Провадження № 2/742/227/20
Єдиний унікальний № 742/4082/19
24 січня 2020 року
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді - Коваленка А.В., за участю секретаря судових засідань Риндя Л.А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Прилуки цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
В грудня 2019 року позивач звертаючись до суду з заявою просить суд, визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Аргументує свої вимоги тим, що ОСОБА_3 є членом сім'ї ОСОБА_4 колишнього власника будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У вказаному будинку зареєстрована ОСОБА_3 , але з червня 2017 року не проживає за адресою реєстрації. Добровільно знятися з реєстрації не бажає, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Коваленка А.В. від 10.12.2019 року відкрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду на 10 год. 00 хв. 08 січня 2020 року.
Ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду від 08.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 10 год. 24 січня 2020 року.
ІІІ. Позиції сторін.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, у разі неявки відповідача проти заочного розгляду справи не заперечують.
Позивач підтвердила, що вона придбала будинок і власник будинку зобов'язався виписати свою дочку, але до цього часу не зробив цього.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча була повідомлена про час та місце слухання справи належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
Зі згоди позивача, суд на підставі наявних в справі доказів, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенню ст.280 ЦПК України.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що він проживає в с.Рудівка та знає позивача, та підтвердив, що ОСОБА_3 не проживає в будинку належному позивачу близько 5-6 років.
В судовому засідання свідок ОСОБА_6 пояснив, що він є сином позивача, та підтвердив, що ОСОБА_3 є дочкою колишнього власника будинку, що придбала його мати. ОСОБА_3 не проживає в цьому будинку близько 5 років.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2019 року, ОСОБА_4 продав ОСОБА_7, а остання прийняла у власність квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5,6).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_7 зареєстровано право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7)
Згідно з довідки №357 від 27.11.2019 року виданої Рудівською сільською радою Прилуцького району Чернігівської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але не проживає з червня 2015 року(а.с.8)
V. Норми права, які підлягають застосуванню .
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". "Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві..." («Кривіцька та Кривіцький проти України» § 41,42, ЄСПЛ, від 02.12.2010 року).
Враховуючи фактичні обставини справи, суд повинен встановити відповідність визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням критеріям, що викладені в п.2 ст.8 Конвенції.
Відповідно до статті 150 Житлового кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - ЖК УРСР) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно із частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
У постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 зроблено висновок, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Згідно приписів ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
VI. Мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи. Судом встановлено, що позивач є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач не є членом сім'ї нового власника, вона зареєстрована у спірній квартирі в якості члена сім'ї колишнього власника квартири.
Факт реєстрації відповідача у квартирі створює позивачу безумовні перешкоди у володінні та користуванні своїм майном.
Судом встановлено, що відповідач фактично проживає за іншою адресою, що підтверджується наданими в розпорядження суду доказами, які свідчать про те, що ОСОБА_3 не проживає у вказаній квартирі з червня 2015 року.
Суд звертає увагу і на той факт, що тривалість відсутності відповідача у вказаній квартирі, об'єктивно свідчить про зміну її місця проживання.
Вказані обставини свідчать, що «втручання у право відповідача» є співрозмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».
Беручи до уваги те, що після зміни власника будинку, відповідач ОСОБА_3 самостійного права на житло по АДРЕСА_1 з підстав передбачених законом (найм, оренда тощо) не набула, її право користування вказаним будинком було похідним від прав колишнього власника будинку, членом сім'ї якого вона була, позовні вимоги нового власника будинку ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням суд вважає підставними й такими, що підлягають задоволеню.
VIІ. Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за правилами ч.1 ст.141 ЦПК України.
Враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позовної заяви, судовий збір за позов немайнового характеру підлягає стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 768 грн. 40 коп.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.263-265,273,279,280-281,354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 , , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , мешканки АДРЕСА_2 , 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. в рахунок повернення коштів сплачених за судовий збір.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.В.Коваленко