23.01.20
22-ц/812/49/20
Провадження №22-ц/812/49/20
Категорія 48
Іменем України
23 січня 2020 року м. Миколаїв
справа № 473/1343/18
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Базовкіної Т.М., Данилової О.О.,
із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,
переглянувши у вікритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Южноукраїнський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини, за апеляційною скаргою, поданою представником ОСОБА_1 - адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною - на рішення Вознесенького міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 26 вересня 2019 року під головуванням судді Ротар М.М. у приміщенні цього суду, повний текст судового рішення складений цього ж дня,
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини.
Позивач зазначав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою в період з 13 серпня 1988 року по 28 липня 2007 року, мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 листопада 2009 року з нього стягнуто аліменти на утримання дітей. З 2011 року за домовленістю із відповідачкою дочка проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні у зв'язку з навчанням, однак з сином ОСОБА_2 не дає можливості спілкуватися, звинувачує в тому, що він поганий батько як для сина так і для доньки. Як вказав позивач, такі висловлювання відповідачки викликали у нього підозру з приводу свого батьківства та він замовив генетичне дослідження щодо доньки ОСОБА_5 , яке дало результат, що він не є її біологічним батьком.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд виключити його як батька дитини з актових записів в Книзі записів актів громадянського стану про народження відділу реєстрації актів цивільного стану Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області № 243 від 27 вересня 2002 року - про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та № 290 від 22 вересня 2004 року - про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згодом ним була подана заява про визнання поважними причини пропуску строку на оспорювання батьківства.
30 липня 2019 року експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру була проведена судова молекулярно-генетична експертиза щодо біологічної спорідненості ОСОБА_1 і ОСОБА_7 .
Ухвалою судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня 2019 року за заявою представника позивача ОСОБА_8 позовну заяву в частині виключення позивача як батька дитини з актового запису про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено без розгляду.
Рішенням Вознесенького міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вуїв О.В. - просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апелянт зазначав, що суд не врахував доводи ОСОБА_1 про те, що на час народження доньки сторони не перебували у шлюбі, але він повірив відповідачці, що ОСОБА_9 є його дитиною, а тому був записаний як батько за спільною заявою з відповідачкою. ОСОБА_2 ніколи не зазначала, що дитина народжена нею від іншого чоловіка, та він був впевнений щодо свого батьківства до того часу як ОСОБА_9 потрапила до лікарні та після здавання аналізу крові лікар повідомив, що є підозра що він не є біологічним батьком, на підтвердження чого за згодою доньки було проведено дослідження, яке підтвердило те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_10 . За такого, суд дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав того, що ОСОБА_1 у визначений законом строк не оспорив запис в Книзі записів народження про нього як батька дочки ОСОБА_5 . Також апелянт вважав безпідставним висновок суду про недоведеність позовних вимог, оскільки суд не звернув увагу на те, що крім пред'явленого результату аналізу ДНК, зробленому у Медико-генетичному центрі «МАМА ПАПА», за клопотанням позивача судом була призначена судова молекулярно-генетична експертиза, висновок якої мав би суттєве значення при вирішенні спору, але відповідачка неодноразово перешкоджала її проведенню, шляхом нез'явлення до експертної установи з донькою Дар'єю.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставність доводів позивача щодо поважності пропуску ним строку на оспорювання батьківства та створення нею перешкод у проведенні експертизи, просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник адвокат Вуїв О.В. - підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги позивача.
Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи - Южноукраїнського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області - в судове засідання не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.
Колегією суддів було задоволено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи висновку експертного молекулярно-генетичного дослідження № 12п від 13 січня 2020 року, проведеного експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, щодо біологічної спорідненості ОСОБА_1 і ОСОБА_10 .
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 15 травня 2006 року № 3 "Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що при вирішенні спору про батьківство позивача стосовно ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , необхідно застосовувати норми КпШС України.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 13 серпня 1988 року по 13 лютого 1996 рік, вдруге зареєстровано шлюб між ними 22 вересня 2004 року та 28 липня 2007 року шлюб було розірвано. Відповідно до актового запису № 243 від 27 вересня 2002 року про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області батьком дитини записаний позивач ОСОБА_1 . Оскільки сторони на час народження дитини у шлюбі не перебували, то запис про батька дитини був зроблений на підставі Акту про встановлення батьківства № 21 від 27.09.2002 року відповідно до спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_11 (а.с. 13, 37-39).
Відповідно до частини першої статті 56 КпШС України особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.
Отже, вказаною нормою права було визначено, що особа може оспорити своє батьківство виключно протягом року з того часу, коли їй стало відомо про вчинення запису про батьківство. Тобто строк у один рік є присічним.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 447/218/13-ц, та відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинна бути врахована судом при вирішенні справи.
За такого встановивши, що позивач у визначений законом строк не оспорив проведений за його ж заявою запис в книзі записів народжень, про нього як про батька ОСОБА_10 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відсутні підстави для задоволення позову.
Звертаючись до суду з цим позовом 26 квітня 2018 року, тобто, майже через 16 років після народження доньки, ОСОБА_1 вказував, що до 2018 року був впевнений в своєму батьківстві і такі сумніви з'явилися у нього тільки у 2018 році під час розгляду судом справи за позовом ОСОБА_2 до нього про стягнення заборгованості з аліментів та пені, в зв'язку із чим він провів генетичне дослідження у ТОВ «Мама Папа», яке підтвердило, що він не є батьком ОСОБА_10 .
Проте перебіг встановленого статтею 56 КпШС України річного строку на оспорювання батьківства починається з того часу, коли особа, яка з її відома записана батьком дитини, дізналася про вчинення запису, а та обставина, що особа, з відома якої вчинено запис, дізналася, що вона не є батьком дитини, після закінчення цього строку, не змінює порядок його обчислення.
З огляду на вищевикладене, наданий до суду апеляційної інстанції висновок експертного молекулярно-генетичного дослідження № 12п від 13 січня 2020 року, проведений експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, відповідно до якого біологічна спорідненість ОСОБА_1 і ОСОБА_6 виключається, не спростовує висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в зв'язку зі спливом передбаченого статтею 56 КпШС України строку на оспорювання батьківства.
Отже, зазначення в мотивувальній частині рішення також і про недоведеність позову не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 - адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною - залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий: В.В. Коломієць
Суддя: Т.М. Базовкіна
Суддя: О.О. Данилова
Повний текст постанови складено 27 січня 2020 року.