Справа № 172/805/19
Провадження № 2/172/391/19
23.01.2020 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Битяка І.Г.
за участі секретаря судового засідання - Глушко О.М.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Яковлева О.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом, -
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи уточнив. В обґрунтування позовних вимог вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , який 14.12.1999 року створив та зареєстрував фермерське господарство «Свитязь» і якому на підставіі рішення сесії Васильківської районної ради народних депутатів від 28.07.2000 року № 285 було надано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 46,0306 га для ведення селянського (фермерського) господарства.
Після смерті батька, у встановлений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де була заведена спадкова справа № 233/14.
На даний час головою, єдиним учасником, засновником господарства є вона, позивач. Крім того, ФГ «Свитязь» є діючим суб'єктом господарювання, здійснює господарську діяльність, подає до державних органів відповідну звітність.
За позицією відповідача у справі після смерті її батька право користування земельною ділянкою втрачено, а тому відповідач має намір припинити право постійного користування земельною ділянкою для фермерського господарства.
У зв'язку з чим, просить суд визнати на нею право на спадкування за законом усіх прав та обов'язків засновника (учасника) ФГ «Свитязь» ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та право постійного користування земельною ділянкою площею 46,0306 га призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Добровільської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді від 16.07.2019 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що фермерське господарство весь час користується земельною ділянкою та сплачує всі податки і збори. Право постійного користування земельною ділянкою може спадкуватись так як до складу спадщини входять всі права та обов'язки, які існували на момент смерті особи. Зазначена позиція підтримується Верховним Судом, який відсутпив від попередніх правових позицій Верховного Суду України. На даний час засновником та головою ФГ "Свитязь" є саме позивачка.
Представник відповідача Яковлев О.В. позовні вимоги не визнав, пояснив, що право постійного користування земельною ділянкою не може спадкуватись, спірна земельна ділянка є комунальною власністю, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи суд встановив таке.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 29.04.2014 року.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина за законом. Позивач є спадкоємцем першої черги за законом, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_4 записаний батьком дитини, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, згідно з яким ОСОБА_3 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 », свідоцтвом про шлюб, згідно з яким ОСОБА_3 після реєстрації шлюбу мінила прізвище на « ОСОБА_3 », витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі спадкової справи № 233/14.
Державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І.В. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 46,0306 га, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованої на території Добровільської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області у зв'язку з відсутністю відомостей щодо перебування у приватній власності спадкодавця вказаної земельної ділянки, що підтверджується постановою державного нотаріуса від 10.07.2019 року.
За життя ОСОБА_4 як голова ФГ «Свитязь» набув право постійного користування на земельну ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та отримав державний акт на право постійного користування землею серії ДП ВС 246, виданий 12 лютого 2001 року Васильківською районною радою народних депутатів Дніпропетровської області.
Згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Згідно з пунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв'язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов'язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з права постійного користування землею.
Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), в якій Велика Палата відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права на спадкування за законом усіх прав та обов'язків засновника (учасника) ФГ «Свитязь» ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 1.3 Статуту ФГ «Свитязь» в редакції від 11.09.2018 року засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є ОСОБА_3 , а відповідно до пункту 1.7 Статуту головою фермерського госопдарства також є ОСОБА_3 .
Будь-яких даних про те, що вказані факти кимось оспорюються чи не визнаються до суду не надано.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи встановлені судом обставини та оцінивши усі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання в порядку спадкування права на постійне користування земельною ділянкою.
Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат суд керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 1218, 1219, 1225 ЦК України, ст.ст. 92, 141 ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_3 до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.
2. Визнати за ОСОБА_3 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 , право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 46,0306 га призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Добровільської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (на даний час Миколаївської сільської об'єднаної територіальної громади Васильківського району Дніпропетровської області) відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП ВС 246, виданого 12.02.2001 року Васильківською районною радою народних депутатів Дніпропетровської області на підставі рішення 12 сесії ХХІІІ скликання Васильківської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 28.07.2000 року № 285, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
3. Стягнути з Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 судові витрати пов'язані з поданням позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 24 січня 2020 року.
Суддя І.Г. Битяк