15 січня 2020 року м. Рівне №460/1579/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Мороза Д.Ю., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі
позивача: представник Ярема С.В.,
відповідача: представник Редькович В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідача) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 1 січня 2019 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій заа період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 1 січня 2019 року.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що станом на день звільнення та виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини НОМЕР_2 відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальтного захисту".
Ухвалою суду від 05.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
22.07.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обгрунтування заперечень вказано, що підстава звільнення позивача з військової служби (у зв'язку із закінченням строку контракту) не дає права на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку як військовослужбовцю Національної гвардії України.
24.07.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої спеціальний нормативно-правовий акт для військовослужбовців Національної гвардії України жодним чином не обмежує та не припиняє право військовослужбовця - учасника бойових дій, на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Ухвалою від 24.07.2019 провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане судове рішення у зразковій справі набрало законної сили 21.08.2019, а повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 оприлюднено 11.09.2019.
Ухвалою суду від 15.10.2019 поновлено провадження у справі.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, що наведені у позовній заяві. Зазначила, що до спірних правовідносин у даній справі слід застосовувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву. Додатково звернув увагу суду на те, що виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпуски провадиться згідно з розділом XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №200 від 15.03.2018, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 05.04.2019 за №405/31857. Вказав, що зазначеною Інструкцією встановлений вичерпний перелік підстав, при звільненні за якими військовослужбовцям, що звільняються з військової служби, у разі невикористання ними в тому числі додаткової відпустки, оплачується тривалість додаткової відпустки, на яку вони мають право в році звільнення. Таким чином підстава звільнення позивача із військової служби - у зв'язку із закінченням контракту не дає права на отримання такої компенсації.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 29.07.2015 (а.с.12).
Згідно із витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 29.12.2018 №273, солдата ОСОБА_1 , гранатометника 1-го відділення взводу реагування 2-ї спеціальної комендатури, звільненого відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу (у зв'язку із закінченням строку контракту) з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.11.2018 №24о/с у запас, без права носіння військової форми одягу, з 1 січня 2019 року, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.15).
31.05.2019 позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30.11.2015 по 31.12.2019 (а.с.16).
Листом від 07.06.2019 №422 відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку із закінченням строку контракту компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не виплачується (а.с.17).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У силу вимог статті 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) та Законі України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - №1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак Законом №2011-XII не встановлено обмеження щодо виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набувла за період проходження військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, зазначена відпустка переноситься на інший період. Тобто, особа не втарчає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 № 504/96-ВР.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Таким чином, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 року справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа № 620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 року залишене без змін.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи викладене, суд врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, а, отже, набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Станом на день звільнення (31.12.2018) відповідач розрахунку з позивачем щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки не провів.
З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (м.Вараш, Рівненська область, 34400, код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 1 січня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 1 січня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 20 січня 2020 року.
Суддя Дудар О.М.