ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.01.2020Справа № 910/14961/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ОДЕСЬКИЙ АВІАЦІЙНИЙ ЗАВОД"
до відповідача ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ
про стягнення 20 800,89 грн.
без виклику учасників справи.
ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ОДЕСЬКИЙ АВІАЦІЙНИЙ ЗАВОД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДЕРЖАВНОГО АГЕНТСТВА РЕЗЕРВУ УКРАЇНИ про стягнення заборгованості за III та IV квартали 2016 року у розмірі 20 800,89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором № 10/11 про зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 14.11.2005 в частині відшкодування витрат зі зберігання за ІІІ та ІV квартали 2016 року.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2019 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
16.12.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечував проти позовних вимог, а також просив застосувати строк позовної давності, оскільки, за доводами сторони, позивачем були заявлені позовні вимоги після спливу загального трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.
Також відповідач зазначив, що позивач у ІІІ кварталі 2016 року фактично поніс витрати менші ніж погоджено у кошторисі, посилаючись при цьому на відомості звіту на зберігання матеріальних цінностей за ІV квартал 2016 року.
Окрім цього, відповідачем зауважено, що зважаючи на приписи статей 48-49 Бюджетного кодексу України позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв'язку з неможливістю зареєструвати кредиторську заборгованість перед позивачем у Державній казначейській службі України.
24.12.2019 та 26.12.2019 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача як у частині застосування строку позовної давності, так і в частині заперечень щодо фактичних витрат за ІІІ квартал 2016 року. Крім того позивач наполягав, що у відповідності до правових позицій Європейського Суду з прав людини, а також згідно з практикою судів України, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У зв'язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 27.01.2020.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
14.11.2005 між державним підприємством "Одеський авіаційний завод" (яке є повним правонаступником державного підприємства Міністерства оборони України "Одеське авіаційно-ремонтне підприємство "Одесавіаремсервіс") (зберігачем) та Державним комітетом з державного матеріального резерву України (правонаступником якого згідно з Указом Президента України "Про положення про Державне агентство резерву України" від 13.04.2011 №463/2011 є Державне агентство резерву України) (комітетом) укладено договір №10/11 про зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.
Згідно з п. 1.2 Договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності.
За п. 3.1. Договору, відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 Договору).
Положеннями п. 4.2 договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, акту звірки заборгованості на момент сплати, акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей, затвердженого комітетом).
Відповідно до п. 4.3 договору, оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання та погодження комітетом акту встановленої форми.
Листом відповідача від 26.01.2016 №63/КД між останнім та позивачем було погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на 2016 рік, загальною сумою 46 842,06 грн.
Листом від 19.12.2016 №922/КД позивач надіслав відповідачу для опрацювання та погодження 2 примірники актів на відшкодування витрат за ІІІ квартал 2016 на загальну суму 4 840,88 грн., звіт про витрати позивача за ІІІ квартал 2016 року, пояснення до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за ІІІ квартал 2016 та інші документи, що підтверджують суму витрат по зберіганню матеріальних цінностей за ІІІ квартал 2016 року.
Листом від 20.04.2017 №305/КД позивач надіслав відповідачу для опрацювання та погодження 2 примірники актів на відшкодування витрат за ІV квартал 2016 на загальну суму 15 960,01 грн., звіт про витрати позивача за ІV квартал 2016 року, пояснення до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за ІV квартал 2016 та інші документи, що підтверджують суму витрат по зберіганню матеріальних цінностей за ІV квартал 2016 року.
Відповідач не надав жодної відповіді на вищевказані документи, в тому числі не погодив акти на відшкодування витрат за ІІІ та ІV квартали 2016 року.
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що загальна сума заборгованості відповідача з відшкодування витрат зі зберігання за ІІІ та ІV квартали 2016 року складає 20 800,89 грн., тоді як станом на момент пред'явлення позову пройшли усі розумні строки щодо отримання погоджених відповідачем документів та здійснення останнім повної оплати за надані послуги.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються положеннями Глави 66 Цивільного кодексу України.
Згідно положень частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).
За приписами статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Абзац 1 п. 2 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" і п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, передбачають можливість розміщення і зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Нормами частини 3 статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Судом встановлено, що подані позивачем акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІІІ та ІV квартали 2016 року відповідачем підписані та повернуті на адресу позивача не були, мотивованої відмови від їх підписання (погодження) відповідачем не надано, жодних зауважень до поданих позивачем звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідачем висунуто не було.
Внаслідок того, що відповідачем не здійснено оплату понесених позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за ІІІ та ІV квартали 2016 року у відповідача утворилась заборгованість на суму 20 800,89 грн.
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву про те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей у ІІІ кварталі 2016 року є меншими, ніж заявлені до стягнення позивачем, оскільки це спростовується наявними у матеріалах справи документами.
Так, сума фактичних витрат за ІІІ квартал 2016 року у розмірі 4 840,88 грн. (з ПДВ) підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та безпосередньо зафіксована в акті на відшкодування витрат за ІІІ квартал 2016 на загальну суму 4 840,88 грн., окремо підтверджена звітом про витрати позивача за ІІІ квартал 2016 року, поясненнями до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за ІІІ квартал 2016.
В свою чергу, посилання відповідача в даному випадку на звіт про витрати позивача за ІV квартал 2016 року є безпідставними, оскільки цей звіт, а також пояснення до нього, є належними доказами понесення витрат виключно за ІV квартал 2016 року, тоді як у разі наявності обґрунтованих заперечень щодо розміру фактичних витрат зі зберігання у спірні періоди, зокрема у ІІІ кварталі 2016 року, відповідач мав право висловити письмові зауваження, а також витребувати додаткові документи на підтвердження понесених позивачем витрат.
Проте, матеріали справи не містять доказів будь-якого реагування відповідача на надіслані позивачем документи. При цьому, заперечень відповідача щодо суми фактичних витрат за ІІІ квартал 2016 року у розмірі 4 840,88 грн., поданих до моменту звернення позивача з даним позовом до суду, матеріали справи так само не містять.
Разом з цим, судом встановлено, що сума витрат зі зберігання матеріальних цінностей за ІІІ та ІV квартали 2016 року не перевищує сум, погоджених відповідачем у кошторисі на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2016 рік (підписаним Головою Державного агентства резерву України та скріплений печаткою відповідача). Тоді як у матеріалах справи наявні підтверджуючі документи понесених витрат, що передбачені умовами договору, які було направлено відповідачу та отримання яких не заперечується останнім. При цьому, вказані звіти та акти не погоджені саме з боку відповідача.
В даному випадку суд виходить з того, що сам факт не підписання (відмови від підписання) таких актів та звітів про витрати, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 20 800,89 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований належними та допустимими доказами. Разом з тим, враховуючи, що відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, суд відзначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В той же час, заперечення відповідача щодо пропуску позивачем загального строку позовної давності у три роки, визначеного ст. 257 ЦК України, є безпідставними та необґрунтованими, зважаючи на факт того, що у спірному договорі обов'язок відповідача зі здійснення відшкодування витрат із зберігання цінностей не визначений конкретним строком, а ставиться в залежність, зокрема, від погодження Комітетом акта встановленої форми.
Так, положеннями п. 4.2 договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, акту звірки заборгованості на момент сплати, акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей, затвердженого комітетом).
Відповідно до п. 4.3 договору, оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання та погодження комітетом акту встановленої форми.
Як вбачається з матеріалів справи, акти на відшкодування витрат за ІІІ квартал 2016 року на загальну суму 4 840,88 грн., звіт про витрати позивача за ІІІ квартал 2016 року, пояснення до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за ІІІ квартал 2016 та інші документи, що підтверджують суму витрат по зберіганню матеріальних цінностей за ІІІ квартал 2016 року позивач надіслав на адресу відповідача листом від 19.12.2016 №922/КД. Аналогічний пакет документів на підтвердження витрат за ІV квартал 2016 на загальну суму 15 960,01 грн. було надіслано на адресу відповідача листом від 20.04.2017 №305/КД.
Таким чином, обов'язок відповідача з відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей за ІІІ квартал 2016 року не міг настати раніше отримання ним листа від 19.12.2016 №922/КД та подальшого погодження акту встановленої форми, тоді як обов'язок відповідача з відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей за ІV квартал 2016 року у відповідності до умов Договору, відповідно, не міг виникнути раніше отримання комітетом листа від 20.04.2017 №305/КД та погодження актів встановленої форми.
Відтак, звернення позивача з даним позовом 22.10.2019 відбулося в межах загального строку позовної давності, у зв'язку з чим подана відповідачем заява про застосування строку позовної давності є безпідставною та необґрунтованою.
Окремою підставою для визнання доводів відповідача необґрунтованими та безпідставними є той факт, що матеріали справи не містять доказів того, що до моменту звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем було погоджено надіслану документацію, або надано вмотивовану відмову від підписання актів встановленої форми.
Натомість, матеріалами справи підтверджується, що 17.10.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією № 3666/ЮВ, в якій, зважаючи на тривалу відсутність будь-якого реагування з боку відповідача в частині погодження актів встановленої форми, просив або повідомити про зауваження до актів на відшкодування витрат за ІІІ, ІV квартали 2016 року, або підписати та надіслати такі акти на адресу позивача.
В свою чергу, відповідач направив на адресу позивача відповідь на претензію № 3138/0/4-19 від 30.10.2019, в якій так само не висловив жодних конкретних зауважень щодо актів на відшкодування витрат за ІІІ, ІV квартали 2016 року, проте послався на положення Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 та зазначив про те, що у Держрезерву відсутні правові підстави для здійснення відшкодування витрат, оскільки такі витрати не були погоджені з самим Держрезервом.
Суд зазначає про безпідставність доводів відповідача щодо посилання на відсутність бюджетного фінансування (асигнувань) та норми Бюджетного кодексу України, як на підставу від звільнення виконання грошового зобов'язання, враховуючи наступне.
У п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" роз'яснено, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов'язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів ст.617 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічна правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року.
Відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання (постанова Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №908/1076/17).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість за послуги зі зберігання матеріальних цінностей, які були надані позивачем у відповідності до умов Договору, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 20 800,89 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" (65121, місто Одеса, проспект Небесної Сотні будинок 32-А, ідентифікаційний код 07756801) 20 800,89 грн. - основного боргу та 1 921 грн. витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2020.
Суддя І.В. Приходько