Номер провадження: 11-кп/813/263/20
Номер справи місцевого суду: 523/7826/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.01.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника цивільного відповідача ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та публічного акціонерного товариства «Північтранс» (цивільного відповідача) на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоселівка Саратського району Одеської області, громадянина України, маючого незакінчену вищу освіту, офіційно не працюючого, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей 2006 та 2009 років народження, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченогоу вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 грн.) з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати у кримінальному провадженні на загальну суму 8587,80 грн. за проведення експертних досліджень - у повному обсязі, в інтересах Одеського НДІСЕ.
Задоволено цивільний позов ОСОБА_10 до ПАТ «Північтранс» про відшкодування моральної шкоди та стягнуто з ПАТ «Північтранс» на користь ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 500000 (п'ятсот тисяч) грн.
Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_11 до ПАТ «Північтранс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - стягнуто з ПАТ «Північтранс» на користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду у розмірі 182537,89 (сто вісімдесят дві тисячі п'ятсот тридцять сім) грн.; в частині відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Вирішено долю речових доказів.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що 10.08.2016 р., о 07:10 год., ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автобусом марки «I-VAN», державний номер НОМЕР_1 , будучи неуважним, не стежачи за дорожньою обстановкою, здійснював рух по вул. Миколаївська дорога зі сторони вул. Векслера в напрямку вул. Лиманна в м. Одесі.
Наближаючись до регульованого перехрестя вул. Миколаївська дорога - вул. Лиманна, по сухому покриттю проїзної частини, у світлий час доби, маючи об'єктивну можливість вчасно помітити увімкнений «жовтий» сигнал світлофору, який забороняє йому рух через зазначене перехрестя, не прийняв вчасно заходів до зупинки керованого ним транспортного засобу, не дотримався безпечного бокового інтервалу із автомобілем марки «Chevrolet», державний номер НОМЕР_2 , допустивши із ним зіткнення, не вибрав безпечну дистанцію до транспортного засобу марки «Кia», державний номер НОМЕР_3 , що здійснював рух попереду та допустив із ним зіткнення. В подальшому допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які перетинали проїжджу частину по пішохідному переходу на сигнал світлофору, що дозволяє їм перехід.
Своїми діями водій ОСОБА_7 допустив порушення вимог пп.2.3 Б, 8.7.3 ґ, 13.1 Правил дорожнього руху України.
В результаті зазначеної ДТП пішохід ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, які не були небезпечними для життя, але викликають тривалий розлад здоров'я строком понад три тижні (більш ніж 21 день), і за цим критерієм, відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів осіб, які їх подали.
Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 подавапеляційну скаргу, в якій зазначив, що вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим з огляду на те, що в обвинувальному акті та вироку суду не зазначено форми його вини у скоєному кримінальному правопорушенні, доказ - відео реєстратор був вилучений з невідомо якого автомобіля з порушенням законного порядку його вилучення, та на підставі якого була здійснена автотехнічна експертиза, яка є недопустимим доказом.
Також, ОСОБА_7 не погоджується з розміром сум стягнення з ПАТ «Північтранс» моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_10 , оскільки наявність моральних страждань нею не доведено, а ОСОБА_11 не є потерпілою особою у даному кримінальному провадженні, тому його цивільний позов задоволено безпідставно. Посилаючись на такі доводи обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду та призначити новий розгляд справи іншим складом суду.
В апеляційній скарзі ПАТ «Північтранс» зазначило, що вважає вирок суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим в частині задоволення цивільних позовів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з таких підстав: суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_10 без вивчення тривалості та періодичності проходження лікування потерпілої ОСОБА_10 , причин та умов для встановлення їй другої групи інвалідності, а також результатів проходження потерпілою МСЕК після чергового перегляду 13.12.2017 року. Таким чином, вважає стягнення з ПАТ «Північтранс» на користь ОСОБА_10 суми відшкодування моральної шкоди недоведеним та безпідставним.
ПАТ «Північтранс» також вважає, що ОСОБА_11 не має право на відшкодування шкоди, завданої ДТП, оскільки матеріали справи не містять доказів права власності останнього на даний автомобіль, з висновком №4081 експертного автотоварознавчого дослідження від 29.09.2016 року не погоджується, крім того, суд першої інстанції не залучив до участі у розгляді справи Страхову Компанію «ПЗУ Україна», яким була застрахована цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_7 .
Посилаючись на такі доводи ПАТ «Північтранс» просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову ПрАТ СК «ПЗУ Україна». За результатом перегляду справи в суді апеляційної інстанції просить вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 року в частині задоволення цивільних позовів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 скасувати та призначити справу до нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
На апеляційні скарги ОСОБА_7 та ПАТ «Північтранс» захисником ОСОБА_10 адвокатом ОСОБА_13 подано заперечення, яким, зазначивши про добровільність передачі відеореєстратора слідчому власником ОСОБА_14 , а також, посилаючись на докази наявності моральних страждань потерпілої ОСОБА_10 , погіршення стану її здоров'я, просить вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 року залишити без змін.
Цивільні позивачі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в судове засідання не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Під час апеляційного розгляду зазначених скарг обвинувачений ОСОБА_7 та цивільний відповідач ПАТ «Північтранс» наполягали на задоволенні своїх апеляційних скарг.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , підтримав апеляційну скаргу ПАТ «Північтранс» та просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та направити справу на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Одночасно у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі КУ «Одеська обласна клінічна лікарня» прокурор просив відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, думки учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
В свою чергу, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, аналізу та належної правової оцінки наявних в матеріалах кримінального провадження доказів дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону.
Всупереч доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 , вина обвинуваченого у вчиненні злочину, що йому інкримінується, доведена наступними доказами матеріалів кримінального провадження:
- поясненнями потерпілої ОСОБА_10 , яка пояснила, що 10.08.2016 р. переходила проїжджу частину вул. Миколаївська дорога в м. Одесі, почула і побачила, що відбулося зіткнення автомобілів марки «Кia» та «Chevrolet» й автобусу, останній здійснив наїзд на неї, від чого вона впала і знепритомніла;
- поясненнями свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що у зазначений день та час рухався на своєму автомобілі марки «Кia» в сторону центру м. Одеси, перед світлофором змінив смугу руху та зупинився в крайній правій смузі, позаду відчув два удари в свій автомобіль, та побачив, що це було маршрутне таксі - автобус марки «I-VAN». Далі, він вийшов з автомобіля і водій автобуса йому пояснив, що «він натискав на гальма, але вони не реагували та автобус не гальмував»;
- поясненнями свідка ОСОБА_15 про те, що він знаходився в маршрутному таксі під керуванням водія ОСОБА_7 , який рухався зі швидкістю 60-70 км/год., далі свідок побачив, що перед перехрестям відбулося зіткнення двох автомобілів, водій автобуса ОСОБА_7 змінив полосу руху в крайню праву смугу, побачив пішохода, ніяких заходів не прийняв й перед пішоходом не зупинився, внаслідок чого здійснив ДТП та наїзд на пішохода;
- поясненнями свідка ОСОБА_14 , який пояснив, що він рухався на своєму автомобілі марки «Chevrolet», автомобіль «Кia» рухався за ним, потім він змінив смугу руху і зупинився перед світлофором в правому ряду, автобус не бачив;
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10.08.2016 р., згідно якого об'єктом огляду є дільниця місцевості, де сталося ДТП за участю трьох транспортних засобів та пішоходів (т. 1 а.с.96-101);
- протоколом огляду транспортного засобу від 10.08.2016 р., згідно якого транспортні засоби мали явні механічні пошкодження (т. 1 а.с.107-108),
- висновками щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 10.08.2016р., згідно яких водії ОСОБА_14 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 у стані сп'яніння не перебували (т. 1 а.с.109-109б),
- довідками КУ «Одеська обласна клінічна лікарня» від 10.08.2016р., згідно яких у ОСОБА_12 та ОСОБА_10 маються тілесні пошкодження (т. 1 а.с.112, 113),
- протоколом огляду речових доказів та постановою про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 10.08.2016р., згідно яких об'єктом огляду є відеозапис ДТП на диску, наданий ОСОБА_14 працівникам поліції (т. 1 а.с.111-113),
- постановою про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 10.08.2016р., згідно яких об'єктом огляду є транспортні засоби: автомобілі марки «Chevrolet» та «Кia», автобус марки «I-VAN» (т. 1 а.с.114).
- висновком судової автотехнічної експертизи №3994 від 06.02.2017р., згідно якої рульове керування, гальмова система й ходова частина автомобіля марки «Кіа», державний номер НОМЕР_4 , до моменту ДТП перебували в технічно працездатному стані, забезпечували водію можливість безпечно управляти автомобілем без несправностей, що раптово йому проявлялися та впливали на стійкість руху (т. 1 а.с.116);
- висновком судової автотехнічної експертизи №3995 від 06.02.2017р., згідно якої рульове керування, гальмова система й ходова частина автомобіля марки «Chevrоlet», державний номер НОМЕР_2 , до моменту ДТП перебували в технічно працездатному стані, забезпечували водію можливість безпечно управляти автомобілем без несправностей, що раптово йому проявлялися та впливали на стійкість руху (т. 1 а.с.118);
- висновком судової автотехнічної експертизи №3996 від 06.02.2017р., згідно якої рульове керування, гальмова система й ходова частина автобуса марки «I-VAN», державний номер НОМЕР_1 , до моменту ДТП перебували в технічно працездатному стані, забезпечували водію можливість безпечно управляти автомобілем без несправностей, що раптово йому проявлялися та впливали на стійкість руху (т. 1 а.с.120);
- висновком судової транспортно-трасологічної й автотехнічної експертизи №3992/3993 від 06.02.2017р., згідно якої на автобусі марки «I-VAN» в передній частині зліва виявлені пошкодження; в умовах події автобус лівим бортом контактував з правим бортом автомобіля марки «Chevrоlet» та передньою частиною справа взаємодіяв із частиною автомобіля марки «Кіа» (т. 1 а.с.123-133);
- висновком судово-медичної експертизи №2881 від 28.10.2016р., згідно якої у ОСОБА_10 малися тілесні пошкодження, які не були небезпечними для життя, викликають тривалий розлад здоров'я строком понад три тижні та відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості (т. 1 а.с.140-143);
- висновком судової автотехнічної експертизи №4725 від 06.02.2017р., в умовах пригоди належні дії водія автобуса марки «I-VAN» регламентувалися вимогами п.8.7.3.г., 13.1 ПДР; належним виконанням даних пунктів водій автобуса мав технічну можливість уникнути пригоди (т. 1 а.с.146-149).
Таким чином, вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю та його дії вірно кваліфіковано судом першої інстанції за ч. 1 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
При призначенні покарання ОСОБА_7 суд обґрунтовано прийняв до уваги характер і обставини вчиненого кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. А саме, враховано, що ОСОБА_7 є особою раніше не судимою, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до злочинів невеликої тяжкості, має місце реєстрації в Одеській області та постійне місце проживання в Одеській області, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей 2006 та 2009 років народження, а також прийнявши до уваги думку потерпілої ОСОБА_10 , яка просила призначити ОСОБА_7 покарання у виді штрафу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виправлення ОСОБА_7 та недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе без його ізоляції від суспільства, із призначенням покарання у виді штрафу та із застосуванням додаткової міри покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Тому апеляційна скарга ОСОБА_7 в цій частині підлягає відхиленню, вирок суду першої інстанції щодо встановлення його вини у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначення покарання залишенню без змін.
Одночасно судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції припустився формального розгляду заявлених цивільних позовів прокурора, потерпілої ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Так, в мотивувальній частині вироку Суворовського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 року зазначено, що «цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КУ «Одеська обласна клінічна лікарня» підлягає задоволенню, оскільки повністю документально підтверджений та визнаний обвинуваченим в повному обсязі», проте в мотивувальній частині судового рішення та з журналів судових засідань не вбачається, якими саме доказами підтверджуються позовні вимоги прокурора, при цьому резолютивна частина вироку взагалі не містить висновків щодо вирішення цивільного позову прокурора в інтересах держави в особі КУ «Одеська обласна клінічна лікарня».
Крім того, при задоволенні цивільних позовів потерпілої ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд першої інстанції у вироку посилався на письмові докази, надані потерпілими до суду.
Разом з тим, з жодного з журналів судових засідань, які містяться в матеріалах кримінального провадження від 23.06.2017 року (т. 1 а.с.33-34), 05.07.2017 року (т. 1 а.с.36), 18.09.2017 року (т. 1 а.с.68-69), 24.10.2017 року (т. 1 а.с.89-93), 07.12.2017 року (т.1 а.с.178-182), 27.03.2018 року (т.1 а.с.198-202), 14.05.2018 року (т. 1 а.с.206) не вбачається, що вирішуючи цивільні позови потерпілої ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про стягнення на їх користь матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції досліджував докази, на підставі яких позивачами заявлялись суми, що підлягають стягненню, при цьому у вироку посилався на певні матеріали кримінального провадження, якими підтверджується розмір завданої потерпілим шкоди.
Таким чином, зазначивши у вироку, що позовні вимоги підтверджуються наявними в матеріалах провадження документами та навівши їх зміст у мотивувальній частині вироку, насправді, суд першої інстанції зазначені докази не досліджував, що підтверджується змістом журналів судових засідань.
Так, у цивільному позові ОСОБА_10 посилалася на те, що неправомірними діями водія ОСОБА_7 їй було завдано моральну шкоду, яку визначено у розмірі 500 000 гривень, на підтвердження чого цивільним позивачем ОСОБА_10 до позовної заяви була надані виписка №18537 від 01.09.2016р. з періодом перебування на стаціонарному лікуванні з 10.08.2016 по 01.09.2016р., копія довідки МСЕК від 07.12.2016р. про встановлення другої групи інвалідності.
Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Положення ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків, ч. 2 п. 1 вказаної статті відносить витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. 4.1, ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 3 Постанови - моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом.
Однак, суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000 грн., не дослідив докази та не навів жодних підстав, якими він керувався при визначенні саме такої суми, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_10 в повному обсязі.
Також, згідно матеріалів кримінального провадження, в результаті скоєння ДТП було пошкоджено транспортний засіб - марки «Кіа Rio», р/н НОМЕР_3 .
У цивільному позові ОСОБА_11 на підтвердження розміру своїх позовних вимог посилався на Висновок №4081 експертного авто товарознавчого дослідження від 29.09.2016 року та просив стягнути з ПАТ «Північтранс» матеріальну шкоду у розмірі 82537,89 грн. та відповідну моральну шкоду (т.1 а.с.46-50).
Проте, стягнувши оскаржуваним судовим рішенням з ПАТ «Північтранс» суму матеріальної шкоди у розмірі 182 537,89 грн., суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки таких вимог позивач щодо стягнення матеріальної шкоди не заявляв.
Принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цього принципу розкрито в ст. 23 КПК України, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ст. 23 ч. 2 та ст. 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України.
Відповідно до ст. 999 ЦК законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним законом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№1961-IV).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 цього Закону).
Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_7 була застрахована в СК «ПЗУ Україна» згідно полісу №АІ/9357080, ПАТ «Північтранс» зверталось до суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості третьої особи Страхової компанії, проте судом не було вирішено питання щодо залучення до участі у справі СК «ПЗУ Україна», чим порушено диспозитивність судового процесу (т. 1 а.с.188-190).
Відповідно до положень ст. 7 КПК України, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, законність, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, публічність, диспозитивність, гласність і відкритість судового провадження та його розумність строків.
Пунктом четвертим ч. 3 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушення вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді цивільних позовів у вказаному кримінальному провадженні, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення в частині вирішення цивільного спору.
Отже, апеляційний суд вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі ПАТ «Північтранс» знайшли своє підтвердження, тому вона підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково, в частині вирішення цивільних позовів прокурора в інтересах держави в особі КУ «Одеська обласна клінічна лікарня», потерпілої ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а вирок суду в цій частині підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в частині вирішення зазначених цивільних позовів в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 128, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Північтранс» - задовольнити.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 15.05.2018 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України в частині вирішення цивільних позовів, заявлених в суді першої інстанції прокурором, цивільними позивачами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 скасувати і призначити новий розгляд зазначених позовів в іншому складі суду в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців, окрім питання призначення нового розгляду цивільних позовів.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4