79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.01.2020 Справа № 914/1524/19
За позовом Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління", м. Львів
до відповідача Фізичної особи-підприємця Рослик Оксани Василівни, м. Львів
про стягнення 14 413, 85 грн
Суддя Галамай О.З.
Секретар судового засідання Полюхович Х.М.
За участю представників:
від позивача: Захарченко Т.А. - представник (довіреність № 2410-10-5645 від 16.09.2019);
від відповідача: не з'явився
Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Рослик Оксани Василівни про стягнення 14 413, 85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно, без отримання дозволу на розміщення реклами, встановив спеціальні конструкції зовнішньої реклами за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 19, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу". У зв'язку з виявленим порушенням, Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради скеровано відповідачу вимогу, у якій запропоновано добровільно усунути допущені порушення в термін до 14.02.2019. Проте, відповідач вказану вимогу не виконав, з огляду на що зазначені конструкції демонтовано позивачем із залученням підрядних організацій. Під час демонтажу, транспортування та зберігання позивачем понесено витрати на суму 14 413, 85 грн (з ПДВ), які він просить стягнути з відповідача.
Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду.
В судовому засіданні 16.01.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задоволити.
Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, відзиву на позовну заяву суду не подав.
Слід зазначити, що поштова кореспонденція надсилалась відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак така поверталась суду із зазначенням причин повернення: «за закінченням терміну зберігання».
Також про призначене на 18.12.2019 судове засідання відповідача повідомлено телефонограмою, яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, вбачається, що у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
З огляду на викладене, відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
Фізична особа-підприємець Рослик Оксана Василівна без отримання дозволу на розміщення реклами встановила спеціальні конструкції зовнішньої реклами, а саме: 4 рекламних конструкції розмірами 0, 46*1, 38 та 0, 46*0, 71 м біля входу в магазин за адресою: м. Львів, Пл. Ринок, 19.
У зв'язку із виявленим порушенням Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради скеровано відповідачу вимоги за вих. № 23/Р-3-350 та №23/Р-3-352 від 08.02.2019, якими запропоновано відповідачу добровільно усунути допущені порушення у термін до 14.02.2019.
У даних вимогах також зазначено, що у разі невиконання вимоги, рекламоносії будуть демонтовані примусово з покладенням витрат по демонтажу та зберіганню конструкцій.
Проте відповідач вимогу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про демонтаж не виконав.
На підставі наказу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №13-Д від 18.02.2019 зазначені конструкції були демонтовані позивачем із залученням підрядних організацій, що підтверджується актами проведення демонтажу спеціальних конструкцій № 31 та № 33 від 20.02.2019.
Демонтаж даних рекламних конструкцій проводив підрядник ФОП Флис Т.І. згідно з договором про надання послуг № 03/04/18 від 03.04.2018.
Згідно з рахунком та актом надання послуг № 2002 від 20.02.2019, вартість демонтажу рекламних конструкцій становить 1 060 грн.
Послуги з транспортування спірних рекламних конструкцій надавались ФОП Кухарським О.В. на підставі договору № 03/01/19 від 03.01.2019.
Вартість транспортування становить 275, 54 грн, що підтверджується рахунком та актом надання послуг № 18 від 20.02.2019, а також довідкою ФОП Кухарського О.В. № 04/12 від 04.12.2019.
Також за зберігання рекламних конструкцій з 20.02.2019 по 22.07.2019 позивачем заявлено до стягнення 10 676 грн (157 днів * 17*4 конструкції). Факт прийняття на зберігання спірних конструкцій підтверджено накладною № 16 від 20.02.2019.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав відповідачу листи-вимоги за вих. №2410-10-1839 та №2410-10-1838 від 21.03.2019 про сплату витрат, понесених КП "Адміністративно-технічне управління" у зв'язку з демонтажем, транспортуванням та зберіганням конструкцій.
Відповіді на листи-вимоги матеріали справи не містять.
У зв'язку з тим, що відповідач не відшкодував позивачу понесені витрати, останній звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 14 413, 85 грн витрат на проведення демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, їх транспортування та зберігання.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, враховуючи наступне.
Частинами 1, 4 статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Згідно з ст. 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та у порядку, встановленому цими органами на підставі Типових правил, що затверджені Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4.2.10 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові №569 від 21.05.2010 (далі - Правила), підставою для розміщення конструкцій зовнішньої реклами є у встановленому порядку виданий дозвіл.
Пунктом 2.1 Правил передбачено, що самовільно встановлений рекламний засіб - рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття робочим органом рішення про відмову у продовженні дозволу або виконавчим комітетом рішення про його скасування у встановлений термін.
Як встановлено судом, у зв'язку із виявленням факту встановлення відповідачем рекламних конструкцій без відповідного дозволу, відповідачу скеровано вимоги про усунення допущених порушень. Проте, відповідач вимоги не виконав, самостійно демонтаж рекламних конструкцій не здійснив.
Відповідно до п. 2.1 Правил, примусовий демонтаж конструкції - це засіб для примусового усунення виявленого порушення вимог законодавства про рекламу (самовільного встановлення рекламного засобу), не усунутого суб'єктом господарювання у добровільному порядку.
Згідно з п. 8.1.1. Правил, демонтажу підлягають самовільно встановлені рекламні засоби, зокрема, власник яких не виконав вимогу про демонтаж.
Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради видано наказ №13-Д від 18.02.2019 про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами, яким доручено КП "Адміністративно-технічне управління" демонтувати самовільно встановлені ФОП Рослик О.В. рекламні конструкції.
Згідно п. 8.3. Правил примусовий демонтаж рекламних засобів проводиться власними силами оператора або на його замовлення - підрядною організацією.
20.02.2019 зазначені конструкції були демонтовані позивачем із залученням підрядних організацій.
Відповідно до п. 8.5. Правил, компенсація коштів, витрачених Комунальним підприємством "Адміністративно-технічне управління" на примусовий демонтаж рекламного засобу, покладається на власника (користувача) демонтованого рекламного засобу.
Пунктом 13.4. Правил благоустрою м. Львова №376 від 21.04.2011, встановлено, що витрати з проведення демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій, вивісок, їх транспортування та зберігання відшкодовують їх власники:
- за демонтаж та транспортування спеціальної конструкції - у розмірі фактичних витрат;
- за зберігання спеціальної конструкції - у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну добу зберігання.
Повернення рекламних конструкцій власникам здійснюється після оплати витрат з демонтажу, транспортування та зберігання цих конструкцій (п. 13.5. Правил благоустрою м. Львова).
З позовної заяви вбачається, що за демонтаж позивачем нараховано 1 060 грн, за транспортування - 275, 54 грн та за зберігання - 10 676 грн, що сукупно із нарахованими 20% ПДВ становить 14 413, 85 грн.
Перевіривши подані докази на підтвердження витрат на демонтаж в розмірі 1060 грн, судом встановлено, що такі є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Щодо послуг на транспортування та зберігання, суд зазначає таке.
З розрахунку позивача, яка підтверджується довідкою ФОП Кухарського О.В. вбачається, що час транспортування конструкцій зовнішньої реклами ФОП Рослик О.В. склав 56 хв.
Відповідно до договірної ціни (додаток № 1 до договору № 03/01/19 від 03.01.2019) транспортування вантажним автомобілем за 1 годину роботи в денний час становить 295 грн.
Отже, слід дійти висновку, що позивач здійснив арифметичну помилку, оскільки 295*28:60= 137,67 (по 1 акту). Тому до стягнення по 2 актах підлягає 275, 34 грн вартості транспортних послуг.
Також за зберігання рекламних конструкцій за період з 20.02.2019 по 22.07.2019 позивачем заявлено до стягнення 10 676 грн (157 днів * 17*4 конструкції).
Однак, заявлений позивачем період має 153 дні, а не як помилково визначено - 157 днів.
Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що до стягнення підлягає вартість зберігання за 153 дні, яка становить 10 404 грн.
Отже, загальна вартість усіх витрат, понесених позивачем, склала 14 087, 21 грн з ПДВ.
Щодо застосування ПДВ при визначені розміру понесених витрат, то у листі ДФС України за вих. №23363/6/99-99-15-03-02-15 від 28.10.2016 зазначено, що якщо кошти надходять до платника податків в рахунок оплати вартості поставлених таким платником товарів/послуг, в тому числі які постачаються в рамках виконання програми благоустрою міста чи інших подібних програм, які для цілей оподаткування ПДВ є об'єктом оподаткування, то на дату зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку платник зобов'язаний визначити податкові зобов'язання виходячи з вартості таких товарів/послуг.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 42 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні у порушенні правил благоустрою територій населених пунктів.
Згідно з приписами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до статті 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що позивачем підставно заявлено до стягнення 14 087, 21 грн витрат на демонтаж, транспортування та зберігання незаконно встановлених відповідачем рекламних конструкцій. Поряд з тим, в задоволенні 326, 64 грн слід відмовити, у зв'язку арифметично неправильним розрахунком.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Рослик Оксани Василівни (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідент. код: НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" (місцезнаходження: 79012, місто Львів, вул. Сахарова, будинок 42, ідент. код: 13804591) 14 087, 21 грн витрат на демонтаж, транспортування, зберігання рекламних конструкцій та 1 877, 47 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 27.01.2020.
Суддя Галамай О.З.