Справа № 132/1198/19
Провадження №1-кп/132/78/20
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
27.01.2020року місто КАЛИНІВКА
КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарях - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження № 132/1198/19, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020160000015 від 08 січня 2019 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калинівка Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із неповною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, не судимого в силу ст.89 КК України, без зареєстрованого в передбаченому законом порядку та фактичного місця проживання,
який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
Обвинувачений ОСОБА_8 - у вечірній час 20.12.2018р. прийшов до житлового будинку свого знайомого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , де тимчасово проживав. Під час раптово виниклої сварки, ОСОБА_10 перебуваючи у приміщенні спальні вказаного будинку, вступив у словесну суперечку із ОСОБА_9 , яка переросла у конфлікт, під час якого в ОСОБА_10 виник умисел на нанесення йому тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер нанесення тілесних ушкоджень, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, однак не передбачаючи можливості настання смерті ОСОБА_9 , хоча повинен був і міг це передбачати, умисно наніс один удар кулаком в область голови ОСОБА_9 , внаслідок чого ОСОБА_9 впав, ударившись головою об шафу, при цьому від неї відвалилась дверка. Не зупиняючи на вчиненому, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_10 наніс декілька ударів взутими ногами по тулубу та інших частинах тіла ОСОБА_9 з різних сторін, який в той час знаходився в лежачому положенні на підлозі. Продовжуючи свій злочинний умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень, близько 23год.00хв. 27.12.2018р. ОСОБА_10 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в приміщенні кухні вищевказаного житлового будинку, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер нанесення тілесних ушкоджень, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, однак не передбачаючи можливості настання смерті ОСОБА_9 , хоча повинен був і міг це передбачити, умисно наніс останньому один удар кулаком в область голови, від чого ОСОБА_9 втратив рівновагу й упав на підлогу. Не зупиняючи на вчиненому, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_10 наніс вісім ударів взутими ногами по тулубу та інших частинах тіла ОСОБА_9 з різних сторін, який в той час знаходився в лежачому положенні на підлозі. Крім того, продовжуючи всій злочинний умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень, близько 22-23год. 01.01.2019р. ОСОБА_10 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в приміщенні кухні вищевказаного житлового будинку, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер нанесення тілесних ушкоджень, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, однак не передбачаючи можливості настання смерті ОСОБА_9 , хоча повинен був і міг це передбачити, під час раптової сварки ОСОБА_10 умисно наніс ОСОБА_9 один удар долонею по обличчю та штовхнув його, від чого ОСОБА_9 упав на підлогу, а ОСОБА_10 наніс ще близько восьми ударів взутими ногами по тулубу. 02.01.2019р. в ранковий час ОСОБА_10 помітив, що у ОСОБА_9 був блідий вигляд та останній скаржився на болі в животі, однак не дивлячись на це, він пішов до храму, а повернувшись назад близько 14год.00хв. помітив ОСОБА_9 в ліжку за місцем проживання без ознак життя. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 04 від 08.02.2019р., смерть ОСОБА_9 настала від закритої тупої травми грудної клітки - множинних переломів ребер з обох сторін по декількох анатомічних лініях, яка ускладнилась травматичним шоком та мала ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент заподіяння і стоїть в причинному зв'язку зі смертю. Всі ушкодження у ОСОБА_9 мають прижиттєвий характер, спричинені від дії твердого тупого предмету (предметів), можливо 02.01.2019р.
Обвинувачений ОСОБА_10 , в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, та суду пояснив, що дійсно умисно наносив тілесні ушкодження ОСОБА_9 за обставин, викладених в обвинувальному акті. Конкретних подробиць на даний час вже не пам'ятає за спливом часу. Підтверджує свої покази, які він давав в ході слідчого експерименту, при цьому зазначає, що при скоєнні даного кримінального правопорушення перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Потерпіла ОСОБА_11 відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.05.2019р. Калинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її рідний син, ОСОБА_12 залучений згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 22.05.2019р. до участі в кримінальному провадженні у якості потерпілої сторони, в судове засідання не з'явився, відповідно до поданої письмової заяви, просить справу розглянути за його відсутності, цивільний позов заявляти не буде, до обвинуваченого просить застосувати покарання пов'язане виключно з позбавленням волі.
Не дивлячись на повне визнання обвинуваченим своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, його вина в скоєнні даного злочину повністю доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.
Свідок ОСОБА_13 суду повідомила, що потерпіла ОСОБА_11 є рідною матір'ю її чоловіка, яка перед своєю смертю тяжко хворіла, була прикована до ліжка, та потребувала постійного догляду. Вона періодично доглядала останню, у зв'язку з чим перебувала в її будинку, який був поділений, в другій частині якого мешкав ОСОБА_9 , який впустив проживати до себе ОСОБА_10 , між якими постійно виникали сварки. Так, 01.01.2019р. приблизно о 21.00год., перебуваючи в будинку свекрухи, вона з частини будинку ОСОБА_9 почула гучний шум (сварку), постукала по батареї, шум припинився, однак через 20хв. він знову поновився, почувши грохіт, вона вкотре постукала по батареї, після чого настала тиша.
ОСОБА_14 будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка суду пояснила, що потерпіла ОСОБА_11 є її рідною матір'ю, яка проживала в будинку, що був поділений, в іншій частині якого мешкав її дядько ОСОБА_9 , який за життя впустив проживати до себе ОСОБА_10 . Оскільки мати тяжко хворіла, була лежачою та потребувала постійного догляду, вона разом зі своїм рідним братом ОСОБА_12 та його дружиною ОСОБА_15 , за досягнутою між ними усною домовленістю, періодично доглядала на нею, у зв'язку з чим перебувала в її будинку. Так, в 20 числах грудня 2018 року, перебуваючи в будинку матері, вона почула гучний шум, вийшовши на вулицю, та підійшовши до вікна дядька ОСОБА_9 , вона побачила, як ОСОБА_10 наносив ОСОБА_9 тілесні ушкодження, а останній в цей момент закривався руками. Від ОСОБА_15 їй також стало відомо, що 01.01.2019р. між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 була сварка.
Допитана в суді ОСОБА_16 зазначила, що вона проживає по сусідству з будинком, в якому проживав ОСОБА_9 , який впустив проживати до себе квартиранта ОСОБА_10 , який зловживав спиртними напоями та вів аморальний спосіб життя. Зі слів місцевих жителів, їй відомо, що за час спільного проживання, ОСОБА_10 застосовував фізичну силу до ОСОБА_9 . Так, 01.01.2019р. у вечірній час до неї додому прийшов ОСОБА_9 , який поскаржився на болі всередині. Візуально на його обличчі було видне садно, у нього сильно боліли ноги, оскільки він падав на коліна. Попросивши перевести його через дорогу, відчувалось, що йому самостійно було дуже важко рухатися.
Будучи допитаною ОСОБА_17 в судовому засідання показала, що ОСОБА_9 був її сусідом, який до свого будинку впустив проживати ОСОБА_10 , який до нього застосовував фізичну силу. Так, від ОСОБА_9 їй стало відомо, що ОСОБА_10 посилав його за їжею, та ОСОБА_9 дуже боявся, що у разі, якщо не принесе їжі, ОСОБА_10 буде його за це бити.
Свідок ОСОБА_18 суду повідомив, що знав ОСОБА_9 як сусіда, який був доброю та спокійною людиною, однак в останній час зловживав спиртними напоями. В кінці 2017 році в його будинку з'явився ОСОБА_10 , який не працював та заставляв ОСОБА_9 ходити по сусідам та просити їжі. ОСОБА_9 боявся ОСОБА_10 , а тому вимушений був це робити. ОСОБА_10 бив ОСОБА_9 , через що останній залишав свій дім.
ОСОБА_19 в суді пояснила, що ОСОБА_9 був її давнім знайомим, який завжди проживав самотньо, однак в кінці 2017 році з ним став проживати ОСОБА_10 , який не мав власного житла. Останній бив ОСОБА_9 , про що відомо всім місцевим жителям.
Допитані в суді свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 дали аналогічні показам ОСОБА_22 свідчення.
Будучи допитаною ОСОБА_23 в судовому засідання показала, що знала ОСОБА_9 як місцевого жителя, який проживав поблизу магазину, в якому вона працювала продавцем, до якого покійний часто заходив. Напередодні 2019 року ОСОБА_9 прийшов в магазин з явними ознаками побиття, на поставлене запитання відповів, що погано себе почуває, оскільки у нього все болить. Він ледь пересувався. Від мешканців міста та родини померлого, їй відомо, що ОСОБА_10 застосовував до ОСОБА_9 фізичну силу.
Отже, як випливає зі показів зазначених свідків, ОСОБА_10 проживаючи в одному будинку з ОСОБА_9 , неодноразово наносив останньому тілесні ушкодження, які були візуально наявні на ньому, а також те, що 01.01.2019р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відбувся конфлікт.
У зв'язку з відмовою прокурора від допиту інших свідків обвинувачення, частина з яких дають аналогічні покази, а інша їх частина не є безпосередніми очевидцями кримінального правопорушення та її наслідків, а отже не є носіями інформації щодо обставин, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, суд заслухавши думку учасників судового розгляду, які не наполягали на їх допиті, визнав недоцільним допит останніх під час кримінального провадження.
Крім показань допитаних в суді свідків, вина обвинуваченого підтверджується наступними доказами:
- Протоколом огляду місця події, складеним 07.01.2019р. слідчим СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області майором поліції ОСОБА_24 , відповідно до якого оглянутий будинок АДРЕСА_1 , в якому виявлений труп ОСОБА_9 , зафіксовано його конкретне місцерозташування та положення, наявність наявних тілесних ушкоджень;
- Протоколом додаткового огляду місця події, складеним 08.01.2019р. слідчим СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області майором поліції ОСОБА_24 , згідно якого проведений додатковий огляд будинку АДРЕСА_1 , в ході проведення якого виявлені сліди злочину, залишені на речах та предметах, які вилучені в передбаченому законом порядку;
- Протоколом огляду предметів та речей, складеним 10.01.2019р. слідчим СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області майором поліції ОСОБА_24 , відповідно до якого оглянуті надані ОСОБА_10 речі, в яких він перебував в день вчинення злочину, на яких виявлені наявні сліди, що були зафіксовані в цьому процесуальному документі;
- Протоколом слідчого експерименту, складеним 10.01.2019р. заступником начальника СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_25 , згідно якого ОСОБА_26 в подробицях розказав та показав за яких обставин та яким чином вчинив кримінальне правопорушення;
- Протоколами отримання зразків для проведення експертизи, складеними 11.01.2019р. слідчим СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області майором поліції ОСОБА_24 , відповідно до яких у ОСОБА_10 відібрані зразки крові, зрізів нігтів рук;
- Висновком експерта № 04, складеним 08.02.2019р. лікарем, судово-медичним експертом Калинівського районного відділення Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_27 , згідно висновків якого смерть ОСОБА_9 настала від закритої тупої травми грудної клітки - множинних переломів ребер з обох сторін по декількох анатомічних лініях, яка ускладнилась травматичним шоком та мала ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент заподіяння і стоїть в причинному зв'язку зі смертю. Всі ушкодження у ОСОБА_9 мають прижиттєвий характер, спричинені від дії твердого тупого предмету (предметів), можливо 02.01.2019р.;
- Висновком судово-психіатричної експертизи № 41, складеним 11.02.2019р. експертами Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І.Ющенка», за висновком якої, ОСОБА_10 як в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, так і на теперішній час, на хронічне психіатричне захворювання не страждав та не страждає, перебував та перебуває поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, міг та може усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує;
- Протоколом за результатами негласної слідчої (розшукової) дії від 20.03.2019р., Матеріалами, які пояснюють зміст цього протоколу, згідно яких, обвинувачений ОСОБА_10 розповів про обставини вчиненого ним злочину відносно ОСОБА_9 ;
- Висновком експерта № 101, складеним 29.03.2019р. старшим судовим експертом сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_28 , за висновком якого на вилучених речах ОСОБА_10 містяться генетичні зразки крові трупа ОСОБА_9 ;
- Висновком експерта № 36, складеним 01.04.2019р. лікарем, судово-медичним експертом Калинівського районного відділення Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_27 , за висновком якого, характер і локалізація тілесних ушкоджень ОСОБА_9 за механізмом утворення узгоджується з обставинами, відображеними в матеріалах кримінального провадження за показами ОСОБА_10 (протокол допиту підозрюваного від 10.01.2019р. та протокол проведення слідчого експерименту від 10.01.2019р.), тобто допускають можливість утворення внаслідок ударів твердими тупими предметами в ділянки локалізації ушкоджень - голова та тулуб.
Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними та допустимими, такими, що не протирічать один одному, приймає їх та приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні вказаного злочину.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.2 ст.121 КК України, а саме умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, правильно кваліфіковані.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.
Згідно пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди, мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.
Відповідно до статті 323 КПК України, вирок суду, повинен бути законним та обґрунтованим.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України та статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами.
Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.
Законом України від 23.02.2006р. № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у статті 17 якого наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009р. у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У пункті 113 рішення ЄСПЛ в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006р., суд наголосив, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість «будь - якого кримінального обвинувачення».
Згідно статті 50 КК України, рішення суду про призначення покарання з-поміж інших завдань повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Виходячи з положень статті 65 КК України, а також роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізується принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Частиною 6 статті 368 КПК України встановлено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
А дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Суд зазначив, що згідно зі статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Верховний Суд вказав, що суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Суд роз'яснив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Обвинувачений ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесене до тяжкого злочину, не судимий в силу ст.89 КК України, згідно характеристики характеризується з негативної сторони, неодружений, непрацевлаштований, відповідно до медичних документів на психіатричному чи наркологічному обліку не перебуває. Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, суд вважає є щире каяття. Обставиною, яка обтяжує його покарання, є вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи вищенаведене, та виходячи з вимог ст.ст.3, 27 Конституції України, згідно яких людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а також приймаючи до уваги ст.2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, за якою право кожного громадянина на життя охороняється законом, на думку суду, приймаючи до уваги умисний насильницький характер вчиненого злочину, враховуючи думку потерпілого, який наполягав на суворому покарані, обвинуваченому необхідно призначити покарання виключно у вигляді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, що відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України та узгоджується із роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання в межах санкції статті закону, яка передбачає відповідальність за вищевказаний злочин, а саме у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі, оскільки дане покарання достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
При цьому на думку суду, звільнення обвинуваченого від відбування покарання, враховуючи ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину та наслідки які настали, - не може застосовуватися до обвинуваченого, оскільки таке покарання не буде відповідати меті, що передбачена вимогами ст.50 КК України, зокрема запобіганню вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція).
Отже, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, а в сукупності з даними про особу винного, підстав для застосування норм ст.ст. 69, 75 КК України, суд не вбачає.
Згідно частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме чоловічу зимову куртку чорного кольору; чоловічі штани світлого кольору; светр світло-сірого кольору; пару чоловічих черевиків армійського типу оливкового кольору, які добровільно видані ОСОБА_10 та згідно постанови слідчого СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_29 від 04.04.2019р., передані до Камери зберігання речових доказів Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, необхідно повернути законному власнику.
Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме дерев'яне крісло та пластиковий стілець, які згідно постанови слідчого СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_29 від 04.04.2019р., передані до Камери зберігання речових доказів Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, необхідно повернути законному власнику.
Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме змив речовини бурого кольору; зіскоб зі стіни речовини бурого кольору; шматок тканини червоного кольору зі слідами речовини бурого кольору; вирізку з килиму з нашаруванням речовини бурого кольору; зрізи нігтів ОСОБА_10 ; зразки крові ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які згідно постанови слідчого СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_29 від 04.04.2019р., передані до Камери зберігання речових доказів Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, необхідно знищити.
Відповідно до вимог частини 4 статті 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Як вбачається з ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 11.01.2019р. у справі № 132/26/19, на змив речовини бурого кольору; зіскоб зі стіни речовини бурого кольору; шматок тканини червоного кольору зі слідами речовини бурого кольору; вирізку з килиму з нашаруванням речовини бурого кольору; дерев'яне крісло; та пластиковий стілець, був накладений арешт.
Також, з ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 16.01.2019р. у справі № 132/26/19 вбачається, що на чоловічу зимову куртку чорного кольору; чоловічі штани світлого кольору; светр світло-сірого кольору; пару чоловічих черевиків армійського типу оливкового кольору, які добровільно видані ОСОБА_10 , був також накладений арешт.
У зв'язку з тим, що за вироком до ОСОБА_10 не застосовується спеціальна конфіскація та йому не призначено покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 11.01.2019р. у справі № 132/26/19, та ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 16.01.2019р. у справі № 132/26/19.
Відповідно до частини 4 статті 374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.
Згідно частини 2 статті 124 КПК України та роз'яснень пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995р. «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Витрати на залучення експерта згідно висновку судово-біологічної експертизи від 29.03.2019р. № 101 у розмірі 69568грн.58коп., підлягають стягненню з ОСОБА_10 на користь держави.
Згідно ч.4 ст.374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, а саме ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 11.01.2019р., відносно обвинуваченого ОСОБА_10 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та визначено строк тримання під вартою рахувати з 11.01.2019р.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід ОСОБА_10 необхідно залишити у вигляді тримання під вартою.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_10 обчислювати з 11 січня 2019 року, тобто з моменту взяття під варту згідно ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 11.01.2019р. у справі № 132/26/19.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.
Згідно роз'яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004р. «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.
Оскільки днем підписання вироку є 27.01.2020р., то датою його постановлення є саме цей день.
Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд
ОСОБА_31 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та призначити йому покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі Державної установи «Вінницька УВП (№ 1)» до вступу вироку в законну силу залишити без змін, після чого виконати вирок.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_10 обчислювати з 11 січня 2019 року, тобто з моменту взяття під варту згідно ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 11.01.2019р. у справі № 132/26/19.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта згідно висновку судово-біологічної експертизи від 29.03.2019р. № 101 у розмірі 69568грн.58коп.
Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 11.01.2019р. у справі № 132/26/19, та ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_30 від 16.01.2019р. у справі № 132/26/19.
Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме чоловічу зимову куртку чорного кольору; чоловічі штани світлого кольору; светр світло-сірого кольору; пару чоловічих черевиків армійського типу оливкового кольору, які добровільно видані ОСОБА_10 та згідно постанови слідчого СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_29 від 04.04.2019р., передані до Камери зберігання речових доказів Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, повернути законному власнику.
Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме дерев'яне крісло та пластиковий стілець, які згідно постанови слідчого СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_29 від 04.04.2019р., передані до Камери зберігання речових доказів Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, повернути законному власнику.
Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме змив речовини бурого кольору; зіскоб зі стіни речовини бурого кольору; шматок тканини червоного кольору зі слідами речовини бурого кольору; вирізку з килиму з нашаруванням речовини бурого кольору; зрізи нігтів ОСОБА_10 ; зразки крові ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які згідно постанови слідчого СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_29 від 04.04.2019р., передані до Камери зберігання речових доказів Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, знищити.
Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Роз'яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції у визначеному законом порядку.
Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.
Суддя: