Справа № 473/5004/19
іменем України
"27" січня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді - Ротар М.М., при секретарі Гавриловій І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка також є законним представником ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом позбавлення осіб права користуватися житловим приміщенням внаслідок відсутності цих осіб понад 1 рік
встановив
в грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , яка також є законним представником ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом позбавлення осіб права користуватися житловим приміщенням внаслідок відсутності цих осіб понад 1 рік.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що він на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом НОМЕР_3, виданого 14.05.1987 року Другою Вознесенською державною нотаріальною конторою Миколаївської області є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
У вказаному будинку крім нього значиться зареєстрованим його дочка ОСОБА_2 , його онука ОСОБА_3 , його зять ОСОБА_4 які не проживають у вказаному будинку з 2006 року, їх реєстрація в належному позивачу будинку створює останньому перешкоди в користуванні, утриманні та розпорядженні житлом, позивач просив позов задовольнити та усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом позбавлення осіб права користуватися житловим приміщенням внаслідок відсутності цих осіб понад 1 рік.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 09.12.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання представник заявника ОСОБА_5 не з'явився, на адресу суду надіслав заяву, про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.
Відповідно до п.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.
За таких обставин суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України. Позивач проти розгляду справи в порядку заочного провадження не заперечував.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом НОМЕР_3, виданого 14.05.1987 року Другою Вознесенською державною нотаріальною конторою Миколаївської області є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
У вказаному будинку відповідно до довідок відділу ведення реєстру Територіальної громади міста Вознесенська управління надання адміністративних послуг апарату Виконавчого комітету Вознесенської міської ради про реєстрацію місця проживання від 17.12.2019 року значаться зареєстрованими відповідачі - ОСОБА_2 , онука ОСОБА_3 (актова запис про народження серії НОМЕР_1 від 04.05.2011 року), зять ОСОБА_4 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 30.08.2006 року).
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не проживають у вказаному будинку з 2006 року, що підтверджується довідками про склад сім'ї від 07.10.2019 року та актом складеним жителями м. Вознесенськ та сусідами від 15.10.2019 року.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За правилами ст.16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316,317,319,321 ЦК України ).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16,386,391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379,382 ЦК України).
Згідно зі ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статті 150,156 ЖК України передбачають, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Водночас, ст.405 ЦК України встановлює сервітутне право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Зокрема, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, а житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником; член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
До членів сім'ї власника належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України (дружина (чоловік), їх діти і батьки).
При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщенні та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст.212 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні.
За правилами ст.ст.10,11,60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказував, що реєстрація відповідачів в указаному будинку перешкоджає йому, як власнику спірного будинку, розпоряджатися своєю власністю.
Наведене свідчить, що між сторонами виник спір з приводу користування вказаним житловим приміщенням, правовідносини по якому врегульовані ст.ст. 391,405 ЦК України.
Отже, оскільки вичерпного переліку поважних причин не проживання у житловому приміщенні цивільне законодавство не встановлює, в зв'язку з чим вищезазначене питання повинно вирішуватися судом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про те, що відповідачі не проживають у спірному будинку без поважних причин понад один рік.
Відповідно до п.1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.
У зв'язку з цим суд приходить до висновку, що є достатні правові підстави для виправданого, тобто законного втручання у гарантоване ст. 8 Конвенції право кожного на повагу до свого житла для визнання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, судом встановлено, що вимоги позивача обґрунтовані, законні та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 89, 263-265, 273, 280-283 ЦПК України, суд
ухвалив
позов - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя: М.М. Ротар