справа № 274/2235/19
провадження № 2/0274/319/20
24.01.2020 м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Замеги О.В., за участю секретаря судового засідання Павлюк - Жук А.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартини, що була придбана під час перебування у шлюбі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він з відповідачкою проживав в зареєстрованому шлюбі з 14.06.2013 року. Рішенням суду від 25.01.2016 року шлюб між ними розірвано. В період спільного проживання в шлюбі вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Експертна оцінка спірної квартири становить 179425 грн..
Вважає, що квартира придбана під час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя і він має право на 1/2 частки даного житла.
В судове засідання сторони не з'явились.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась. Про час і місце розгляду справи повідомлена у відповідності до вимог ст.ст. 128 - 130 ЦПК України. Про причини неявки суд не повідомила, відзив про позов не надала. Заяву про розгляд справи в її відсутності суду не надала.
Зі згоди позивача, судом ухвалено рішення при заочному розгляді, відповідно до статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою у судове засідання сторін, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.
Суд, дослідивши та проаналізувавши наявні по справі докази, приходить до наступного висновку.
У відповідності до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що сторони з 20.08.2016 року зареєстрували шлюб у виконкомі Бистрицької сільської ради Бердичівського району, що підтверджується копією свідцтва про народження(а.с.7).
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 25.01.2016 року шлюб між сторонами розірвано(а.с.8).
За час проживання у шлюбі 07.05.2013 року відповідачкою ОСОБА_2 придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстраційним номером № 55582818104(а.с. 9).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України, встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України, встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Як було встановлено та не спростовано відповідачем, квартиру АДРЕСА_1 було придбано сторонами під час шлюбу, а тому дане майно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності у рівних частках.
Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 60 71 СК України, ст. ст. 368, 372 ЦК України, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 10, 12, 18, 81, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Бердичівський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня, наступного за днем дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня, наступного за днем його складання.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Головуючий О.В. Замега