Справа № 524/3728/18
Провадження № 2/524/524/20
23 січня 2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого судді - Андрієць Д.Д., за участю секретаря - Шило В.С., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Маслової О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
В провадженні Автозаводського районного суду м.Кременчука перебуває цивільна справа за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В судовому засіданні представник відповідача, адвокат Маслова О.С., заявила клопотання про закриття провадження по справі в частині вимог про стягнення 10329,47 грн у зв'язку із тим, що вказані вимоги були вирішені господарським судом під час процедури банкрутства фоп ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог провадження по справі підлягяє закриттю у зв'язку із тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Представник позивача, ОСОБА_1 , проти задоволення клопотання про закриття провадження заперечувала. Зазначила, що судовим рішенням Господарського суду Полтавської області заборгованість з ОСОБА_2 стягнута не була, а тому підстави для закриття провадження по справі, визначені п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України відсутні. Вважала, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки після припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 , його зобов'язання за кредитним договором, укладеним з Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» не припинились, а залишаються за ним як за фізичною особою.
Вислухавши заявлене представником відповідача клопотання та думку представника позивача з приводу нього, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень п.п.1,3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 9 жовтня 2019 року по справі № 127/23144/18(Провадження № 14-460цс19) дійшла наступного висновку: «Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства. Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП. Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. … Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України). Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України). Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (тут і далі - у редакції, чинній на час припинення ФОП ОСОБА_1 ) передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП. Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції.»
Суд відзначає, що предметом позову в даній цивільній справі №524/3728/18 є стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між двома суб'єктами господарювання, а саме АТ КБ «Приватбанк» та фоп ОСОБА_2 , який станом на дату звернення до суду із позовом припинив свою підприємницьку діяльність. Правовідносини між сторонами мають господарський характер, з огляду на те, що зобов'язання виникло саме з господарського договору. Враховуючи наведе, суд вважає, що обставини в даній цивільній справі є аналогічними тим, що існували під час розгляду Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги по справі № 127/23144/18, а тому з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника відповідача в частині закриття провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України з огляду на те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Щодо наявності підстав для закриття провадження по справі, визначених п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, на які , в тому числі, посилався представник відповідача, суд відзначає наступне.
В рішенні по справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, 9 січня 2013 року, остаточне 27/05/2013, §150, 151 Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну «встановлений законом» у статті 6 Конвенції є гарантування того, «що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом». У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення від 21 червня 2011 року у справі «Фруні проти Словаччини» (Fruni v. Slovakia), заява № 8014/07, п. 134, з подальшими посиланнями). Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі «Бускаріні проти Сан-Маріно» (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та «Посохов проти Росії» (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003-IV). Практика автоматичного продовження повноважень суддів на невизначений строк після спливу встановленого законом строку їхніх повноважень до моменту, коли вони будуть повторно призначені на посаду, була визнана такою, що порушує принцип «суду, встановленого законом»
З огляду на те, що судом було встановлено, що спір не належить до вирішення в порядку цивільного судочинства, суд вважає, що вирішення клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України буде становити порушення принципу «суд встановлений законом»
Керуючись ст.ст.255, 258-261 ЦПК України, суд, -
Провадження по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - закрити.
Роз'яснити, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Роз'яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Повернути Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк», ідентифікаційний номер юридичної особи - 14360570, сплачений судовий збір в сумі 1600 грн, що внесений згідно платіжного доручення №BOJ60B1GKP від 10/11/2017 та в сумі 162 грн, що внесений згідно платіжного доручення BOTM2B1LUB 12/01/2018.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу подається до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 24.01.2020
Суддя Д.Д.Андрієць