ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 січня 2020 року м. Київ № 640/20464/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.08.2018р. №00895114202, № 0089524202, № 0089534202;
- скасувати Акт від 18.06.2018 № 2749/26-15-42-02-30/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахувань та сплати податку на доходи фізичних осіб».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.01.2019р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог чинного податкового законодавства України при прийнятті оскаржуваних рішень. Так, позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ним були отримані поштою 01.09.2018р., а сам Акт перевірки позивачем було отримано лише в листопаді 2018 року.
Також позивач зазначає, що у 2016 році ним було подано податкову декларацію, де чітко було зазначено подарунок від рідної матері у розмірі 2 783 662,00 грн., що в силу приписів п. 174.2.1 ПК України обкладаються 0% ставкою оподаткування. Фактом дарування грошей, є укладений в письмовій формі Договір від 29 грудня 2016 p., а також нотаріально засвідчена заява про факт волевиявлення, щодо дарування грошей від 11 червня 2018 р.
Відповідач надав суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Зазначив, що вони винесені на підставі та у відповідності до норм чинного податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що перевіркою, на підставі податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік поданої ОСОБА_1 до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві 19.04.2016, встановлено, що платником податків відображено доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу, зокрема в рядку 10.5 декларації «вартість успадкованого чи отриманого у дарунок майна» задекларовано дохід у сумі 2 783 662, 50 грн. без визначення податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб та військового збору. ГУ ДФС у м. Києві направлено ОСОБА_1 лист від 31.07.2017р. № 10136/Р/26-15-13-04-14 щодо надання документальних підтверджень стосовно достовірності відомостей, зазначених у податковій декларації про майновий стан і доходи за наслідками звітного 2016 рік. Проте, платником надано до ГУ ДФС у м. Києві пояснення № 01/2-10 від 02.10.2017р. (вх. № 15462/Р від 05.10.2017), в якому зазначено про відсутність підстав для надання пояснень та документальних підтверджень. Таким чином, гр. ОСОБА_1 документально не підтверджено отриманий дохід.
Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п.78.1 ст.78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманих інших доходів, визначених пп. 164.2.20, п. 164.2ст. 164 ПК України платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.
За результатами перевірки був складений Акт від 18.06.2018р. № 2749/26-15-42-02-03/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення:
- п. 167.1 ст. 167 Кодексу фізична особа - платник податків ОСОБА_1 не нарахував та не сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2016 в розмірі 501 059,25 грн з отриманого іншого доходу, визначеного п.п.164.2.20 п. 164.2 ст.164 Кодексу, у сумі 2 783 662,50 грн.;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16і підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень Кодексу, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік у сумі 41 754,94 грн.;
- п.п. «а» п. 176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 Кодексу, фізичною особою ОСОБА_1 не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
03 серпня 2018 року на підставі вказаного Акту перевірки, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0089524202, яким застосовано штрафні санкції у сумі 510,00 грн. за платежем «податок на доходи фізичних осіб»;
№ 0089514202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на суму 626 324,06 грн.;
№ 0089534202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» на суму 52 193,68 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.
Визначаючись щодо змісту порушень, встановлених в ході перевірки, суд виходить з наступного.
Як вбачається з Акту перевірки від 18.06.2018р. № 2749/26-15-42-02-03/НОМЕР_1 ГУ ДФС у м. Києві було встановлено наступне.
«Відповідно поданої фізичною особою ОСОБА_1 до Д111 в Оболонському районі ГУ ДФС декларації про майновий стан та доходи в рядку 10.5 декларації «вартість успадкованого чи отриманого у дарунок майна» відображено вартість майна, отримане у дарунок від матері, у сумі 2 783 662,50 гривень.
На лист ГУ ДФС у м. Києві від 31.07.2017 №10136/Р/26-15-13-04-14 фізичній особі ОСОБА_1 щодо надання документальних підтверджень стосовно задекларованих доходів в податковій декларації про майновий стан, і доходи за 2016 рік, фізичною особою ОСОБА_1 надано до ГУ ДФС у м. Києві пояснення № 01/2- 10 від 02.10.2017 (вх. №15462/Р від 05.10.2017), в якому зазначено про відсутність підстав для надання пояснень та документальних підтверджень.
Фізичною особою ОСОБА_1 не надано до ГУ ДФС у м. Києві документи, що підтверджують фактичне дарування майна (коштів) у сумі 2 783 662,50 грн від своєї матері, які задекларовані особисто платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік (від 19.04.2017 зареєстрована за №1700063689).
Таким чином перевіркою встановлено, що задекларована платником податків - фізичною особою. ОСОБА_1 за 2016 рік сума доходу у розмірі 2 783 662,50 грн не вважається доходом, отриманим у складі дарування від члена сім'ї першого ступеня споріднення.
Як наслідок, дохід, отриманий та задекларований фізичною особою ОСОБА_1 в сумі 2 783 662,50 грн за 2016 рік включається до складу загального оподатковуваного доходу за 2016 рік у вигляді інших доходів та підлягає відображенню в Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.».
Під час розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 було подано до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік, в якій відображено доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу, зокрема в рядку 10.5 декларації «вартість успадкованого чи отриманого у дарунок майна» задекларовано дохід у сумі 2 783 662, 50 грн. без визначення податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
10.05.2018р. ГУ ДФС у м. Києві було прийнято повідомлення № 21776/Р/26-15-42-02-27 (а.с. 133), яким ОСОБА_1 про проведення у період з 29.05.2018р. документальної позапланової невиїздної перевірки тривалістю 10 робочих днів. Також позивачу було запропоновано забезпечити надання Книг обліку доходів і витрат для визначення суми загальнорічного оподаткованого доходу та всіх необхідних документів, що пов'язані з нарахуванням і сплатою податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманих інших доходів визначених пп. 164.2.20 ст. 164 ПК України.
08.05.2018р. ГУ ДФС у м. Києві було прийнято наказ № 8156 про проведення документальної перевірки (а.с. 134).
Отримання 09.06.2018р. вказаного наказу та повідомлення позивачем підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0101124209090.
У зв'язку з отриманням наказу про проведення перевірки 13.06.2018р. позивач звернувся до відповідача з листом (а.с. 117-119) в якому просив повідомити які конкретно документи необхідно подати.
Листом від 31.07.2017р. № 10136/Р/26-15-13-04-14 (а.с. 139) ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача, що йому необхідно підтвердити необхідними документами достовірність відомостей зазначених у податковій декларації за наслідками звітного 2016 року.
У відповідь на вказаний лист позивач 02.10.2017р. повторно звернувся до відповідача з листом (а.с. 136-138), в якому повідомив, що запит ГУ ДФС у м. Києві не відповідає вимогам законодавства, а тому не підлягає виконанню.
Таким чином, суд приходить до висновку, що як на час проведення перевірки так і на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивач був обізнаний про проведення перевірки та необхідність подання документів для підтвердження достовірності відомостей зазначених у податковій декларації за наслідками звітного 2016 року.
Проте будь-яких документів для підтвердження достовірності відомостей, зазначених у податковій декларації за наслідками звітного 2016 року позивачем відповідачу надано не було.
Відповідно до п. 179.1 ст. 179 ПК України на вимогу контролюючого орану та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов'язані пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.
Пунктом 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 44.3. ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Згідно п. 44.6. ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Зміст наведених правових норм свідчить, що обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст.44 ПК України прирівнюється до їх відсутності.
Обов'язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов'язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Не надання таких документів нормами пункту 44.6 ст.44 ПК прирівнюється до їх відсутності. При цьому, нормами ПК, зокрема пунктів 44.5 та 44.7 ст.44 передбачені процедури захисту прав платника податків у разі неналежного виконання посадовими особами контролюючого органу обов'язку врахувати при перевірці всі документи, надані платником податків, в тому числі, протягом встановленого законом строку після закінчення перевірки, та у випадку втрати документів із встановленням строку на їх відновлення. Так, згідно з абзацом першим пункту 44.7 ст. 44 ПК у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні (абзац другий цього пункту).
Аналогічна правова позиція також була висловлена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року (справа №802/2148/13-а), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду.
Отже, норми податкового законодавства передбачають вичерпний перелік підстав ненадання документів контролюючому органу, і такої підстави на яку посилається позивач, Податковий кодекс не передбачає, а тому у позивача не було підстав ненадання документів.
Враховуючи вищевикладене, податковим органом під час перевірки обґрунтовано встановлено, що інформація, яка міститься в податковій декларації про майновий стан та доходи №1700063689 від 19.04.2017 р. фізичної особи ОСОБА_1 , не знайшла свого документального підтвердження щодо отриманого у дарунок майна (коштів) у сумі 2 783 662, 50 грн. від фізичної особи, що є членом сім'ї першого ступеня споріднення (матері).
Судом також було встановлено, що 05.09.2018р. позивач звернувся до ДФС України з скаргою (а.с. 24-26) на оскаржувані ППР, однак рішенням ДФС від 05.11.2018р. (а.с. 27-30) скаргу залишено без задоволення, а ППР без змін.
Судом також встановлено, що до позовної заяви позивачем було додано договір дарування грошей від 29.12.2016р. (а.с. 31), за яким ОСОБА_2 дарує у власність рідному сину ОСОБА_1 грошову суму 2 783 662,00 грн. Також позивачем до позовної заяви було додано нотаріально засвідчену заяву (а.с. 32) про факт волевиявлення, щодо дарування грошей від 11 червня 2018 року.
Проте суд зазначає, що оскільки вказаний договір дарування позивачем не було подано ГУ ДФС у м. Києві на його неодноразові запити та пропозиції, подання його під час судового оскарження ППР не впливає на правомірність проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень.
Відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Згідно з п.п. 163.1.1. п. 163.1. ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до п.п. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 розділу IV ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.
Відповідно до п. 174.6 ст.174 ПК України кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.
Відповідно до п.п. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 розділу IV ПК України (в редакції, що діяла в 2016 році), вартість будь-якого об'єкта спадщини (дарування), що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до п. 167.2 статті 167 розділу IV ПК України у ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу.
Відповідно до п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст.168 ПК України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Згідно п. 174.3 ст.174 ПК України особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Відповідно до п. 176.1. ст.176 ПК України платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.
Крім того, пунктом 161 підрозділу 10 Розділу XX ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням ВРУ про завершення реформи ЗСУ, встановлюється військовий збір.
Відповідно до пп.1.1 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX ПК України платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПК України.
Підпунктом 1.2. пункту 161 підрозділу 10 Розділу XX ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу до яких, зокрема, відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.
Відповідно до п.п. 54.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Пунктом 123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Пунктом 121.1. ст. 123 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
Таким чином суд приходить до висновку, що за наявною податковою інформацією, як станом на час проведення перевірки так і на час прийняття оскаржуваних ППР, у ГУ ДФС у м. Києві були відсутні документальні підтвердження щодо отриманого фізичною особою ОСОБА_1 у дарунок майна (коштів) від матері у сумі 2 783 662, 50 грн.
Отже, ГУ ДФС у м. Києві під час прийняття оскаржуваних ППР обґрунтовано дійшло висновку, що задекларована ОСОБА_1 за 2016 рік сума доходу у розмірі 2 783 662,50 грн. не вважається доходом, отриманим у складі дарування від члена сім'ї першого ступеня споріднення.
Як наслідок, дохід, отриманий та задекларований платником в сумі 2 783 662, 50 грн. за 2016 рік включається до складу загального оподатковуваного доходу за 2016 рік у вигляд інших доходів та підлягає відображенню в Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Вищевказані порушення призвели до заниження платником податку на доходи фізичних осіб у сумі 501 059,25 грн. та військового збору у сумі 41 754,94 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.08.2018р. №00895114202, № 0089524202, № 0089534202 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог в частині скасування Акту перевірки від 18.06.2018 № 2749/26-15-42-02-30/НОМЕР_1, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України.
У пункті 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За правилами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 2 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за №1300/27745, згідно з яким - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, в свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді. Заперечення, зауваження до акта перевірки (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.
Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №2а/0470/10405/11, від 10.05.2018 року у справі №811/119/13-а, від 31.08.2018 року у справі №826/11213/15.
Враховуючи викладене, суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, суд дійшов до висновку про закриття провадження у справі №640/20464/18 в частині позовних вимог про скасування акту перевірки Головного управління ДФС у м. Києві від 18.06.2018 № 2749/26-15-42-02-30/НОМЕР_1.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Натомість позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних повідомлень-рішень, які, як приходить до висновку суд, є законними та обґрунтованими, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат у справі, суд вказує, що з огляду на висновки суду про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 77, 139, 238, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Закрити провадження у справі 640/20464/18 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування Акту від 18.06.2018 № 2749/26-15-42-02-30/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахувань та сплати податку на доходи фізичних осіб».
2. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.08.2018р. №00895114202, № 0089524202, № 0089534202 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій