13.01.2020 року м.Дніпро Справа № 904/3588/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Цибульник О.В., витяг з ЄДР б/н від 20.09.2019 р., керівник;
від відповідача: Блонська В.Д., ордер серія ДП № 2833/007 від 19.09.2019 р., адвокат;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ГОЙДА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 року, ухвалене суддею Петренко І.В., повний текст якого складений 22.10.2019, у справі №904/3588/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ГОЙДА", м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Кім Ченбау Вадимовича, м. Дніпро
про стягнення 77345,75грн. безпідставно набутого майна,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ГОЙДА" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Кім Ченбау Вадимовича (далі - Відповідач) в якій просить суд стягнути 77345,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані помилковим перерахуванням на користь Відповідача грошових коштів на підставі рахунку-фактури №08/10-01 від 08.10.2018 у розмірі 77345,75 грн. Факт помилкового перерахування грошових коштів підтверджує рахунком-фактурою №08/10-01 від 08.10.2018, в якому у графі "Отримувач" вказано "ОСОБА_1", а в графі "Платник" зазначено "ОСОБА_1". Факт перерахування грошових коштів підтверджує платіжним дорученням №261 від 16.10.2018, за яким перераховано на адресу відповідача грошові кошти у розмірі 77345,75 грн. Факт безпідставності отримання грошових коштів Відповідач підтверджує відсутністю факту поставки товару на адресу Позивача. Правовою підставою позовних вимог визначено статтю 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 року у справі №904/3588/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ГОЙДА" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, ненадання належної оцінки доказам наявним у справі, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що помилковість перерахування грошових коштів підтверджується рахунком-фактурою № 08/10-01 від 08.10.2018, в якому в графі "Отримувач" зазначена "ОСОБА_1" і в графі "Платник" зазначено "той же".
Заявник апеляційної скарги вважає помилковими висновки господарського суду стосовно відповідності матеріалам справи саме Рахунку-фактури № 08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154 689,75 грн., наданого Відповідачем, а відтак, і висновок суду про прийняття ТОВ "НВК "ГОЙДА" пропозиції Відповідача шляхом оплати рахунку-фактури №08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154 689,75гривень, оскільки:
- як вбачається з переписки між ОСОБА_1 та Відповідачем перемовини з приводу здійснення розрахунку за постачання/виготовлення товару та його подальшу оплату з розрахункового рахунку ТОВ "НВК "ГОЙДА" не велись;
- в матеріалах справи відсутні письмові докази, що засвідчували би факт адресування Відповідачем ТОВ "НВК "ГОЙДА" чи ОСОБА_1 саме Рахунку-фактури № 08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154 689,75 гривень, наданого Відповідачем.
Крім того, беручи до уваги Рахунок-фактуру № 08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154689,75 гривень, який долучений до матеріалів справи Відповідачем, судом невірно зазначено в рішенні про відсутність посилань на порядок та терміни оплати, оскільки в тексті рахунку передбачено "Порядок сплати: передплата 100 %".
Відповідач, Фізична особа-підприємець Кім Ч.В., у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення, як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що одним із засновників ТОВ "НВК "ГОЙДА" є ОСОБА_1, що підтверджується даними із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Між засновником Позивача, ОСОБА_1, та Відповідачем давно склалися дружні ділові стосунки. Основний вид діяльності ФОП Кім Ч.В. - це виготовлення вітражної продукції. ОСОБА_1 - постійний клієнт вітражної студії "Modo", у якій здійснює свою діяльність Відповідач. Вона неодноразово зверталася до Відповідача для виготовлення вітражної продукції, зокрема із символікою ТОВ "НВК "ГОЙДА", засновником якого вона є. Вказане підтверджується наявністю багатьох спільних фото (у тому числі із готовими замовленнями), які розміщені у мережі Інтернет на сторінках у соціальній мережі Facebook як у ОСОБА_1 , так і у Кім Ченбау Вадимовича . У зв'язку з тим, що фізична особа-підприємець Кім Ченбау Вадимович та ОСОБА_1 вже багато років співпрацюють, між ними склалися сталі довірчі відносини.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 у черговий раз звернулася до Відповідача з метою замовлення виготовлення продукції: фриз скляний "Фьюзинг" 300x600 мм (40,5 пог. м) на загальну суму 154 689,75 грн. Сторони спілкувалися шляхом обміну повідомленнями через програму "Viber", із чим погодився Апелянт.
Між сторонами було досягнуто згоди укласти договір у спрощеній формі, адже їхня співпраця тривала вже давно і партнери довіряли один одному.
На виконання замовлення (фриз скляний "Фьюзинг" 300x600 мм) Відповідач надав ОСОБА_1 Рахунок-фактуру № 08/10-01 від 08.10.2018 року, який Позивач додав до позовної заяви та копія якого вже міститься в матеріалах справи (а.с. 17). ОСОБА_1 звернулася до Відповідача із проханням переробити Рахунок на ім'я ТОВ "НВК "ГОЙДА", засновником якого вона є.
Звертає увагу, що на копії Рахунку-фактури № 08/10-01 від 08.10.2018 року, який Позивач сам надав до суду першої інстанції разом із позовною заявою (а.с. 17), навпроти графи "Платник" власноруч проставлено напис "Гойда", чим Позивач сам підтверджує той факт, що оплачувати замовлену вітражну продукцію Позивач, у тому числі його засновник, бажали саме з рахунку юридичної особи.
Відповідач переробив Рахунок-фактуру № 08/10-01 від 08.10.2018 року, вказавши отримувачем та платником ТОВ "НВК "ГОЙДА". Саме на підставі вказаного Рахунку-фактури у другій редакції, де платником вказано Позивача, між Позивачем та Відповідачем було укладеного договір у спрощеній формі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ГОЙДА" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 у справі № 904/3588/19; призначено розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін на 09.12.2019.
В судовому засіданні 09.12.2019 оголошено перерву до 13.01.2020.
В судовому засіданні 13.01.2020 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Відповідно до фотографій переписки ОСОБА_1 та ФОП Кім Ч.В. між останніми велися переговори шляхом обміну повідомленнями через програму "Viber" щодо виготовлення та постачання товару - фриз скляний "Фьюзинг" 300x600 мм (а.с. 69-72).
Позивачем надано рахунок-фактуру №08/10-01 від 08.10.2018, який містить у графі "Постачальник" - ПП Кім Ченбау Вадимович; у графі "Отримувач" - ОСОБА_1; в графі "Платник" - той же; у графі "ПДВ" - 0,00 (а.с. 17).
В той же час, Відповідачем надано рахунок-фактуру №08/10-01 від 08.10.2018, який містить у графі "Постачальник" - ПП Кім Ченбау Вадимович ; у графі "Отримувач" - ТОВ "НВК Гойда"; в графі "Платник" - той же; у графі "ПДВ" - 154689,75 (а.с. 73).
Позивачем долучено до позовної заяви платіжне доручення №261 від 16.10.2018 на суму 77 345,75 грн., у якому у графі "Платник" вказано НВК ГОЙДА ТОВ, тобто підприємство Позивача; у графі "Призначення платежу" вказано "За матеріали згідно рахунку №08/10-01 від 08.10.2018 у сумі 64454,79грн., ПДВ - 20% 12890,96грн." (а.с. 18).
18.04.2019 на адресу Відповідача надіслано претензію-вимогу за вих.№2, в якій Позивач вимагає повернути отримані без належних правових підстав грошові кошти у розмірі 77345,75 грн. протягом 10 (десяти) днів з дня отримання претензії (а.с. 19-22).
12.07.2019 на адресу Відповідача повторно надіслано аналогічну претензію-вимогу за вих.№ 07/5 (а.с. 23-26).
Дані претензії з боку Відповідача не задоволені, відповідей на них не надано.
Відсутність поставленого товару, а також неповернення Відповідачем отриманих, на думку Позивача, без належних правових підстав грошових коштів у розмірі 77345,75 грн. і стала підставою звернення Позивача з відповідним позовом до господарського суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір підряду; при цьому сторони не погодили строк виконання зобов'язання. Оскільки відсутня вимога Позивача до Відповідача про виконання зобов'язання, то строк виконання зобов'язання є таким, що не настав.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Зазначена стаття повністю кореспондується зі ст.174 Господарського кодексу України.
Статтями 202, 203, 205 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України).
Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно зі ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 642 ЦК України регламентовано, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.
У постанові Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №912/1883/17 наведена наступна правова позиція:
"32. Суд зазначає, що загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України.
33. З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій."
Таким чином, офертою Відповідача є виписання рахунку-фактури №08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154689,75 грн., а факт прийняття пропозиції відповідача позивачем є вчинення відповідних конклюдентних дій, зокрема оплата рахунку-фактури №08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154689,75 грн., що підтверджується платіжним дорученням №261 від 16.10.2018 на суму 77345,75 грн.
Отже, господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб.
В матеріалах справи наявні два рахунки-фактури №08/10-01 від 08.10.2018, один з яких надано Позивачем, а інший Відповідачем.
При цьому, колегія суддів констатує у двох рахунках-фактурах №08/10-01 від 08.10.2018 ідентичність найменування товару та загальної суми замовлення.
Дослідивши долучене до позовної заяви платіжне доручення №261 від 16.10.2018 на суму 77 345,75 грн. колегія суддів встановила, що у графі "Платник" вказано НВК ГОЙДА ТОВ, тобто підприємство Позивача; у графі "Призначення платежу" вказано "За матеріали згідно рахунку №08/10-01 від 08.10.2018 у сумі 64454,79грн., ПДВ - 20% 12890,96грн." (а.с. 18).
Відтак, аналізуючи докази надані сторонами у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що фактичним правовідносинам між сторонами відповідає рахунок-фактура №08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154 689,75 грн., наданий саме Відповідачем, оскільки саме на його реквізити, зазначені у графах: "Отримувач", "Платник", "ПДВ", послався сам Позивач, здійснюючи оплату.
Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги щодо помилковості висновку господарського суду про прийняття ТОВ "НВК "ГОЙДА" пропозиції Відповідача шляхом оплати рахунку-фактури №08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154 689,75 гривень.
Колегія суддів не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що перемовини між ТОВ "НВК "ГОЙДА" та Відповідачем з приводу постачання/виготовлення товару та його подальшу оплату не велись, з огляду на наступне.
Відповідно до фотографій переписки ОСОБА_1 та ФОП Кім Ч.В. між останніми велися переговори шляхом обміну повідомленнями через програму "Viber" щодо виготовлення та постачання товару - фриз скляний "Фьюзинг" 300x600 мм. (а.с. 69-72).
Одним із засновників ТОВ "НВК "ГОЙДА" є ОСОБА_1, що підтверджується даними із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.
Більш того, ОСОБА_1 є не тільки засновником, але й кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "НВК "ГОЙДА", що підтверджується даними із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які наявні в матеріалах справи (а.с. 56-57).
25.11.2014 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів" від 14.10.2014 № 1701-VII (далі - Закон № 1701-VII).
Відповідно до п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону №1701- VII (в редакції, що була чинна на момент набрання ним чинності) юридичні особи, зареєстровані до набрання чинності цим Законом, подають державному реєстратору відомості про свого кінцевого вигодоодержувача (вигодоодержувачів), у тому числі кінцевого вигодоодержувача (вигодоодержувачів) їх засновника, якщо засновник юридична особа, упродовж шести місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 64-1 ГК України підприємства, крім державних та комунальних підприємств, зобов'язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом. Термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" розуміється у значенні, що вживається в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення".
Згідно ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення":
вигодоодержувач - особа, на користь або в інтересах якої проводиться фінансова операція;
кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
Отже, вигодонабувач (вигодоодержувач, бенефіціарій) - це справжній власник майна, який отримує доходи від свого майна, переданого в довірче управління іншій особі, юридичній або фізичній, або від використання своєї власності третіми особами.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Тобто, укладений між Позивачем та Відповідачем договір у спрощеній формі був укладений між ФОП Кім Ч.В. з однієї сторони, та з другої сторони - ТОВ "НВК "ГОЙДА", від імені якого діяла засновник і кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_1 .
Відтак, ОСОБА_1 фактично діяла, як у власних інтересах, так і в інтересах ТОВ "НВК "ГОЙДА", оскільки вона є засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ "НВК "ГОЙДА", та, в свою чергу, є також вигодоодержувачем (вигодонабувачем) від діяльності даного Товариства.
У будь-якому випадку, факт оплати Рахунку-фактури № 08/10-01 від 08.10.2018 саме ТОВ "НВК "ГОЙДА" свідчить про укладення договору саме з юридичною особою ТОВ "НВК "ГОЙДА", а не з фізичною особою ОСОБА_1 .
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 не була директором ТОВ "НВК "ГОЙДА", а відтак не здійснювала управління Товариством, не можна приймати до уваги, оскільки з визначення поняття "кінцевий бенефіціарний власник", наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдженню зброї масового знищення" слідує, що кінцевий бенефіціарний власник - це фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, при цьому вплив може здійснюватися, зокрема, шляхом виконання функцій органу правління.
Тобто, ОСОБА_1 , будучи засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "НВК "ГОЙДА" та маючи на це всі правові підстави, законно вела переговори із Відповідачем, внаслідок чого було укладено договір у спрощеній формі.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні письмові докази, що засвідчували би факт адресування Відповідачем ТОВ "НВК "ГОЙДА" чи ОСОБА_1 саме Рахунку-фактури № 08/10-01 від 08.10.2018 на суму 154 689,75 гривень, наданого Відповідачем, є безпідставними, оскільки сам факт часткової оплати Позивачем рахунку, наданого Відповідачем, підтверджує направлення та отримання даного рахунку ТОВ "НВК "ГОЙДА".
Крім того, у рахунку, наданого Відповідачем, виставленого саме на ім'я юридичної особи, вартість замовлення було розраховано з урахуванням ПДВ. У Рахунку- фактурі на ім'я ОСОБА_1 , який Позивач долучав до матеріалів справи разом із позовною заявою, навпроти графи "ПДВ" було зазначено - "0,00".
Як доказ здійснення розрахунку за Рахунком-фактурою № 08/10-01 від 08.10.2018, Позивач надавав до суду копію Платіжного доручення № 261 від 08.10.2018, у якому вказано наступне призначення платежу: "За матеріали згід.рах.№08/10-01 від 08.10.18 у сумі 64454,79 грн., ПДВ - 20% 12890,96 грн.".
Отже, Позивачем було оплачено саме той Рахунок-фактуру, у якому вартість замовлення була розрахована із врахуванням ПДВ, тобто - Рахунок-фактуру у другій редакції на ім'я ТОВ "НВК "ГОЙДА", який наданий відповідачем.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (стаття 837 Цивільного кодексу України).
З огляду на вищенаведені положення Цивільного кодексу України та аналізу умов укладеного між сторонами договору колегія суддів не має можливості кваліфікувати правовідносини сторін як такі, що виникли лише за договором одного виду.
Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Визначаючи правову природу укладеного сторонами правочину, колегія суддів кваліфікує відносини, які виникли між сторонами по справі на підставі сплати Позивачем виставленого Відповідачем рахунку-фактури за конкретно визначений товар, який ще треба виготовити за технічними характеристиками замовника, змішаним договором, який містить елементи як договору поставки, так і договору підряду.
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).
У зв'язку з чим, до відносин сторін, що склалися за наслідком укладання у спрощений спосіб вищезазначеного договору слід застосовувати лише у відповідних частинах положення Цивільного кодексу, які регулюють як відносини з поставки, так і відносини підряду.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі даного змішаного договору, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проаналізувавши долучені до позовної заяви докази, господарський суд правильно встановив відсутність погодження між сторонами строку виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (частина 2).
Стаття 693 ЦК України передбачає, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтею 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів зазначає, що зміст правочину сторін не дає змоги визначити строк виконання продавцем зобов'язання передати товар, тому позивач міг у будь-який час, в порядку ст. 530 ЦК України, вимагати від відповідача виконання обов'язку передачі товару, шляхом пред'явлення вимоги і такий обов'язок мав бути виконаний відповідачем у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Таким чином, правомірним є застосування положень статті 530 Цивільного кодексу України.
В той же час, доказів звернення Позивача до Відповідача з вимогою поставити частково оплачений ним товар, Позивачем суду не надано.
Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про помилковість висновку господарського суду щодо неузгодженості сторонами терміну оплати.
Крім того, в тексті Рахунку-фактури № 08/10-01 від 08.10.2018 сторонами погоджено порядок терміну оплати: "Порядок сплати: передплата 100%".
Це підтверджує доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом невірно зазначено в рішенні про відсутність посилань на порядок терміну оплати, оскільки в тексті рахунку передбачено "Порядок сплати: передплата 100 %".
Даний Рахунок-фактуру № 08/10-01 від 08.10.2018 виставлено на загальну суму 154 689,75 грн. В той час, як замовник зробив лише часткову передоплату за замовлення у розмірі 77 345,75 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №261 від 16.10.2018. Подальша оплата передоплати за вказаним рахунком не була здійснена Позивачем.
Отже, зробивши лише часткову передоплату, ТОВ "НВК "ГОЙДА" тим самим не виконало своє зобов'язання щодо оплати Рахунку- фактури № 08/10-01 від 08.10.2018 у повному обсязі. Вказане свідчить про те, що договірні відносини між Позивачем та Відповідачем тривають та у Відповідача не виникло прострочення щодо виконання свого обов'язку з виготовлення замовлення (фриз скляний "Фьюзинг" 300x600 мм).
Відповідачем доведено, що часткова оплата, здійснена Позивачем на підставі Рахунку-фактури № 08/10-01 від 08.10.2018, вже була витрачена ним саме на виконання першого етапу замовлення - закупку матеріалів, що також було відображено у графі "Призначення платежу" у платіжному дорученні № 261 від 16.10.2018 року. На підтвердження цього до матеріалів даної справи було надано копії договорів, рахунків, видаткових накладних, платіжних доручень, а також виписка з рахунку Відповідача за період з 16.10.2018 по 25.10.2018, які підтверджують суму, яку сплатив Позивач, та витрати на виконання замовлення Відповідачем. Загальна сума, яку Відповідач витратив на купівлю матеріалів для виготовлення вітражної продукції на замовлення Позивача становила 75 888,36 грн. (а.с. 74-85).
Отже, господарський суд прийшов до логічного висновку, що строк виконання зобов'язання є таким, що не настав.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язок з поставки товару не настав та порушення строків поставки відсутнє, а вимога про повернення суми передплати, за відсутності факту порушення продавцем зобов'язання з передачі товару у встановлений строк, є передчасною.
Позивачем правовою підставою позову обрано положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
В той же час, останнім не доведено безпідставне збагачення Відповідача.
Крім того, Позивачем не доведено наявність правових підстав для повернення Відповідачем Позивачу грошових коштів у сумі 77345,75 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.
Так, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частин 1 та 2 статті 205, частини 1 статті 207, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання).
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Здійснюючи юридичний аналіз фактичних обставин справи, господарський суд вірно констатував неправильне визначення Позивачем правової підстави позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Оскільки загальна ціна позову становить 77 345,75 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ГОЙДА", м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 у справі № 904/3588/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 у справі №904/3588/19 - залишити без змін.
Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "ГОЙДА" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 23.01.2020.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Березкіна