Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 454/1403/17
провадження № 61-16173св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Сокальське відділення поліції Червоноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Держава України в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сокальського відділення поліції Червоноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 листопада 2017 року у складі судді Струс Т. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Сокальського відділення поліції Червоноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Сокальського ВП) 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій працівників Сокальського ВП, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України кошти в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій працівників Сокальського ВП, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2017 року у справі № 454/873/17 задоволено його скаргу, визнано протиправним невнесення працівниками Сокальського ВП до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відповідних відомостей за заявою ОСОБА_1 про вчинення злочину ОСОБА_2 Зобов'язано Сокальське відділення поліції внести в Єдиний реєстр досудових розслідувань відповідні відомості по даній заяві.
Також, ухвалою слідчого судді від 22 травня 2017 року у справі № 454/874/17 задоволено ще одну його скаргу, скасовано висновок винесений 31 січня 2017 року старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції Сокальського ВП капітаном поліції Вороною А . А., згідно з яким припинено розгляд заяви ОСОБА_1 від 16 січня 2017 року.
Вважаючи, що вказаними ухвалами слідчих суддів підтверджується грубе порушення норм Конституції та КПК України з боку працівників Сокальського ВП, в результаті чого, він у розумні строки не зміг захистити свої права, що призвело до завданні йому моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв'язку з порушенням його прав, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Сокальський районний суд Львівської області рішенням від 02 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди внаслідок складання висновку старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Сокальського ВП капітаном поліції Вороною А. А. від 31 січня 2017 року, а також внаслідок невнесення працівниками Сокальського ВП до ЄРДР відповідних відомостей за заявою ОСОБА_1 про вчинення злочину ОСОБА_2 , а встановлення судовим рішенням, яке набрало законної сили, факту протиправності дій працівників поліції, не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди при недоведеності факту наявності такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Львівський апеляційний суд постановою від 10 червня 2019 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 листопада 2017 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки судів такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин норми статей 8, 22, 40, 56, 129-1 Конституції України, статей 16, 23, 1167, 1176 ЦК України та частини другої статті 10, статей 81, 82, 263,264, 265 ЦПК України, в результаті чого порушені його права, які гарантовані Конституцією України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Сокальського районного суду Львівської області.
13 вересня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2017 року в справі № 454/873/17 задоволено скаргу ОСОБА_1 , визнано протиправним невнесення працівниками Сокальського ВП до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідних відомостей за заявою ОСОБА_1 про вчинення злочину ОСОБА_2 Зобов'язано Сокальський ВП внести в Єдиний реєстр досудових розслідувань відповідні відомості по даній заяві.
Ухвалою слідчого судді Сокальського районного суду Львівської області від 22 травня 2017 року в справі № 454/874/17 задоволено ще одну скаргу ОСОБА_1 , скасовано висновок, винесений 31 січня 2017 року старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції Сокальського ВП капітаном поліції Вороною А. А., згідно з яким припинено розгляд заяви ОСОБА_1 від 16 січня 2017 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Підставою звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом є незаконні дії посадових осіб Сокальського ВП при розгляді заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення, дані дії стосуються не внесення його заяви про кримінальне правопорушення до ЄРДР та припинення старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції Сокальського ВП капітаном поліції Вороною А . А. розгляду заяви ОСОБА_1 від 16 січня 2017 року.
Встановивши, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв'язок між діями посадових осіб Сокальського ВП та настанням тих негативних наслідків про які він вказує, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з його недоведеністю.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 554/7971/18, від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
У зв'язку з цим аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, не дали належної оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки касаційним судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні
підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної
інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 листопада
2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило