ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 січня 2020 року м. Київ № 640/12629/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
третя особа Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі також - третя особа), з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалась Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 .
Наказом Міністра оборони України від 06.07.2017 року №461 позивача звільнено у запас за станом здоров'я.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.08.2017 року №184 позивача виключено зі списків особового складу частини та направлено для зарахування на військовий облік до Деснянського районного у місті Києві військового комісаріату.
З 2015 року позивач має статус учасника бойових дій.
В період з 2015 року по 2017 рік позивачу не надавалася додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, та не виплачувалася грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки.
31.05.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати йому довідку про невикористані дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
11.06.2019 року військовою частиною НОМЕР_1 позивачу надано довідку, відповідно до якої за час перебування на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 , додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб та за 2017 рік - 14 діб позивачу не надавалась.
Листом від 13.06.2019 року відповідачем повідомлено позивача про те, що видатки на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік в кошторисі Міністерства оборони України на 2019 рік не передбачено.
Вважаючи бездіяльність відповідача в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби протиправною, позивач просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Через канцелярію суду 19.08.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період, тому, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію додаткові відпустки, передбачені пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» військовослужбовцям не надаються.
У зв'язку із зазначеним компенсація за невикористаній дні таких відпусток у цей період не може бути виплачена.
Так, відповідач переконаний, що діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Через канцелярію суду 19.08.2019 року третьою особою подано пояснення, в яких зазначено, що оскільки закінчення заходів мобілізації не припинило дію особливого періоду, а під час дії особливого періоду надання додаткової щорічної оплачуваної відпустки учасникам бойових дій було призупинено, то немає підстав і для нарахування компенсації за невикористані дні такої відпустки.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Міністра оборони України від 06.07.2017 року №461 позивача звільнено у запас за станом здоров'я.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.08.2017 року №184 позивача виключено зі списків особового складу частини та направлено для зарахування на військовий облік до Деснянського районного у місті Києві військового комісаріату.
Як встановлено з наданої суду копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.08.2017 року №184, позивачу, станом на день звільнення з військової служби, не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
31.05.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати йому довідку про невикористані дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік та нарахувати і виплатити йому грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з розміру мого грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
11.06.2019 року військовою частиною НОМЕР_1 позивачу надано довідку, відповідно до якої за час перебування на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 , додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати за 2015 рік - 14 діб, за 2016 рік - 14 діб та за 2017 рік - 14 діб ОСОБА_1 не надавалась.
Листом від 13.06.2019 року відповідачем повідомлено позивача про те, що видатки на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік в кошторисі Міністерства оборони України на 2019 рік не передбачено.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №3551) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №504/96) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону 504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №3543) та Законі України від 06.12.1991 року № 1932-XIІ «Про оборону України» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1932).
За визначенням статті 1 Закону № 3543 особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932 визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543 надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011 у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011, статтею 16-2 Закону № 504/96.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі також - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96 та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас за станом здоров'я ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону № 3551, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій, що підтверджується доданою до позовної заяви копією відповідного посвідчення.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись статтями 72-77, 143, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 );
Третя особа: Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368, адреса: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6).
Повне рішення складено 23.01.2020 року.
Суддя Л.О. Маруліна