Дата документу 20.01.2020
ЄУ № 942/1597/19
Провадження №2/942/83/20
20 січня 2020 року Новопсковський районний суд Луганської області
у складі: головуючого судді Проньки В.В.,
за участю секретаря судового засідання Стєніної А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новопсковська селищна рада Новопсковського району Луганської області,
Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить позбавити відповідача права користування житловою квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . В зазначеній квартирі зареєстрований її син ОСОБА_2 . Однак, останній з 01.01.2013 в квартирі не проживає, не сплачує комунальних послуг, не несе витрат по утриманню житла, його особистих речей в квартирі не має. Звернутися до відповідача з вимогою про добровільне зняття з реєстрації місця проживання вона не має можливості, оскільки з сином не підтримує жодних стосунків. Позивач посилається на те, що у зв'язку з реєстрацією відповідача у належній їй квартирі, вона не може скористатися пільгами щодо отримання субсидії на сплату комунальних послуг, у зв'язку з чим порушуються її права, як власника, тому вона змушена звернутися до суду.
Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 23.10.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі, розпочато підготовче провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 26.11.2019, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
26 листопада 2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.12.2019.
23.12.2019 судове засідання відкладено до 20.01.2020 у зв'язку з неявкою відповідача.
Позивач до судового засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.
Представник третьої особи надав заяву про розгляд справи без його участі, рішення просить винести на розсуд суду.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України
Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 16.07.1996, посвідченого державним нотаріусом Старобільської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1774, на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
З довідки про склад сім'ї, виданої виконкомом Новопсковської селищної ради Новопсковського району Луганської області 12.09.2019 за вих. № 3087, вбачається, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею за вказаною адресою зареєстрований син ОСОБА_2 , 1976 року народження.
Згідно акту підтвердження не проживання, складеного депутатом Новопсковської селищної ради 7 скликання по виборчому округу № 6 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , 1976 року народження, фактично за вищевказаною адресою не проживає з 01.01.2013, про що також засвідчили сусіди ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Вказаний акт зареєстрований у Новопсковській селищній раді Новопсковського району Луганської області.
Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 391 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном
У відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно зі ст. ст. 379, 382 ЦК України об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло у вигляді житлового будинку, садиби, квартири.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
В п. 34 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 роз'яснено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі 6-709цс16 за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Отже, вирішуючи дану справу, за встановлених фактичних обставин справи, слід дійти висновку, що до правовідносин, які виникли між сторонами необхідно застосувати положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього кодексу, а саме дружина (чоловік), їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Аналіз зазначених положень законів дозволяє зробити висновок, що член сім'ї власника квартири втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що відповідач - син позивача з 01.01.2013, тобто понад 7 років, без поважних причин не проживає в квартирі, що належить на праві власності позивачу, договірні відносини між позивачем та відповідачем щодо винаймання спірного житла відсутні, а подальша реєстрація відповідача в належній позивачу квартирі створює перешкоди у реалізації позивачем права користування та розпоряджання своїм майном як власником, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон) зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до ст. 7 Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
За таких обставин, приймаючи до уваги вимоги позивача, враховуючи, що відповідач відзиву на позов не надав, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, понесений нею при зверненні до суду, у розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 77-81, 89, 141, 229, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новопсковська селищна рада Новопсковського району Луганської області, задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.) в рахунок відшкодування судового збору.
Третя особа: Новопсковська селищна рада Новопсковського району Луганської області, код ЄДРПОУ 04335594, місце знаходження: вул. Шкільна, 3, смт. Новопсков Новопсковського району Луганської області.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: В.В. Пронька