Справа № 199/8672/19
(1-кп/199/111/20)
іменем України
27 січня 2020 року м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі кримінальне провадження № 12019040630001438 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.08.2019 року щодо:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у місті Дніпропетровську, із професійно-технічною освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого у квартирі АДРЕСА_1 , проживаючого (зі слів) у квартирі АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-27 жовтня 2010 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки;
-26 березня 2013 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 2 місяці;
-09 липня 2013 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, звільненого 16 вересня 2015 року умовно-достроково, невідбутий строк 8 місяців 4 дні;
- 20.10.2017 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 70 КК України до покарання у виді у виді обмеження волі строком на 1 рік 1 місяць; звільнився 26.12.2018 умовно-достроково невідбутий термін покарання 4 місяці 11 днів
- 09.10.2019 Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки;
- 29.10.2019 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 185 КК України,
учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_5
обвинувачений - ОСОБА_3
1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
ОСОБА_3 , будучи раніше неодноразово судимим за скоєння злочинів проти власності, маючи не зняті та непогашені судимості, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та знову, повторно, вчинив корисливий злочин проти власності.
Так, 10.08.2019, близько 22:00 години, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знаходились за місцем мешкання останнього, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , де спільно, на кухні, вживали спиртні напої. Того ж дня, а саме 10.08.2019 в невстановлений в ході досудового розслідування час, ОСОБА_3 перебував в спальній кімнаті, вищезазначеної квартири де помітив на тумбочці, мобільний телефон марки «LENOVO S 860», що належать потерпілому ОСОБА_6 , який він визначив об'єктом свого злочинного посягання та у нього раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, а саме мобільного телефонна марки «LENOVO S 860».
Далі, ОСОБА_3 реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, 11.08.2019, близько 03:00 годин, перебуваючи у спальній кімнаті, квартири АДРЕСА_4 , переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, а отже усвідомлюючи таємний характер своїх злочинних посягань, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, вчиняючи корисливий злочин повторно, шляхом вільного доступу викрав майно, що належить ОСОБА_6 , а саме мобільний телефон марки «LENOVO S 860» вартістю 883,00 грн.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_3 , з викраденим майном, з місця вчинення злочину зник, отримавши реальну змогу розпорядитись викраденим майном на власний розсуд.
Своїми умисними діями ОСОБА_3 спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду, на загальну суму 883,00 грн.
Умисні дії ОСОБА_3 , які виразились в таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
2. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого ОСОБА_3 , наданих безпосередньо у суді.
Обвинувачений ОСОБА_3 свою провину визнав повністю. Суду показав, що він дійсно 10.08.2019, близько 22:00 години гуляв та відпочивав разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знаходились у квартирі АДРЕСА_4 , де спільно, на кухні, вживали спиртні напої. У спальній кімнаті він помітив на тумбочці, мобільний телефон марки «LENOVO S 860», що належав ОСОБА_6 . Далі він 11.08.2019, близько 03:00 годин викрав мобільний телефон марки «LENOVO S 860» що належав ОСОБА_6 , та здав його до ломбарду. Гроші витратив на цигарки та алкогольні напої.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується, окрім визнання ним своєї вини, письмовими доказами дослідженими у судовому засіданні.
Так, відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.09.2019, свідок ОСОБА_8 , у присутності понятих, впізнала на фото під №1, на якому зображений ОСОБА_3 , як особу, що 11.08.2019, зайшла до приміщення ломбарду «ОНІКС», який розташований за адресою м. Дніпро, проспект Слобожанський, 1.
За результатами Висновку експерта № 4514-19 від 30.09.2019, станом на 11.08.2019 ринкова вартість мобільного телефону марки Lenovo S860 з урахуванням ПДВ становить 883 грн. (вісімсот вісімдесят три грн.)
Відповідно до товарного чеку № 48 наданим потерпілим ОСОБА_6 , вартість мобільного телефону Lenovo s860 станом на 20.10.2018р. становила 1000 грн.
Відповідно до договору про надання фінансового кредиту під заставу № 37.36613/0 від 11.08.2019 складеним ПТ «Ломбард» «ОНІКС», за яким позичальником вважається ОСОБА_3 , предметом застави є Мобільний телефон марки Lenovo s860 відповідна сума повернення фінансового кредиту становить 125 грн. (сто двадцять п'ять грн.)
Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст.94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Судом встановлено, що вказані у вироку та дослідженні в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому злочину, доведеності вини у його вчиненні та для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. Об'єктивних підстав ставити під сумнів свідчення допитаного в суді обвинуваченого у суду немає, оскільки ОСОБА_3 суду пояснив, що він добре розумів протиправність своїх дій, як і добре розумів їх наслідки.
При цьому, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження.
3. Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 і його умисні дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України, як такі що виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно.
4.Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Суд не відносить до обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 його каяття і сприяння розкриттю злочину, оскільки каяття і сприяння розкриттю злочину ним висловлене вже після викриття його злочинних дій, та продиктоване бажанням пом'якшити персональну відповідальність за скоєне, а в свою чергу щире каяття, характеризуючи суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Однак вказане у суб'єктивному ставленні обвинуваченого до вчиненого ним злочину відсутнє. Зокрема, маючи непогашені і не зняті судимості проти власності за вчинення корисливих злочинів, ОСОБА_3 розумів протиправність своїх дій та їх наслідки.
При цьому суд вважає, що твердження ОСОБА_3 про його можливість перевиховання без реального позбавлення волі, є спробою пом'якшити відповідальність, оскільки обвинувачений у нічний час перебував не зі своєю родиною та малолітньою донькою, про яку він зазначив, а далеко від родини, де вживав алкогольні напої, кошти ж отримані від викраденого майна ОСОБА_3 знов таки витратив не на утримання своєї родини, а на тютюнові вироби та алкоголь.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
5.Мотиви призначення покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 злочину, який скоєно умисно, і, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до злочину середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав але з метою пом'якшити персональну відповідальність, не працює, має постійне місце проживання, у лікарів нарколога-психіатра на обліку не перебуває, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів проти власності.
Таким чином, призначаючи покарання, суд, відповідно вимог ст.65 КК України, враховує:
вищенаведені обставини, позицію прокурора який просив призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України та із застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України, потерпілого, який при призначенні покарання покладався на розсуд суду, обвинуваченого, який просив суворо не карати, також суд враховує відсутність обставин що пом'якшують та обтяжують покарання, дані про його особу, суд вважає за необхідне призначити покарання виключно у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі в межах санкції частини 2 статі 185 КК України з реальним його відбуттям та з урахуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України оскільки ОСОБА_3 раніше судимий за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.10.2019 року та за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.10.2019, а злочин за даним кримінальним провадженням вчинив 10.08.2019 року тобто до постановлення попередніх вироків.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, водночас ч. 1 ст. 70 КК України передбачає, що при сукупності злочинів суд визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Між тим, за роз'ясненнями, що викладені в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається та за таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 виключно в умовах ізоляції від суспільства із реальним відбування покарання.
Саме, це покарання, на переконання суду, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Призначення ж покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України та покладенням обов'язків за ст. 76 КК України не буде відповідати меті покарання, буде суперечити вимогам ст.65 КК України і не сприяти вихованню ОСОБА_3 в дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством тощо. Дійшовши такого висновку, суд враховує схильність ОСОБА_3 до вчинення злочинів проти власності, оскільки злочин за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області обвинувачений вчинив 21.06.2019, злочин за даним вироком вчинив 10.08.2019 та злочин за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська вчинив 06.09.2019, наведене вказує на систематичність злочинних дій ОСОБА_3 та небажання точно і неухильно додержуватися законів України.
Крім вказаного, судом не встановлено і правових підстав для призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 з огляду на ст. 691 КК України, оскільки обставин що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, судом - не встановлено.
6.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 - не обирався.
За вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України, із ОСОБА_3 , необхідно стягнути на користь держави витрати пов'язані із проведенням судової експертизи.
Керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.10.2019, яким ОСОБА_3 засудженого за ч.2 ст.15 ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, а також вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.10.2019, яким ОСОБА_3 засудженого за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, - виконувати самостійно.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обвинуваченому ОСОБА_3 обчислювати з моменту приведення до виконання вироку.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати пов'язані із проведенням судової експертизи в сумі 314.00 гривень.
На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - з моменту вручення йому копії вироку, до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя Амур-Нижньодніпровського
районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_9 -Почтовик
27.01.2020