правочину способом. Попри це, відповідач зі своєї сторони підписав договір банківського вкладу (депозиту) встановленої в його банку на той час форми, маючи умисел на заволодіння його валютними ресурсами, без наміру виконання своїх зобов'язань за договором вкладу належним чином. В той самий час, укладаючи угоду він діяв під впливом обману, вважаючи, що зможе у будь-який час отримати внесені ним кошти у валюті вкладу, як це випливає із тексту Договору.
Позивач також посилається на те, що він не має юридичної освіти, не був та не є спеціалістом в галузі банківського права чи економіки, тобто не володіє спеціальними знаннями, послуговуючись лише загальноприйнятими нормами банківського обслуговування, консультаціями працівників банку та текстом договорів. Виходячи з того, що договорами банківського вкладу (п.1.7.) прямо передбачено, що погашення сертифікату (оплата номінальної вартості такого сертифікату) та оплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій сертифікат було випущено, а договори не зазначають особливого порядку виплати коштів за вкладом при достроковому розірванні (пред'явленні до погашення Сертифіката), однією із основних характеристик банківського вкладу ПАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ» із видачею ощадного сертифіката (продукції) в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», щодо якої його введено в оману є порядок виплати коштів при достроковому погашенні вкладу.
Якби відповідач попередив його про таку основну характеристику пропонованої банківської послуги - неможливість отримання вкладу в іноземній валюті, та повернення вкладу в нестійкій до девальвації гривні, то він би не уклав договори банківського вкладу із видачею ощадного сертифіката, оскільки укладенням договору із обмеженнями на отримання своїх коштів у валюті вкладу не задовольнялась, основна його мета - захист належних йому коштів від девальвації.
Справа перебувала у провадженні судді Наумової С.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддіми від 29 грудня 2017 року справапередана на розгляд судді Штих Т.В.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позові та просив їх задовольнити. Вказала, що позивача ошукано, не виконано вимог постанов. Взагалі постанови Національного банку протирічять одна одній. Тому вважала, що позовні вимоги справедливі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача ПАТ «СБЕРБАНК» - Ковриженко С.О. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. При цьому посилались на те, що акт приймання-передачі від 04 грудня 2013 року, який є складовою частиною сіпрного договору передбачає, що позивач погоджується, що обслуговування та погашення сертифікату здійснюється з урахуванням правил, встановлених законодавством України та Умовами банківського обслуговування фізичних осіб, що діють на дату здійснення дій, пов'язаних з обслуговуванням та /або погашенням Сертифікату. Позивач був усно попереджений при укладенні договору про вимоги постанови Національного банку України № 365, що є правомірним, оскільки законодавством не установлено обов'язкової форми такого попередження. Крім того, всі постанови Національного банку України є публічними нормативними актами та відкрити для доступу. Послався на практику апеляційний інстанцій та Верховного Суду України та Верховного Суду.
Суд, вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 04 грудня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником прав та обов'язків якого відповідно до змін до Статуту є відповідач - ПАТ "СБЕРБАНК", було укладено договори банківських вкладів (депозиту) № 3330/005/539622 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника серії НОМЕР_4 на суму 105 000,00 доларів США (надалі - Ощадний сертифікат) строком отримання (розміщення Вкладу) 367 днів до 06.12.2014 року із сплатою процентної ставки в розмірі 7,80 % річних.
Платіжним дорученням № 99516563 від 04.12.2013 року ним внесені кошти на депозит в сумі 105 000,00 доларів США.
Відповідно до пункту 1.1 Договору Банк приймає від Вкладника грошові кошти, перераховані Вкладником з його поточного рахунку, відкритого в Банку, на рахунок Банку, та видає Вкладнику відповідний неемісійний цінний папір в документарні формі - ощадний (депозитний) сертифікат на пред'явника, і зобов'язується виплатити Вкладникові або особі, що придбала або якій було вручено Сертифікат на договірних умовах номінальну вартість Сертифікату (суму вкладу, яка зазначена на бланку такого Сертифікату) та нараховані проценти за Сертифікатом, на умовах та в порядку, передбаченому цим Договором. Погашення Сертифікату (сплата номінальної вартості такого Сертифікату) та сплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій Сертифікат було випущено (п.1.7 Договору).У разі пред'явлення Сертифікату для дострокового погашення Банк в строк, зазначений в заяві на дострокове погашення, при умові, що він (строк) складає не менше ніж два робочі дні від дня подання такої заяви, перераховує суму номінальної вартості Сертифіката та проценти за ним, які виплачуються в розмірі базової (мінімальної) процентної ставки за вкладом (депозитом) на вимогу для фізичних осіб, яка діє в Банку на день такої сплати, на поточний рахунок Пред'явника Сертифіката, відкритий в Банку (п.2.3 Договору).
Крім того, у пункті 5.1 Договору визначено, що все інше, що не передбачено цим договором визначено в Умовах банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», затверджених наказом Голови Правління Банку № 37 від 16 січня 2012 року, з усіма змінами та доповненнями, що відбулись протягом дії договору. Умови є невідємною частиною цього Договору і розміщуються на офіційному сайті Банку та/або інформаційних стендах, розташованих у доступних для Вкладника місцях в операційному та/або касовому залах Банку.
На виконання Договору сторони склали акт прийому - передачі за яким відповідач передав, а позивач отримав ощадний сертифікат серії НОМЕР_4, який випущено 04.12.2013 року на суму 105000 доларів США і за змістом якого позивач погоджується, що обслуговування та погашення сертифікату здійснюється з урахуванням правил, встановлених законодавством України та Умовами банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», що діють на дату здійснення дій, пов'язаних з обслуговуванням та /або погашенням Сертифікату.
28 січня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення належного йому ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника НОМЕР_4. У вказані заяві зазначено, що позивач ознайомлений зі змістом Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Нацонального банку України від 03.12.2003 № 516 та змістом постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України, затвердженої Правлінням Національного банку України від 16.09.2013 № 365. Крім того, у заяві зазначено, що позивачу відомо про те,що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення сертифікату, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу іноземної валюти на його поточний рахунок в національній валюті.
Відповідачем 03.02.2014 було достроково погашено вказаний Сертифікат, зокрема, було зараховано на рахунок позивача гривневий еквівалент суми вкладу. Вказані обставини встановлені також рішенням Тростягнецького районного суду Сумської області від 10 березня 2015 року у справі № 588/1991/14-ц,2/588/41/15. Яке набрало законної сили.
Відповідач при достроковому погашенні сертифікату за спірним договором діяв відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» № 365, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за № 1592/24124, якою передбачено, що надходження коштів в іноземній валюті в межах України на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) здійснюється виключно шляхом переказу коштів в іноземній валюті з іншого власного рахунку або шляхом унесення готівки власником рахунку. Зарахування інших надходжень в іноземній валюті в межах України, передбачених законодавством України, на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) не дозволяється. Уповноважений банк зобов'язаний здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента).
Враховуючи, що кошти на рахунок позивача, який пред'явив ощадний (депозитний) сертифікат за спірним Договором, номінований в іноземній валюті до погашення, мали бути зараховані не з рахунку позивача, а з рахунку, який йому не належав, відповідач зобов'язаний був здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті.
Щодо посилання позивача про наявність підстав для визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 3330/005/539622 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника від 04.12.2013 недійсним на підставі статті 230 ЦК України, тобто як такого, що укладений позивачем під впливом обману, необхідно зазначити наступне.
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного уведення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
При цьому на позивача у цій справі, який вважає себе особою, яка діяла під впливом обману, покладається тягар доказування сукупності таких обставин: 1) наявність умислу в діях відповідача; 2) істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; 3) сам факт обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.
Установлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши подану сторонами сукупність доказів, суд дійшов висновку, що всупереч вимогам вказаних статей позивач не надав належних та допустимих доказів, які у сукупності давали б підстави для кваліфікації недійсності спірного договору за статтею 230 ЦК України, оскільки не доведено умислу відповідача на уведення позивача в оману.
Посилання позивача на бажання відповідача заволодіти його валютними ресурсами через укладення спірного Договору, обсяг яких у відповідача на його думку зменшувався, як на обставину, що вказує на умисел відповідача увести позивача в оману, ґрунтується тільки на припущеннях позивача, які не підтверджено належними та допустимими доказами.
Крім того, варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Обставини дострокового погашення відповідачем ощадного сертифікату за спірним договором із застосуванням вимог постанови Національного банку України № 365 від 16.09.2013 року, самі по собі не можуть свідчити про наявність умислу відповідача на момент укладення спірного Договору увести позивача в оману і не повертати після його укладення суму вкладу на умовах, визначених пунктом 1.7 Договору. Такі обставини є питаннями, пов'язаними з виконанням спірного Договору, а не його укладенням, а тому посилання позивача на них як на підставу позовних вимог, є необґрунтованим.
Суд вважає, що не включення положень постанови Національного банку України №365 від 16.09.2013 року в умови спірного Договору не є доказом свідомого приховування відповідачем її змісту від позивача з метою заволодіння його валютними ресурсами, а також не є доказом порушення свободи формування волі позивача на укладення спірного договору. Указана постанова Національного банку України не є нормативним актом з обмеженим доступом чи нормативним актом локальної дії, навпаки вона є відкритим та загальнодоступним нормативним актом, зміст якої відповідач не зобов'язаний був довести до відома позивача обов'язково у письмовій формі.
Укладаючи спірний договір, предметом якого були не національна, а іноземна валюта, позивач брав на себе свідомі ризики, які пов'язані із застосуванням державним регулятором в особі Національного банку України повноважень з валютного регулювання та валютного контролю, у тому числі пов'язаних із установленням порядку проведення обов'язкового продажу та розміру надходжень в іноземній валюті.
Посилання позивача на наявність порушень його прав як споживача визначених статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема на порушення його свободи волевиявлення та/або висловленого ним волевиявлення при реалізації продукції, на порушення принципу рівності сторін договору, обмеження його права на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію є непереконливими і не можуть бути підставою для визнання спірного Договору недійсним з підстав, визначених статтею 230 ЦК України. Позивач не довів, що його було обмежено у доступі до інформації про його права та обов'язки, не надав доказів, що був обмежений у часі на прийняття рішення про укладення спірного правочину, та ознайомлення з його умовами.
Твердження позивача позивача про порушення принципу рівності сторін Спірного договору є необґрунтованим, оскільки указане порушення у розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів» може мати місце, якщо є істотний дисбаланс у самих договірних відносинах, тобто у правах і обов'язках сторін, який враховуючи зміст Спірного договору відсутній у відносинах його сторін.
Отже, ураховуючи викладене, суд наголошує на тому, що не знайшло свого підтвердження належним та допустими доказами факт формування волі позивача при укладенні спірного договору саме під впливом обману з боку відповідача і, що відповідач мав умисел на уведення позивача в оману, що свідчить про те, що позивачем не доведено сукупність трьох обставин (наявність умислу в діях відповідача; істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; сам факт обману), яка необхідна для кваліфікації недійсності Спірного договору за статтею 230 ЦК України. Всі твердження позивача про умисел відповідача на уведення його в оману ґрунтуються на припущеннях, а тому суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Суд дійшов висновків щодо відсутності підстав задоволення позову у звязку із недоведеністю позивачем обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги, а саме факту формування волі позивача при укладенні спірного договору під впливом обману з боку відповідача і, що відповідач мав умисел на введення позивача в оману.
Керуючись ст. 258,259,263,264 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Вимоги ОСОБА_1 до ПАТ « СБЕРБАНК» про захист прав споживача, визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності правочину - залишити без задоволення.
Судовий збір віднести на користь держави.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.
Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.
Повний текст документу виготовлений 27 січня 2020 року.
Суддя : Штих Т.В.