24 січня 2020 року місто Київ
справа № 755/1249/19
провадження №22-ц/824/2451/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеус А.М.,
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»
на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 25 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Савлук Т.В.,
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У січні 2019 року позивач АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 5 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н, згідно якої позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.
У зв'язку з порушенням ОСОБА_1 кредитних зобов'язань, у останнього станом на 11 грудня 2018 року утворилась заборгованість в розмірі 36012,93 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4309,68 грн., 5430,09 грн. - заборгованості по відсотках за користування кредитом, 24082,07 грн. заборгованості за пенею, а також штрафів: фіксована частина - 500 грн. та процентна складова - 1691, 09 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 25 квітня 2019 року частково задоволені позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 4309,68 грн. та судовий збір у розмірі 1762 грн., а всього 6071,68 грн..
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог, а саме заборгованості за процентами, пенею, штрафами та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилається на те, що визнання судом права позивача на стягнення заборгованості за процентами на рівні встановленої під час укладення кредитного договору відсоткової ставки в розмірі 32,40% правовим наслідком цього є стягнення із застосуванням такого нарахування з початку та за весь період користування кредитними коштами, але судом першої інстанції було взято до уваги заборгованість лише за період з 11 березня 2015 року по 31 березня 2015 року, чим було порушено право банку на отримання процентів- плати за користування кредитними коштами за весь період.
Судом не враховано, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором перед відповідачем виконав, а саме, надав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку. У свою чергу, відповідач умови договору щодо своєчасного повернення грошових коштів не виконує, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості.
Крім того, апелянт посилається на те, що банк виконав умови договору щодо інформування відповідача про зміну відсотків по кредиту, що підтверджується випискою по рахунку, відповідач не звертався до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжував робити зняття та погашення коштів, а отже останній прийняв нові Тарифи та погодився з їх зміною. Встановивши наявність між сторонами договірних кредитних правовідносин, суд не мав жодних підстав для відмови у стягненні заборгованості за процентами.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 5 жовтня 2010 року ОСОБА_1 складено та підписано Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Згідно інформації, викладеної у вказаній заяві ОСОБА_1 , останній підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № б/н від 5 жовтня 2010 року ОСОБА_1 здійснювалося зняття коштів з карткового рахунку, що свідчить про користування встановленим кредитним лімітом, при цьому погашення кредитної заборгованості відповідачем не здійснювалося, у зв'язку з чим, як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 11 грудня 2018 року у відповідача виникла заборгованість за кредитом у розмірі 4309,68 грн., що підлягає стягненню з відповідача, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем, в цій частині підтверджується належними та допустимими доказами.
За цим же розрахунком заборгованості АТ КБ "ПриватБанк" здійснював нарахування відсотків за кредитним договором у різний період часу, застосовуючи різну процентну ставку, в тому числі і різну підвищену процентну ставку на прострочену заборгованість. Так, з 11 березня 2015 року по 30 березня 2015 року процентна ставка становила 32,40%, з 1 квітня 2015 року по 31 травня 2015 року - 42%, з 1 червня 2015 року по 11 грудня 2018 року - 35%.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, пені та штрафів, суд першої інстанції виходив із того, що до зміни банком в односторонньому порядку розміру відсотків ОСОБА_1 заборгованості по процентам не мав. Банк зобов'язаний був повідомити позичальника про відповідні зміни відсоткової ставки по кредиту, що позивачем здійснено не було. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, зміна фіксованої процентної ставки була здійснена банком без згоди позичальника. Наявність посилання у Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, щодо обов'язку клієнта регулярно ознайомлюватись зі змінами до Умов і Правил надання банківських послуг на сайті «ПриватБанку» не є належним та допустимим доказом погодження зміни процентної ставки з позичальником. Посилання ж позивача у своїй позовній заяві на п.п. 1.1.6.1 та 1.1.6.2 Умов та правил надання банківських послуг щодо повідомлення клієнтів про внесення змін до цих умов шляхом використання різних каналів зв'язку, є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано жодних доказів а ні щодо повідомлення відповідача ОСОБА_1 про зміну відсоткової ставки, а ні щодо отримання останнім цих повідомлень через визначені позивачем канали зв'язку, як не надано доказів і щодо надання відповідачем своєї згоди на такі зміни. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів та пені, суд виходив із того, що штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - є неможливим.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитись не можна.
В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частино 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У анкеті-заяві позичальника від 6 жовтня 2010 року, на яку посилається банк у позовній заяві, яка підписана позичальником, процентна ставка не зазначена. В цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну та прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню та штрафи.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
До позовної заяви також додано витяг з Умов та правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який передбачає чотири види Тарифів в залежності від типу кредитної картки: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold».
Кожний вид пільгової картки передбачає пільговий період, базову процентну ставку на місяць, обов'язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів.
Наведені Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку», витяг з Тарифів обслуговування позичальником не підписані.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
У постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливість використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За наведених обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Таким чином вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, а також пені і штрафу за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами є безпідставними.
Відповідно до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та штрафів, необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідач користувався грошовими коштами, після зміни відсоткової ставки продовжував користуватися карткою, знімаючи кошти та погашаючи заборгованість, тим самим прийняв нові Тарифи та погодився з ними, не дають підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведені погоджені умови на момент укладення договору, а саме по собі користування кредитними коштами не дає підстав уважати, що згода відповідача на зміну тарифів була висловлена.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 25 квітня 2019 року - в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 5430,09 грн., пені в розмірі 24082,07 грн. та штрафів в загальному розмірі 2191,09 грн. змінити у мотивувальній частині, виклавши його у редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус