Справа № 420/7401/19
24 січня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
06 грудня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, у якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Одеській області «Про відмову у перерахунку пенсії відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 10 жовтня 2019 року №44;
зобов'язати Головне управління ПФУ в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 11.07.2019 року з урахуванням заробітної плати за період роботи з січня 1987 року по грудень 1991 року включно згідно з довідкою про заробіток для обчислення пенсії від 02.07.2002 року №239, виданої Акціонерною Транспортною Компанією «Альфа-Транс» з урахуванням вже отриманих сум пенсій.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору за подання позову немайнового характеру у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
19.12.2019 року за вх.№48369/19 від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду від 11.12.2019 року разом з платіжним дорученням про сплату судового збору, чим усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) в порядку ст.263 КАС України.
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що 11.07.2019 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії з урахуванням виплаченої йому заробітної плати за 60 календарних місяців до 2000 року, до якої надано довідку про заробіток для обчислення пенсії. 10.10.2019 року Головним управлінням ПФУ в Одеській області було прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії з посиланням на відсутність підприємства, яке видало позивачу довідку, за зареєстрованою адресою, а інше місцезнаходження юридичної особи не відомо. Представник позивача зазначає, що такі підстави для відмови у проведенні перерахунку пенсії є неправомірними, не відповідають нормам чинного законодавства. У підтвердження цієї позиції представник вказує, що:
по-перше, звернення до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії документально обґрунтоване наданою до Головного управління довідкою про заробіток позивача для обчислення пенсії від 02.07.2002 року №239, яка видана АТК «Альфа-Транс», про що свідчить розписка-повідомлення;
по-друге, трудова книжка як основний документ для підтвердження періодів роботи позивача містить належні записи про дату прийняття його на роботу у підприємстві та дату звільнення з вказаного підприємства, недоліків чи порушень заповнення трудової книжки не зафіксовано;
по-третє, при перевірці фактичних даних для визначення підстав для проведення перерахунку пенсії пенсійний орган обмежився формальним встановленням факту відсутності підприємства за встановленою адресою, при цьому оскаржуване рішення не містить відомостей щодо причин відсутності підприємства, обставин, що викликають сумніви у належності наданої позивачем інформації тощо. На думку позивача, Головне управління безпідставно ухилилось від покладених на нього обов'язків щодо з'ясування необхідної для проведення перерахунку інформації;
по-четверте, відсутність підприємства за місцем його реєстрації об'єктивно не залежить від позивача і не може впливати на його право на проведення перерахунку пенсії.
09.01.2020 року за вх.№808/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заявленої позиції представник вказує, що надана до пенсійного органу інформація щодо сум заробітної плати, що була виплачена позивачу до 2000 року, має бути документально підтверджена. Обов'язок пенсіонера щодо забезпечення свого права на пенсійне страхування визначений як засада загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і має виконуватись заявником при вирішенні питання про перерахунок пенсії. За відсутності документального підтвердження виплачених сум пенсійний орган не мав інших повноважень, окрім як відмовити позивачу у перерахунку пенсії, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за віком. (а.с.24).
11.07.2019 року позивач звернувся до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одеси із заявою про перерахунок йому пенсії за віком з більшого заробітку з урахуванням довідки про заробітну плату від 02.07.2002 року №239.
Згідно наданої позивачу розписки-повідомлення позивачем було подано заяву про перерахунок пенсії та довідки №239, №240, №243, №244 (а.с.13).
05.08.2019 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про надання інформації про стан розгляду його заяви від 11.07.2019 року (а.с.21).
Листом №1865/С-11 від 19.08.2019 року позивача повідомлено, що довідка, надана позивачем про суми заробітної плати, перебуває на перевірці в управлінні контрольно-перевірочної роботи (а.с.22).
15.11.2019 року позивач повторно звернувся до Головного управління із заявою про надання інформації про стан розгляду його заяви від 11.07.2019 року (а.с.23).
Листом №3092/С-11 від 29.11.2019 року позивача повідомлено, що можливість провести перевірку довідки, наданої позивачем про суми заробітної плати, відсутня, а тому 10.10.2019 року за №44 було прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії (а.с.24).
10.10.2019 року за №44 ГУПФУ в Одеській області прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії (а.с.25). Підставами для прийняття вказаного рішення стало те, що надана до управління довідка не підтверджена перинними документами, а за зареєстрованою адресою підприємство, яке видало довідку, відсутнє.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтями 24-27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначені періоди з яких складається страховий стаж, коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, умови призначення пенсії за віком та визначена формула за якою визначається розмір пенсії за віком.
Положенням ст. 24 цього ж Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне старування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Застосуванню до спірних правовідносин підлягає і постанова Кабінету міністрів України від 05.17.2006 року № 919 "Про затвердження Порядку визначення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату».
Пунктом 1 Порядку визначення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату встановлено, що цей Порядок встановлює механізм визначення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії застрахованої особи, страховий стаж якої починаючи з 1 липня 2000 р., становить менш як 60 місяців, за основним місцем роботи за період страхового стажу до 1 липня 2000 р., за умови відсутності заробітної плати (доходу) за будь-які інші 60 календарних місяців страхового стажу підряд незалежно від перерв до 1 липня 2000 р. у разі втрати первинних документів про нарахування та виплату підприємствами, установами, організаціями заробітної плати (доходу) у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або з інших незалежних від застрахованої особи обставин.
Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-XV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Згідно п.п. 3 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, у додатку затверджена форма довідки про заробітну плату для розрахунку пенсії.
Відповідно до форми, нарахована заробітна плата зазначається помісячно, із зазначенням підсумкової суми за кожен рік окремо та підсумкової суми за весь період, за який зазначено заробіток. Крім того, в довідці вказуються назви первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адресу, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
За змістом п. 2.10 Порядку, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою, організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату надаються правонаступниками цих підприємств, установ, організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без дотримання цієї форми.
Згідно із пунктом 4.2 Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Позиція сторін у справі ґрунтується та тій обставині, що підприємство, яке у 2002 році видало позивачу довідку про отримані суми заробітної плати, на момент проведення перевірки органом, що проводить перерахунок пенсії, не виявлено за місцем реєстрації. При цьому, архівні документи не місять інформації щодо нарахованих працівникам сум заробітної плати за визначені позивачем періоди. Позивач вважає, що такі обставини не залежать від його волі, він не є розпорядником документації щодо нарахованих сум заробітної плати, а способи підтвердження таких сум, які він має, обмежуються лише тією довідкою, що була надана до пенсійного органу разом із заявою про проведення перерахунку. Представник відповідача, у свою чергу, наголошує, що неможливість проведення перевірки достовірності наданої довідки свідчить про необхідність відмови у проведенні перерахунку пенсії.
Суд вважає, що позивачем надано необхідні документи, які були у нього наявні та підтверджували суми отриманої заробітної плати. Норми чинного на момент роботи позивача законодавства передбачають необхідність зберігання відповідної документації у роботодавця та надання ним такої документації до архівних установ, однак жодний акт не встановлює аналогічного обов'язку за працівником.
Суд погоджується із позицією представника позивача, що пенсійний орган не вчинив залежних від нього дій для встановлення інформації щодо отриманих позивачем сум заробітної плати у період його роботи з 1987 по 1991 рік. Матеріали справи містять копію Акту пошуку №22 підприємства, яким було надано довідку про заробіток для обчислення пенсій, від 25.07.2017 року (а.с.45), проте звернення позивача датоване 11.07.2019 року. Вказане свідчить, що перевірки за фактом звернення позивача у 2019 році проведено не було, а при прийнятті рішення пенсійний орган керувався не актуалізованими даними щодо місцезнаходження Акціонерної транспортної компанії «Альфа-Транс».
При цьому суд встановив, що зміст оскаржуваного рішення свідчить про те, що інша надана позивачем документація - Довідка від 02.07.2002 року №240 (а.с.17), Довідка №242 від 03.06.2010 року (а.с.18), Довідка №243 від 03.06.2010 року (а.с.20), а також докази сплати внесків до 2001 року (а.с.19) - в оскаржуваному рішенні не була вивчена та залишилася поза увагою Управління.
Оцінці підлягає також той факт, що оскаржуване рішення прийнято пенсійним органом 10.10.2019 року, однак до відзиву у якості підтверджуючого документа надано лист №3767-11.1-33 від 31.10.2019 року Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради. Тобто при винесенні рішення №44 Головне управління не мало жодних документальних підтверджень того, що надані позивачем суми заробітної плати не відповідають дійсно виплаченим сумам.
Отже, Головне управління при прийнятті оскаржуваного рішення використовувало не актуалізовану інформацію щодо факту відсутності підприємства за місцезнаходженням, висновок щодо непідтвердження наданої позивачем довідки про заробітну плату сформований на бездоказових припущеннях.
Обставина непідтвердження заявлених сум заробітної плати та факт неможливості його підтвердження є різними юридичними фактами та породжують різні правові наслідки. Так, у разі існування іншої підтвердженої інформації що сум заробітної плати, які не відповідають відомостям довідки, наданої пенсіонером, дійсно наявні підстави для відмови пенсіонеру у перерахунку пенсії. Натомість, матеріали даної справи свідчать саме про неможливість ані підтвердження вказаних сум, ані їх спростування. При цьому, висновок пенсійного органу презюмує хибність даних виданої довідки лише неможливістю проведення перевірки пенсійним органом, що ніяк не залежить від позивача і протиправно позбавляє його права на проведення перерахунку сум пенсії.
Суд не приймає до уваги надані представником відповідача пояснення стосовно того, що висновок Верховного Суду у аналогічній справі №458/417/15-а свідчить про правомірність оскаржуваного рішення, оскільки, як вже було зазначено судом, прийняття оскаржуваного рішення пов'язано також і з необґрунтованістю формування висновків пенсійним органом без наявного документального підтвердження таких висновків.
Беручи до уваги вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Одеській області «Про відмову у перерахунку пенсії відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 10 жовтня 2019 року №44.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління ПФУ в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 11.07.2019 року з урахуванням заробітної плати за період роботи з січня 1987 року по грудень 1991 року включно згідно з довідкою про заробіток для обчислення пенсії від 02.07.2002 року №239, виданої Акціонерною Транспортною Компанією «Альфа-Транс» з урахуванням вже отриманих сум пенсій суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За результатом судового розгляду судом встановлено протиправність Рішення №44 від 10.10.2019 року, оскільки прийнято воно було необґрунтовано. Натомість, вказаний висновок суду не свідчить про наявність підстав для проведення перерахунку пенсії, а лише вказує на те, що спосіб, у який суб'єкт владних повноважень дійшов протилежного висновку, є протиправним. При цьому, проведення перевірки необхідних відомостей у встановленому законом порядку судом не може бути здійснене, а тому наявні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 11.07.2019 року про перерахунок пенсії за віком з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Заперечення відповідача суд відхиляє, оскільки ними не спростовується встановлена судом необґрунтованість відмови у перерахунку пенсії.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем не обґрунтована правомірність свого рішення, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково із відмовою у задоволенні вимог про зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії позивачу згідно довідки №239 від 02.07.2002р.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно ч.8 ст.139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. (а.с. 4).
Суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. у повному обсязі на підставі ч.8 ст.139 КАС України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-263, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Одеській області «Про відмову у перерахунку пенсії відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 10 жовтня 2019 року №44.
Зобов'язати Головне управління ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.07.2019 року про перерахунок пенсії за віком з урахуванням висновків судового рішення.
У задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян
.