27 січня 2020 року
м.Суми
Справа №583/4209/19
Номер провадження 22-ц/816/261/20
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Виконавчий комітет Охтирської міської ради Сумської області в особі відділу державного архітектурно-будівельного контролю,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2019 року в складі судді Ярошенко Т.О., ухваленого у м. Охтирка Сумської області, повне рішення складено 09 грудня 2019 року,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області в особі відділу державного архітектурно-будівельного контролю, просила визнати право власності на самочинне будівництво.
Свої вимоги мотивувала тим, що 19 травня 1999 року вона отримала дозвіл Виконавчого комітету Охтирської міської ради на розробку проектної документації на добудову прихожої кімнати розміром 3,0х4,0 м до квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення вона отримала технічні умови на добудову однієї кімнати - прихожої, розробила відповідну проектну документацію.
24 грудня 2003 року Охтирським міжміським бюро технічної інвентаризації було розроблений технічний паспорт на вказану квартиру, згідно якого загальна площа квартири становить 53,70 кв. метрів. Кімната-прихожа розміром 3,0 х 4,0 метри до даної квартири була добудована повністю у 2003 році.
У серпні 2019 році позивачка дізналася, що вона повинна була після закінчення будівництва ввести таку кімнату-прихожу в експлуатацію згідно з вимогами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
17 вересня 2019 року вона звернулась до відділу державного архітектурно-будівельного контролю Охтирської міської ради із декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками. У даній декларації нею були заповнені не всі розділи декларації з огляду на те, що у дозволі на розробку проектної документації на будівництво частин житлових будинків, господарських приміщень за 1999 рік були відсутні відомості необхідні для заповнення бланку декларації, тому 20 вересня 2019 року за № 13-17/118 вона отримала письмову відмову у реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта.
Посилаючись на зазначені обставини позивачка просила визнати за нею право власності на самочинно збудовану прибудову до квартири, площа якої становить 15, 8 кв. м, а саме: приміщення 1-тамбур площею 3, 4 кв. м, кухня площею 9, 4 кв. м, санвузол площею 3,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначила, що суд першої інстанції не врахував наявної в матеріалах справи відмови Відділу архітектурно-будівельного контролю Охтирської міської ради у реєстрації її декларації про готовність до експлуатації об'єкту, що є підтвердженням її звернення до компетентного органу та позбавлення її можливості зареєструвати право власності на прибудову у позасудовий спосіб. Позивачка не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вона обрала неналежний спосіб захисту права, вважає, що є достатні правові підстави для визнання за нею права власності на прибудову в порядку, визначеному частиною 3 статті 376 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відділ державного архітектурно-будівельного контролю Охтирської міської ради зазначив, що рішення суду першої інстанції по суті спору вважає законним і обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власницею двохкімнатної квартири, жилою площею 37,6 кв. м, загальною площею 43,0 кв. м, що складається з 1-жилої кімнати, 2-кухні, 3-жилої кімнати та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11).
На підставі рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради від 19 травня 1999 року за № 240 ОСОБА_1 дозволено розробку проектної документації на будівництво частини житлових будинків, господарських приміщень, а саме прихожої кімнати розміром 3,0 х 4, 0 м. за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10, 14).
В червні 1999 року Проектним виробничо-архітектурним планувальним бюро м. Охтирка розроблено проектну документацію добудови прихожої кімнати до квартири позивачки, технічні умови; 21 травня 1999 року складено акт відведення земельної ділянки і розбивки осей в натурі під будівництво (перебудову) жилого будинку, господарських споруд (а.с . 12-17).
24 грудня 2003 року Охтирським міжміським бюро технічної інвентаризації складено технічний паспорт на квартиру ОСОБА_1 , в якому зазначено, що загальна площа квартири 53,70 кв. м, жила площа 37,50 кв. м (а. с. 18-19).
Листом від 20 вересня 2019 року №13-17/118 за підписом начальника відділу державного архітектурно - будівельного контролю Охтирської міської ради Сумської області Зорич Л.М. відмовлено у реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта, так як повнота даних зазначених у декларації, не відповідає вимогам Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13 квітня 2011 року. Позивачці запропоновано знову подати декларацію про готовність до експлуатації об'єкта до Центру надання адміністративних послуг Охтирської міської ради після усунення недоліків (а. с. 34).
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , станом на 04 вересня 2019 року, в якому зазначено, що загальна площа приміщення становить 58,7 кв. м, житлова площа 37,5 кв.м, допоміжна площа 17,8 кв. м, площа літніх неопалювальних приміщень 3,4 кв.м, в тому числі корисна площа 55,3 кв. м (а. с. 31-32).
За результатами проведеної технічної інвентаризації встановлено: до квартири прибудована прибудова, внутрішня площа якої становить 15,8 кв.м, а саме приміщення: І - тамбур площею 3,4 кв. м, 1 - кухня площею 9,4 кв. м, 2 - санвузол, площею 3,0 кв. м (а. с. 33).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи позивачка не довела належними допустимими доказами факту порушення її прав відповідачем, вона не позбавлена права звернутись для вирішення питання оформлення права власності на самочинне будівництво до компетентного органу в установленому законом порядку, суд, здійснюючи правосуддя не може перебирати на себе повноваження органу, до компетенції якого віднесено вирішення питань про надання дозволів на будівництво та реконструкцію переобладнання житлових приміщень та введення їх в експлуатацію.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом правильно встановлені фактичні обставини справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Як вірно встановлено судом першої інстанції у травні 1999 року ОСОБА_1 отримала дозвіл на розробку проектної документації на будівництво прихожої кімнати розміром 4,0 м х 3,0 м, складений акт відведення земельної ділянки під будівництво (а.с. 14, 15).
У червні 1999 року Проектним виробничо-архітектурним планувальним бюро м. Охтирка розроблено проектну документацію, технічні умови, погоджений проект прибудови прихожої кімнати розміром 3,0 м х 4,0 м (а.с. 16-17).
Позивачка зазначила, що після завершення будівництва у 2003 році вона замовила виготовлення технічного паспорта, але із заявою про введення прибудови у експлуатацію не зверталась (а.с. 18-19).
Відповідно до складеного технічного паспорта від 24 грудня 2003 року фактичні габаритні розміри прибудови: 5,47 м х 3,7 м, висота цоколю - 0,33 м, загальна висота 3,7 м. Прибудова складається з таких приміщень: тамбур (3,4 м2), кухня (9,4 м2) ванна кімната (3,0 м2) (а.с. 18-19).
Із зазначеного вбачається, що під час здійснення прибудови ОСОБА_1 збільшила її габаритні розміри до 5,47 м х 3,7 м, що не відповідає наданому дозволу на прибудову (4,0х3,0 м) та розмірам відведеної для прибудови земельної ділянки за рішенням Виконавчого комітету Охтирської міської ради народних депутатів від 19 травня 1999 року.
Тобто позивачкою не був додержаний встановлений законом порядок виконання будівельних робіт і введення прибудови у експлуатацію.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у пункті 4 постанови «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року №6 при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.
Враховуючи, що ОСОБА_1 дозвіл на будівництво прибудови, яка складається із кухні, тамбуру та ванної кімнати габаритними розмірами 5,47 м х 3,7 м не отримувала, із заявою про відведення земельної ділянки для цієї мети не зверталась, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена прибудова є самочинним будівництвом.
Відповідно до положень частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Встановлено, що ОСОБА_1 із заявою про відведення їй у користування земельної ділянки, яка знаходиться під самочинною прибудовою не зверталась, права власності або користування у встановленому чинним законодавством порядку на земельну ділянку під прибудовою не набула. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові підстави для визнання за нею права власності на самовільну прибудову в порядку встановленому частиною 3 статті 376 ЦК України відсутні.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не вичерпала всі можливі, визначені чинним законодавством, заходи для визнання за нею права власності на прибудову у позасудовому порядку.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Центру надання адміністративних послуг Охтирської міської ради декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками.
Листом № 13-17/118 від 20 вересня 2019 року відділ державного архітектурно-будівельного контролю Охтирської міської ради повідомив ОСОБА_1 про відмову у реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта з тих підстав, що повнота даних, зазначених у даній декларації, не відповідає вимогам Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року. Відповідач попередив позивачку, що після усунення недоліків вона може повторно звернутися та знову подати декларацію про готовність до експлуатації об'єкта до Центру надання адміністративних послуг Охтирської міської ради (а.с. 34).
З зазначеного вбачається, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до Центру надання адміністративних послуг Охтирської міської ради з декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, яка складена відповідно до вимог Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року.
З огляду на встановлені у справі обставини апеляційний суд відхиляє твердження апеляційної скарги про обґрунтованість вимог позову та відсутність позасудового способу врегулювання спору.
Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновок суду, обґрунтовано викладений у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх спростував.
Суд апеляційної інстанції визнає, що наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття судового рішення про скасування чи зміну оскаржуваного рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
З огляду на те, що справа визнана судом малозначною відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 19, ст. 274 ЦПК України, тому відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - В.І. Криворотенко
Судді: О.Ю. Кононенко
О.І. Собина