Cправа № 127/1007/20
Провадження № 1-кс/127/500/20
Іменем України
20 січня 2020 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницького області в складі:
слідчого судді: ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в залі суду скаргу ОСОБА_3 на постанову прокурора відділу прокуратури області ОСОБА_4 від 28 грудня 2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42019020000000098 від 27.05.2019, -
ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою, в порядку статті 303 КПК України, в якій просив скасувати постанову прокурора відділу прокуратури області ОСОБА_4 від 28 грудня 2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42019020000000098 від 27.05.2019 та зобов'язати прокурора відділу прокуратури Вінницької області вжити процесуальних дій відповідно до статті 55 КПК України, щодо залучення як потерпілого ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №42019020000000098.
Скарга мотивована тим, що у досудовому розслідуванні Першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Хмельницькому перебуває кримінальне провадження №4201902000000098 від 27.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 371 КК України (завідомо незаконне затримання), внесеного на виконання ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 20.05.2019 до ЄРДР за заявою ОСОБА_5 від 07.05.2019.
До прокуратури Вінницької області у відповідності до ч. 2 ст. 55 КПК України, ОСОБА_6 була подана заява про залучення як потерпілого до вказаного провадження. В заяві викладені обставини затримання ОСОБА_7 з обґрунтуванням протиправних дій слідчого, що призвели до душевних страждань, які заявник вважає моральною шкодою. На підтвердження доводів заявник посилається на протокол про затримання, який був складений без зазначення злочину, передбаченого КК України на підставі якого здійснено затримання, тобто без зазначення фактичних підстав, що має розглядатися як недотримання вимоги щодо законності та невідповідність самій меті ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 5 § 2 якої містить гарантію того, що будь-якій заарештованій особі повинно бути повідомлено про причини позбавлення її свободи «негайно».
Як зазначає заявник, наявність факту заподіяння моральної шкоди засвідчує «Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» у якому зафіксовано, що ОСОБА_8 наголошував, що йому не зрозумілі підстави його затримання, однак стійке небажання слідчого негайно повідомити затриманому підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, що у значенні вимоги ч. 4 ст.208 КПК було обов'язковим, вказує на свідоме незабезпечення гарантій затриманій особі та свідчить про бажання спричинити додаткове психологічне напруження та емоційні страждання затриманому
За таких обставин, на думку заявника, дійсність страждань та факт завдання моральної шкоди є очевидним.
Крім того, заявник зазначає, що спричинення моральної шкоди ОСОБА_9 підтверджують констатовані судом факти порушення прав затриманого у вироку Ладижинського міського суду Вінницької області віл 07.02.2014р. (справа №135/822/13-к).
Прокурор відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 постановою від 28 грудня 2019 року відмовив у визнанні потерпілим ОСОБА_7 вказавши, що заявник будь-яких підтверджуючих документів про заподіяну шкоду не надав та в матеріалах провадження документи, підтверджуючі факт заподіяння йому шкоди відсутні.
Проте, в порушення вимог ст. 55, 110 КПК України прокурором у постанові не наведено жодної очевидної, підтвердженої матеріалами провадження, підстави відмови у визнанні потерпілим. Прокурором не надано оцінки, щодо законності поводження слідчого та обставин затримання, зафіксованих у документі - протоколі затримання, на які посилається заявник, як на доказ спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з протиправністю діяння її заподіювана, та не враховано, що факти порушення прав затриманого вже констатовані судом у іншому документі - вироку Ладижинського міського суду Вінницької області .
Таким чином, на думку заявника, постанова прокурора про відмову у визнанні потерпілим не може вважатись законною та обґрунтованою та є перешкодою для захисту прав заявника що становить порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, які визнані цією Конвенцією, порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в державному органі, навіть якщо це порушення було здійснено особами, що здійснювали офіційні повноваження.
З огляду на зазначене ОСОБА_3 звернуся до суду зі скаргою на постанову прокурора.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, однак у прохальній частині скарги просив розглянути скаргу без його участі.
Прокурор ОСОБА_4 заявою від 20.01.2020 просив розглянути скаргу без його участі, зазначивши, що заперечує щодо вимог скарги. При цьому, прокурором надано суду матеріали наглядового провадження у кримінальному провадженні №42019020000000098.
З урахуванням положень статті 306 КПК України суд вважає за можливе розгляну скаргу без участі заявника та прокурора за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, а саме рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019020000000098 від 27.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 289 КК України.
Вказане кримінальне провадженні зареєстровано на виконання ухвали слідчого судді Вінницького міського суду від 20.05.2019, якою зобов'язано уповноважену особу прокуратури Вінницької області вчинити вимоги, передбачені ст. 214 КПК України за заявою ОСОБА_5 від 07.05.2019 щодо можливого вчинення слідчим ОСОБА_10 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 371 КК України, відносно її чоловіка ОСОБА_7 .
18 грудня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до прокурора Вінницької області з заявою про залучення його як потерпілого у кримінальному провадженні №42019020000000098 від 27.05.2019.
Свою заяву ОСОБА_3 мотивував тим, що 03.01.2013 прокурор Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_11 вніс до ЄРДР відомості про початок провадження №4203010000000001 за ч. 3 ст. 368 КК щодо ОСОБА_7 .
Слідчий ОСОБА_10 , усвідомлюючи відсутність у нього правових підстав здійснювати процесуальні дії у вказаному провадженні, в тому числі і спрямовані на затримання, оскільки достовірно знав, що не був визначеним начальником слідчого відділу слідчого управління прокуратури області ОСОБА_12 проводити досудове розслідування, а норми законодавства не передбачають можливості визначати слідчого який здійснюватиме досудове розслідування ніким іншим окрім керівника органу досудового розслідування, 4 січня 2013 року о 10 годині 50 хвилин у м. Гайсин на території ресторану «Дубок» затримав ОСОБА_7 у рамках розслідування кримінального провадження № 4203010000000001.
Однак, протокол про затримання був складений без зазначення злочину, передбаченого КК України на підставі якого здійснено затримання, тобто без зазначення фактичних підстав, що є порушенням ч. 5 ст. 208 КПК України. В подальшому того ж дня, ОСОБА_3 був перевезений до ITT Вінницького МВ УМВС України, де утримувався на підставі вказаного протоколу та у приміщенні якого 5 січня 2013 року о 10 год. 10 хв, йому було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
ОСОБА_3 у заяві зазначав, що з урахуванням посади слідчого, яка передбачала наявність відповідної освіти та досвіду роботи, ОСОБА_10 не міг не усвідомлювати протиправності своїх дій спрямованих на затримання ОСОБА_7 у рамках розслідування кримінального провадження №4203010000000001 без процесуального рішення начальника слідчого відділу слідчого управління прокуратури області щодо визначення слідчого ОСОБА_10 проводити досудове розслідування у кримінальному провадженні №42013010000000001, а також немає підстав вважати, що здійснюючи затримання ОСОБА_7 без зазначення у «Протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» конкретно злочину, який підпадає під ознаки діяння передбаченого КК України, що є необхідним для обґрунтованості затримання та враховуючи навмисне неповідомлення затриманому підстави затримання, ОСОБА_10 не міг не передбачати настання суспільно небезпечних наслідків у виді незаконного затримання особи.
Як на доказ порушення прав затриманого заявник посилався на вирок Ладижинського міського суду Вінницької області від 07.02.2014 у справі №135/822/13-к.
Таким чином, ОСОБА_3 у заяві від 18.12.2019 просив залучити його у якості потерпілого до кримінального провадження №4201902000000098 від 27.05.2019.
Постановою прокурора відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 від 28.12.2019 відмовлено у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42019020000000098 від 27.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 289 КПК України.
Вказана постанова мотивована тим, що очевидних та достатніх підстав вважати, що ОСОБА_3 завдано шкоди, не встановлено, так як факт заподіяння йому шкоди об'єктивно не підтверджений та будь-яких документів про заподіяння йому шкоди не надано.
Надаючи оцінку на предмет обґрунтованості постанови прокурора про відмову у визнані потерпілим суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. (ч. 2 ст. 55 КПК)
Положеннями частини п'ятої вказаної норми передбачено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Обґрунтовуючи заяву про залучення у якості потерпілого до кримінального провадження №4201902000000098 від 27.05.2019 ОСОБА_3 зазначає про завдання йому моральної шкоди, яка спричинена його незаконними затриманням 4 січня 2013 року у м. Гайсин на території ресторану «Дубок» у рамках розслідування кримінального провадження №4203010000000001.
Як на доказ порушення прав затриманого заявник посилався на вирок Ладижинського міського суду Вінницької області від 07.02.2014 у справі №135/822/13-к.
При цьому, судом встановлено, що вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 07.02.2014 у справі №135/822/13-к ОСОБА_3 визнано винним і засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 191 КК України та призначено йому покарання:
- за ч. 3 ст. 368 КК України у виді позбавлення волі строком 7 (сім) років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, та на підставі ст. 54 КК України позбавлено його спеціального звання «підполковник міліції»;
- за ч. 2 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк два роки.
На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим і остаточно засуджено ОСОБА_3 до покарання у виді позбавлення волі строком 7 (сім) років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк три роки, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, та на підставі ст. 54 КК України позбавлено його спеціального звання «підполковник міліції».
В той же час, у тексті вироку містяться висновки суду про те, що: «При затриманні ОСОБА_3 порушено також вимоги ч. 4 ст. 208 КПК України та ч. 3 ст. 29 Конституції України, відповідно до яких уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом (ч.4 ст.208КПК);
Враховуючи викладене, суд вважає, що «Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину» від 04.01.2013 року (Том 1, а.с. 44-53) складено з істотним порушенням прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та КПК України, та з порушенням порядку, встановленого КПК України».
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2014 року вирок Ладижинського міського суду Вінницької області від 07.02.2014 у справі №135/822/13-к залишений без змін та відповідно до вимог КПК вказаний вирок набрав законної сили.
Таким чином, незважаючи на наявність порушень при оформлені протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, судами у даному кримінальному провадженні постановлено обвинувальний вирок, який набув законної сили.
Як уже зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Однак, жодних доказів завдання ОСОБА_3 шкоди, в тому числі моральної шкоди, ні до заяви від 18.12.2019 надісланої прокурору Вінницької області, ні до скарги на постанову прокурора про відмову у визнанні потерпілим, заявником не надано.
Поряд з цим, суд приходить до висновку, що обставина про наявність порушень при оформлені протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за наявності обвинувального вироку щодо цієї ж особи у цьому ж кримінальному провадженні, сама по собі не свідчить про завдання особі моральної шкоди.
З огляду на зазначене, постанова прокурора відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 від 28.12.2019, якою відмовлено у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінального провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42019020000000098 від 27.05.2019, прийнята у відповідності до вимог статті 55 КПК України.
Частиною першою та другою статті 307 КПК України передбачено, що за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: скасування рішення слідчого чи прокурора; скасування повідомлення про підозру; зобов'язання припинити дію; зобов'язання вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 9, 25, 55, 303, 306, 307 КПК України, суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову прокурора відділу прокуратури області ОСОБА_4 від 28 грудня 2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42019020000000098 від 27.05.2019 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: