Тростянецький районний суд
Вінницької області
справа № 147/641/19
номер провадження № 2/147/42/20
23 січня 2020 року Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Дудіков А.В.,
при секретарі Подолян Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу № 147/641/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про стягнення коштів,
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Автокредит Плюс» про стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначив, що 21.04.2017 р. між ним та ТОВ «Автокредит Плюс» було підписано договір про приєднання до публічного договору №АВН0А!00000025 у вигляді заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті Компанії www.planetavto.cm.ua. За цим Договором Лізингодавець передає Лізнгоодержувачу в лізинг - автомобіль згідно Специфікації, викладеної у Додатку №1, строк лізингу 36 місяців. Згідно додатку №2 до договору про надання фінансового лізингу, сторонами погоджено графік та суми платежів за договором №АВН0А!00000025. На виконання умов договору відповідач ТОВ «Автокредит Плюс» передав позивачу автомобіль ВАЗ 210994, 2008 року випуску, згідно Додатку №1 до Договору, після внесення авансового платежу у розмірі 30400 грн. Окрім того, згідно додатку №2 до Договору ОСОБА_1 вносились платежі у розмірах згідно графіку на загальну суму 33384 грн. Загальна сума сплачених позивачем коштів ТОВ «Автокредит Плюс» становить 60 299,27 грн. Після несплати періодичних платежів, відповідач почав погрожувати позивачу та надіслав лист від 05.04.2019 р. про заборгованість, яка значно перевищує вартість предмету лізингу. ОСОБА_1 було повернуто автомобіль ТОВ «Автокредит Плюс», згідно акту прийому-передачі від 06.04.2019 р. Позивач зазначив, що спірний договір лізингу, в порушення вимог ст.220 ЦК України, не посвідчений нотаріально, що є підставою для визнання цього договору нікчемним з відповідним настанням наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, а тому просив стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на його користь 60299,27 грн. та понесені ним судові витрати.
Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 15.07.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено перше судове засідання для розляду справи по суті.
09.09.2019 р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказав, що позов ОСОБА_1 є безпідставним та необґрунтованим. Викладені в позовній заяві обставини не відповідають дійсності, не підтверджені доказами, а тому позовна заява не підлягає задоволенню. У позовній заяві позивач ставить вимогу про стягнення з відповідача - ТОВ «Автокредит Плюс» коштів у розмірі 60299,27 грн. на підставі ст. 216 ЦК України, чим фактично просить застосувати реституцію в результаті укладення нікчемного (на думку позивача) договору фінансового лізингу №АВН0А!00000025 від 21.04.2017 р., укладеним між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс». Позивач вважає, що нікчемність правочину прямо встановлена законом (ст. 220 ЦК), оскільки в момент його укладення не було дотримано нотаріальної форми, а тому додатково визнання судом недійсності правочину не вимагається. З такою позицією позивача, представник відповідача не погоджується, оскільки відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Спірний правочин, укладений між сторонами на підставі ЗУ «Про фінансовий лізинг» та за правилами параграфу 6 ЦК України. Також зазначив, що у цивільному законодавстві відсутня пряма норма щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу транспортного засобу, укладеного за участю фізичної особи. Окрім того, складовою лізингового платежу з договором є плата за користування предметом лізингу, яка за своєю природою є платою за користування наймачем майном, переданого в лізинг. З довідки, щодо розрахунку собівартості послуг з користування автомобілем ВАЗ 210994-20,2008 року випуску, вбачається, що за користування автомобілем ОСОБА_1 мав сплатити на користь ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» 9 053,24 грн. Отже, враховуючи те, що лізинговий платіж включає в себе плату за користування предметом лізинг, тому суд, у разі застосування реституції, має стягнути з відповідача грошові кошти сплачені за недійсним договором, але за виключенням 9 053,24 грн, які є платою за користуванням наймачем майном. В задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі та витрати відповідача на правову допомогу покласти на позивача (а.с.54-60).
13.09.2019 р. від представника позивача, адвоката Таганцова Б.А., надійшла до суду відповідь на відзив відповідача (а.с.77, 78).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити (а.с. 128).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. 09.09.2019 р. представником ТОВ «Автокредит Плюс» було подано заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника (а.с.51).
Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Окрім того, згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 21.04.2017 р. за №АВН0А!00000025 між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит плюс» укладений договір фінансового лізингу, за яким відповідач, як лізингодавець, зобов'язується, передати за плату у лізинг позивачу, як лізингоодержувачу, транспортний засіб автомобіль ВАЗ 210994-20 седан/лифтбек 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 74000 грн., строк лізингу 36 місяців. Розмір авансового платежу - 30400 грн. (а.с.7-9).
Згідно специфікації та акту приймання-перендачі, який є Додатком №1 до Договору фінансового лізингу, вартість автомобіля ВАЗ 210994-20, 2008 року випуску, становить 74000 грн. (а.с.8)
Розмір щомісячних платежів за спірним договором лізингу передбачений сторонами у Додатку №2 до Договору лізингу, який становить графік щомісячних лізингових платежів (а.с.10).
Як вбачається з копій квитанцій, наданих позивачем, ОСОБА_1 було внесено на рахунок відповідача, у період з 12.06.2017 р. по 17.12.2018 р. 33384,99 грн. (а.с.26-31).
Ухвалою суду від 05.12.2019 р. витребувати від ТОВ «Автокредит Плюс» для огляду в судовому засіданні: оригінал заяви про приєднання до публічного договору №АВНОА!00000025 від 21.04.2017р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс»; оригінал додатків №1 та №2 до договору №АВНОА!00000025 від 21.04.2017 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс»; інформацію про суми коштів, внесені позивачем ОСОБА_1 на рахунки ТОВ «Автокредит Плюс»; інформацію про суми коштів, які є платою за користування предметом лізингу по договору №АВНОА!00000025 від 21.04.2017 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс»; оригінал актів приймання - передачі автомобіля між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс».
На виконання вимог ухвали суду від 05.12.2019 р. директором ТОВ «Автокредит Плюс» 08.01.2020 р. було подано до суду копію заяви про приєднання до публічного договору, копію специфікації та акт приймання-передачі, виписку по рахунку.
З виписки по рахунку № НОМЕР_2 за період з 01.05.2017 р. по 26.11.2019 р. вбачається, що ОСОБА_1 04.05.2017 р. на рахунок ТОВ «Автокредит Плюс» було внесено авансовий платіж на автомобіль ВАЗ 210994 у розмірі 30400 грн. та лізингові платіжі за договором №АВНОА!00000025 від 21.04.2017р, за період 13.06.2017 р. по 25.03.2019 р. в розмірі 35884,99 грн., що становить загальну суму внесених коштів - 66284,99 грн. (а.с.122-124).
06.04.2019 р. на вимогу ТОВ «Автокредит Плюс», у зв'язку з заборгованістю по виконанню договору, ОСОБА_1 повернув Лізингодавцю предмет лізингу - автомобіль ВАЗ 210994, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.9).
Згідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 1 ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Отже, спірний договір фінансового лізингу є непрямим, оскільки сторонами обумовлено, що лізингодавець зобов'язується придбати предмет лізингу в майбутньому (отримати право власності) та передати в подальшому у користування лізингоодержувачу.
Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, такий договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Звертаючись до суду з позовом до ТОВ «Автокредит плюс» про стягнення сплачених коштів на загальну суму 60299,27 грн., ОСОБА_1 посилався на те, що при укладенні договору фінансового лізингу від 21.04.2017 р. за №АВН0А!00000025 не було дотримано вимог законодавства щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення.
Також, умови указаного договору не відповідають положенням законодавства про захист прав споживачів, оскільки є несправедливими та створюють істотний дисбаланс між договірними правами і обов'язками сторін, що є окремою підставою для визнання цього договору недійсним, відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст.220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-2766цс15 від 16.12.2015 року.
Частиною 1 ст.216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи те, що укладений між сторонами договір не відповідає вимогам закону щодо форми правочину в частині обов'язкового нотаріального посвідчення, а отже, є нікчемним; умови договору є несправедливими і порушують принцип добросовісності, а тому мають місце правові підстави для визнання договору нікчемним та стягнення у відповідності до ст.216 ЦК України, з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь позивача сплаченої суми у розмірі 60299,27 грн., а саме в межах заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо стягнення коштів за надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.
За ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивачем, на підтвердження витрат за надання правничої допомоги, подано до суду орієнтовний розрахунок суми судових витрат на загальну суму 7052,50 грн.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), акт прийому-передачі.
Оскільки позивачем не було подано до суду договір про надання правових послуг, квитанцію про сплату гонорару, акту приймання-передачі наданої допомоги, а тому суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7052,50 грн.
Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
З огляду на викладене необхідно стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь Держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 5, 11, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про стягнення коштів, - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 60299 (шістдесят тисяч двісті дев'яносто дев'ять) грн. 27 коп.
В задоволенні решти позову, відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь Держави судовий з збір у розмірі 768,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до або через відповідні суди, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», код ЄДРПОУ 34410930, місцезнаходження: 49126, м.Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т.
Суддя: