Справа № 473/2513/13-к
1-кп/467/51/20
22.01.2020 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Арбузинського районного суду Миколаївської області клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 в рамках кримінального провадження № 12013160190000150, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 січня 2013 року, по обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, п.п.6,12 ч.2 ст. 115 та ч.4 ст. 187 КК України, -
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
На розгляді Арбузинського районного суду Миколаївської області перебуває вказане кримінальне провадження.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою до 25 лютого 2020 року, посилаючись на положення ст.ст. ч.5 ст. 72, ч.2 ст. 416 КК України.
Звернення умотивоване тим, що ОСОБА_7 обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, п.п.6,12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України і одночасно є наявними ризики, із числа регламентованих ст. 177 КПК України, як то, він може переховуватись від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, на моменти їх вчинення мав не зняту і непогашену судимість, а також переховувався на території іншої області.
Крім того, існує ризик незаконного впливу ОСОБА_7 на потерпілих і свідків, які наразі судом не допитані, а також ризик вчинення ним іншого кримінального правопорушення, оскільки на момент затримання не мав роботи чи інших джерел доходу та раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
Одночасно, як вказує прокурор, інші більш м'які запобіжні заходи нездатні гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Позиції інших учасників провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні не заперечив проти задоволення внесеного прокурором клопотання,
Захисник, у свою чергу, підтримав позицію обвинуваченого, проте, вказав на те, що останній може утримуватись лише до 24 лютого 2020 року, позаяк, строк відбування покарання вироком суду постановлено рахувати з 25 лютого 2013 року, тобто з моменту затримання.
Мотиви, з яких виходив суд при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався у ракурсі встановлених обставин із даного питання
У свою чергу, суд, перевіривши доводи і обґрунтованість внесеного прокурором клопотання, обговоривши доцільність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження на даний час, як тримання під вартою, а так само, заслухавши позицію обвинуваченого та його захисника, обговоривши можливість/неможливість заміни запобіжного заходу на більш м'який, керуючись законом, за своїм внутрішнім переконанням, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, і сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, зробив такі висновки.
За змістом ст. 331 КПК України під час судового розгляду вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За правилом, що встановлене абзацом другим частини третьої статті 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу і за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч.3 ст. 331 КПК України).
Також, суд бере до уваги, що згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
А підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч.2 ст. 177 КПК України).
Відповідно до норм ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що визначені п. 1 - 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризуються особу підозрюваного і ті,що визначені у п. 1- п. 12 частини 1 вказаної статті.
У даному в випадку суд установив, що прокурор висунув ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, п.п.6,12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України.
При цьому, на час розгляду порушеного прокурором у клопотанні питання про обвинуваченого встановлено такі відомості: зокрема, ОСОБА_7 не одружений, на утриманні неповнолітніх та/чи непрацездатних осіб не має, не працює.
А тому, суд, аналізуючи питання наявності обставин визначених ст. 132, ст. 177, п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, виходив із такого.
Наразі ОСОБА_7 висунуте обвинувачення, а тому відсутній сенс надавати оцінку обгрунтованості підозри, оскільки обвинувачення висувається у разі дійсності останньої.
Також, суд сприймає, як переконливі та такі, що заслуговують на увагу, доводи сторони обвинувачення в частині аргументації ризиків передбачених ст. 177 КПК України у цьому провадженні, адже враховуючи позицію ЄСПЛ в частині того, що наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови), Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії)) і вважає, у даному конкретному випадку, вказані ризики обґрунтованими, оскільки вони належним чином умотивовані прокурором, зокрема, вони є дійсними у тому числі й у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Вказані стороною обвинувачення ризики, як то, можливість переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення та вливати на свідків, принаймні, на початковому етапі судового провадження є дійсними, а тому є потреба у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Поряд з цим, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі й визначені п.п. 1-12 ч. 1 ст. 178 КПК України, вважає, що вони у своїй сукупності, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у інкримінованому правопорушенні, вік та стан здоров'я; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців; репутацію; майновий стан; а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, вказують на те, що обставини передбачені п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України є дійсними, в цей період, що, у світлі норм кримінального процесуального закону України, свідчить про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Дані ж визначені п.п. 1-3 ч. 3 ст. 132 КПК України є дійсними так, як було встановлено наявність передумов регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 194 того ж Кодексу, а тому суд не сприймає, як об'єктивні доводи сторони захисту про можливість запобігання наявним ризикам шляхом застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу, у цей період, у тому числі й, домашнього арешту.
У цьому контексті суд зробив висновок, що для застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відсутні передумови, оскільки жодна особа не висловила бажання поручитись за обвинуваченого, а особисте зобов'язання не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Водночас, суд не визначає заставу відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, оскільки обвинуваченому інкриміновано вчинення злочинів із застосуванням насильства і вважає неможливим застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту на даний час, оскільки вважає, що за умови дійсності установлених ризиків такий запобіжний захід не є достатнім на даному етапі судового провадження, до того ж суд не мав у своєму розпорядженні вагомих аргументів на рахунок того, що ОСОБА_7 має місце проживання, де зможе виконувати обов'язки, пов'язані із застосуванням такого виду запобіжного заходу.
Тож, такого роду обмеження права обвинуваченого на свободу, як тримання під вартою, знову ж таки, на даному етапі, не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
З урахуванням наведеного, суд, дослідивши надані сторонами докази у порядку ст. 94 КПК України, з огляду на встановленість факту наявності у провадженні обставин визначених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, вважає, що клопотання прокурора підлягає до задоволення, як обґрунтоване.
А будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено і стороною захисту беззаперечно не доведено.
Разом із цим, суд ураховує норми ч.5 ст. 72 КК України, ст.ст. 113, ч.3 ст. 115, ч. 2, ст. 416 КПК України, з огляду на особливості нового розгляду справи судом першої інстанції та підстави скасування вироку Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2013 року, суд вважає за доцільне, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів та оцінених в сукупності з усіма обставини, у тому числі й визначеними ст.ст. 177, 178, 183, 199, 331 КПК України, продовжити строк утримання ОСОБА_7 під вартою до 24 лютого 2020 року включно.
А тому, з цих мотивів, керуючись ст.ст. 131-132, 176-178, 183, 193-194, 196, 205, 331, 369-372, 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора - задовольнити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 12013160190000150, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 січня 2013 року, по обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, п.п.6,12 ч.2 ст. 115 та ч.4 ст. 187 КК України, продовжити до 24 лютого 2020 року включно.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з моменту її проголошення через Арбузинський районний суд Миколаївської області.
Повний текст ухвали буде виготовлено і оголошено 27 січня 2020 року о 12 год. 55 хв. в приміщенні Арбузинського районного суду Миколаївської області.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3