Єдиний унікальний номер № 616/790/19
Провадження № 2/616/27/20
„24" січня 2020 року Великобурлуцький районний суд
Харківської області
в складі головуючого - судді РИКОВА М.І.
за участю секретаря КАПЛЕНКО А.В.,
справа № 616/790/19
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в смт. Великий Бурлук справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 в якій просить визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За зазначеною адресою зареєстрована колишня дружина позивача - ОСОБА_2 , яка є відповідачем по даній справі. З липня 2016 році ОСОБА_2 покинула житлове приміщення за вказаною адресою, тобто змінила місце проживання. У добровільному порядку, знятись з місця реєстрації проживання, відповідач не бажає. Оскільки на теперішній час ОСОБА_2 зареєстрована за вказаною адресою, але не проживає, являється сторонньою особою для позивача, тим самим перешкоджає ОСОБА_1 належним чином користуватись, володіти та розпоряджатись приватним житловим приміщенням, а тому останній звернувся до суду з позовом та просив його задовольнити. У добровільному порядку, знятись з місця реєстрації проживання, відповідач не бажає. Позивач в позові зазначає, що таке становище суттєво порушує його права та інтереси, не дає можливість користуватись своїм приватним житлом.
Позивач ОСОБА_1 про розгляд даної справи був повідомлений належним чином, судову повістку отримав особисто 09.01.2020 р. (а.с.25), на адресу суду надав заяву про розгляд справи без його участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі(а.с.23).
Відповідач ОСОБА_2 двічі в судові засідання не з'явилась з невідомих суду причин, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, згідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, судову повістку отримано 14.01.2020 (а.с.30). Крім того, виклик відповідача до суду було здійснено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України (а.с.28-29). На адресу суду відзиву на позовну заяву відповідач не надала, клопотань та заяв від ОСОБА_2 не надходило.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК неявка у судове засідання будь -якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
На підставі ухвали Великобурлуцького районного суду Харківської області від 24 січня 2020 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.17 ст.28 ЦПК України позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред'являтися також за місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п.1 ст.8 Конвенції).
Пункт 2 ст.8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно з свідоцтвом на право власності на житло, є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.08).
Згідно з довідкою, виданою виконкомом Великобурлуцької селищної ради Великобурлуцького району Харківської області від 18 вересня 2019 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та разом з ним зареєстровані: колишня дружина - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_5 . Отже, відповідач була зареєстрована в будинку, як члена сім'ї (а.с.09).
Згідно з рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 грудня 2018 року, шлюб зареєстрований 16 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано(а.с.11-14).
Відповідно до акту - обстеження від 18 вересня 2019 року, при обстеженні квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 засвідчено, що за вказаною адресою зареєстровані власник квартири ОСОБА_1 , колишня дружина - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_5 , але фактично на даний час за цією адресою ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з червня 2018 року за місцем реєстрації не проживають (а.с.10).
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном за власним розсудом.
В силу ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, що також передбачено статтею 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач була прописана за вищевказаною адресою, як дружина позивача.
Відповідач не є власником квартири, не проживає в ній понад 1 рік, що вбачається з реєстрації місця проживання відповідача, суд вважає, що реєстрація відповідача в будинку позивача порушує право останнього, як власника квартири.
При визнанні судом відповідача таким, що втратила право користування житловим приміщенням, судом не вбачається порушення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач тривалий час не проживає у зазначеній квартирі.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Відповідно до вимог ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення власником квартири перешкод відповідачу у користуванні жилим приміщенням.
Таким чином, ОСОБА_2 втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відсутня у даному житловому приміщення понад один рік, чим перешкоджає власнику у здійснені права користування та розпоряджання квартирою.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і зазначення про це у рішенні суду є зайвим.
Відповідно до Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання», зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентними, уповноваженими на це органами, зокрема, на підставі рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням і лише в разі відмови цього органу здійснити зняття особи з реєстраційного обліку на підставі рішення суду, такі дії можуть бути оскаржені до суду із залученням компетентного органу в якості відповідача.
Керуючись ст.ст.150,156 ЖК України, ст.3,7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.405 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 82, 89, 206,263-265 ЦПК України, районний суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Великобурлуцький районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Голубівка Великобурлуцького району Харківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Веймар, Німеччина, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 січня 2020 року.
Головуючий - Суддя Великобурлуцького районного суду
Харківської області М.І.РИКОВ