вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" січня 2020 р. Справа№ 910/5730/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,
за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 22.01.2020
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 (повне рішення підписано 03.09.2019)
у справі №910/5730/19 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп»
до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
про визнання недійсним договору фінансового лізингу
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп» (далі - ТОВ «Клайпед Груп») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсним укладеного сторонами договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 з моменту його вчинення.
Позовні вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу (з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову) обґрунтовані тим, що спірний договір фінансового лізингу був укладений сторонами щодо об'єктів нерухомого майна на строк, що перевищує 3 (три) роки, то такий договір підлягає обов'язковому посвідченню нотаріусом, однак така вимога закону сторонами дотримана не була, що є порушенням приписів ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України (згідно з якими договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню) та ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України (згідно з якими до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду). А тому наявні визначені положеннями ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним спірного правочину. Також як підставу позову заявник визначив те, що при укладенні спірного договору сторонами порушена заборона, встановлена ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої предметом фінансового лізингу не може бути цілісний майновий комплекс, у той же час, об'єкти нерухомого майна, передані в користування позивача на підставі спірного правочину, як комплекс споруд і пристосувань відповідають закріпленому чинним законодавством визначенню цілісного майнового комплексу.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення обґрунтовано тим, що положення ст. 793 Цивільного кодексу України (згідно з ч. 2 якої договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню), вміщеної у параграфі 4 «Найм будівлі або іншої капітальної споруди» глави 58 Цивільного кодексу України не поширюються на правовідносини, що виникли на підставі спірного договору фінансового лізингу. При цьому, Закон України «Про фінансовий лізинг» не містить вимоги про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу, отже, обов'язковість нотаріального посвідчення спірного договору чинним законодавством не встановлена. Водночас, укладений сторонами спірний договір фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 не містить умови про його нотаріальне посвідчення, матеріали справи також не містять будь-яких інших доказів на підтвердження того, що сторони спірного договору дійшли згоди про необхідність та обов'язковість його нотаріального посвідчення.
Стосовно підстав позову про заборону передавати в лізинг цілісний майновий комплекс, суд першої інстанції виходив з того, що за умовами спірного договору та на підставі акту № 1 прийому-передачі майна від 01.07.2016 у користування відповідача був переданий ряд об'єктів нерухомого майна, які не є цілісним майновим комплексом. Згідно з відомостями, розміщеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно предметом фінансового лізингу виступали нафтобази (реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна - 941708451202, 940646151225, 943982951106 та будівлі і адміністративні будівлі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 940624651212), що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №№ 178382724, 178380945, 178380295, 178376682.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
У вересні 2019 року ТОВ «Клайпед Груп» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Також скаржник просив покласти судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді на відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Клайпед Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2019. Надано учасникам справи час для подачі відзиву, заперечень, клопотань та заяв. Призначено до розгляду апеляційну скаргу у судовому засіданні на 20.11.2019.
20.11.2019 відкладено розгляд справи на 16.12.2019.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) - Коротун О.М. в період з 04.12.2019 до 18.12.2019, розгляд справи, призначений на 16.12.2019, не відбувся.
20.12.2019 ухвалою Північного апеляційного господарського суду було продовжено строк розгляду апеляційної скарги, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.01.2020.
22.01.2020 у судове засідання з'явилися представник сторін.
Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
ТОВ «Клайпед Груп» в апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на таке.
Скаржник посилається на положення ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України та зазначає, що договір лізингу, з урахуванням положень додаткової угоди було укладено більш ніж на три роки, а тому такий договір підлягав нотаріальному посвідченню. Недотримання ж нотаріальної форми, на переконання скаржника, свідчить недійсність оскаржуваного правочину. Скаржник зазначає, що жодних обмежень щодо застосування положень Цивільного кодексу України про найм (оренду), а саме параграфу 4 глави 58, Закон України «Про фінансовий лізинг» не містить.
Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано те, що об'єктом лізингу не може бути цілісний майновий комплекс. Встановлення відповідного факту було можливо за допомогою призначення експертизи у справі. А тому скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у призначенні експертизи.
Також скаржник зазначав, що за оскаржуваним договором майно перебувало у «прямому лізингу».
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
18.11.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відзив прийнято в порядку ст. 263 ГПК України.
Відповідач зазначає, що вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу закріплені у ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», згідно з якою договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. А тому оспорюваний договір відповідач вважає укладеним у відповідності з вимогами чинного законодавство в порядку ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.
Відповідач також зазначає, що до договору фінансового лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Крім того, відповідач вважає безпідставними доводи скаржника стосовно того, що в лізинг було передано об'єкт, передача якого заборонена законом (цілісного майнового комплексу), оскільки жодній із доказів, документів в матеріалах справи не свідчить про те, що майно, яке передавалося позивачу як предмет лізингу було на момент передачі цілісним майновим комплексом підприємства та цей комплекс взагалі функціонував як такий до передачі.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції, 01.07.2016 між ПАТ КБ «Приватбанк» (банк) та ТОВ «Клайпед Груп» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4К16052ЛИ (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого, банк є власником нерухомого майна яке зазначено у додатку № 1 до договору (далі - майно). Банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
У додатку № 1 до договору зазначено, що банк є власником майна, розташованого за адресою:
- Одеська обл., Ананьївський р-н, с. Жеребкове, вул. Железнодорожна, буд. 13 (літера «А» - адміністративна будівля, літера «Б» - битовий блок, літера «Г» - КПП, літера «Д» - АЗС, літера «Е» - операторська, літера «К» - насосна, літера «Л» - склад, літера «М» - автостоянка, № 1-17 - резервуари), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 941708451202, вартість майна 98 005 682,00 грн;
- Одеська обл., Кодимський р-н, м. Кодима, вул . Промислова, буд. 4 (літера «А» - адміністративна будівля, літера «Б» - будівля, літера «В» - пожежне депо, літера «Е» - склад, літера «Ж» - операторська, літера «З» - тарний склад, літера «И» - насосна, літера «К» - лабораторія, літера «Г», «Д», «Л» - будівля, господарські будівлі, № 1-10 - резервуари, І, ІІ, ІІІ - резервуари), загальною площею 1235,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 940646151225, вартість майна 140 274 716,00 грн.;
- Одеська обл., Березівський р-н, с. Березівка, вул. Пристанційна, буд. 2 (літера «А» - адміністративна будівля, літера «Б» - котельня, літера «Д» - склад, літера «З» - склад, літера «И» - прохідна, літера «К» - розливна, літера «В» - весова, літера «Г» - вбиральня, літера «Е», «Ж» - насосні, І-ХХІІІ - резервуари), загальною площею 1451,3 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 940624651212, вартість майна 162 233 714,00 грн.;
- Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Локомотивна, буд. 3 (будівля, адміністративна будівля «А», «Б», майстерні «В», гараж «Г», бензосховище «Д», сторожка «Е», насосна «Ж», розливочна «З», «И», весова «К», котельна «М»), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 943982951106, вартість майна 90 329 282, 00 грн.
Відповідно до п. 1.2 договору на дату укладання цього договору вартість майна становить 490 843 394, 00 грн.
Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що розмір, структура, строки оплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.
Умовами договору встановлений обов'язок лізингоодержувача сплачувати відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку 2 (п. 2.3.2 договору).
Відповідно до п. 2.3.3 договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку 2.
Згідно з п. 3.1 договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна у лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеного у додатку № 3, що є невід'ємною частиною цього договору.
Протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка (п. 4.1 договору).
Пунктом 6.2.4 договору сторони узгодили, що лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.
Відповідно до п. 6.2.11 договору лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; винагороду за користування майном отриманим у лізинг; інші витрати банку, безпосередньо пов'язані з цим договором.
Згідно з п. 7.1 договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.
Строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 15 років (п. 7.9 договору).
Пунктом 7.10 договору передбачено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане лізингоодержувачем.
Відповідно до п. 8.2.3 договору він підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за три дні, у випадку, зокрема, повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів.
Згідно з п. 8.3 договору у випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.
У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання цього договору, договорів про внесення змін сторони не укладають (п. 8.4 договору).
Згідно з п. 9.1 договору строк дії договору - з дати підписання по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадку дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.
Відповідно до п. 9.2 договору він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань по ньому.
Всі зміни та доповнення до цього договору оформляються договором про внесення змін, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 10.6 договору).
01.07.2016 на виконання умов укладеного договору сторонами складено акт № 1 прийому-передачі майна, згідно якого банк передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування перелічені вище об'єкти нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений ряд додаткових угод.
Згідно з положеннями додаткової угоди від 29.07.2016 сторони погодили викласти п. 6.2.11 договору фінансового лізингу у наступній редакції: «Лізингоодержувач зобов'язується сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку, безпосередньо пов'язані з цим договором».
Шляхом укладення додаткових угод від 03.11.2016 сторони внесли зміни до графіку лізингових платежів та виклали п. 9.1 договору фінансового лізингу у наступній редакції: «Строк дії договору з дати підписання цього договору по 25.06.2026. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадку дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору». Також сторони внесли зміни до п. п. 2.3.2 та 2.3.3 та виклали їх у такій редакції:
- « 2.3.2. Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості дні користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку 2».
- з 07.11.2016 змінений п. 2.3.3 договору, який викладений у наступній редакції: «У випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку 2».
З матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» направив ТОВ «Клайпед Груп» повідомлення № Э.Upr 1/3-67104 від 31.05.2017 про розірвання договору фінансового лізингу, в якому зазначив, що станом на 30.05.2017 прострочена більше, ніж 30 днів заборгованість з відсоткової винагороди за користування майном лізенгоодержувача за договором складає 8 320 000,00 грн, у зв'язку з чим на підставі п. 6.2.11, 6.2.4, 8.2.3, 8.3, 8.4 банк повідомив про розірвання договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 та зазначив, що вказаний договір є розірваним з 15.06.2017, вимагав у строк до 15.06.2017 сплатити заборгованість та повернути об'єкт лізингу.
15.06.2017 сторонами був підписаний акт прийому-передачі майна, згідно з яким ТОВ «Клайпед Груп» повернуло АТ КБ «ПриватБанк» об'єкти нерухомого майна, що були передані в його користування на підставі договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Між сторонами склалися правовідносини з договору лізингу, який в подальшому було розірвано. Спір стосується наявності підстав для визнання такого правочину недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом, та загальні положення про купівлю-продаж і договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу закріплені у ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», згідно якої договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. А тому доводи скаржника про необхідність дотримання нотаріальної форми, під час укладення спірного договору, передбаченої ст. 209 Цивільного кодексу України, відхиляються як необгрунтвоані.
Водночас, скаржник обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що до спірного договору підлягають застосуванню положення ст. 793 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст. 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Тобто, за загальним правилом нотаріальне посвідчення укладеного сторонами договору не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом та за домовленістю сторін.
Так, ні норми Цивільного кодексу України, ні Закону Україну «Про фінансовий лізинг»' не передбачено обов'язку нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу. При цьому, у спірному договорі також відсутні положення щодо домовленості сторін нотаріально посвідчити договір фінансового лізингу.
У ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Системне тлумачення положень ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України та параграфу 1 Глави 58 Цивільного кодексу України свідчить про те, що у ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України закріплена бланкетна норма, яка відсилає саме до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 Цивільного кодексу України).
Отже, до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 Глави 58 Цивільного кодексу України, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. А тому посилання скаржника у вказаній частині відхиляються як необґрунтовані.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 910/5247/19, від 21.10.2019 у справі № 910/2219/19, від 08.10.2019 у справі № 910/2153/19, від 12.06.2018 у справі № 915/865/17.
Тому посилання скаржника на те, що спірний договір лізингу є «прямим лізингом» не впливають на суть правовідносин, які склалися у справі та, відповідно, визначення норм, що підлягають застосуванню. А тому відхиляються судом.
Отже, суд першої інстанції суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для застосуванню до спірного правочину вимог, встановлених ст. 793 Цивільного кодексу України, щодо обов'язку нотаріального посвідчення договору.
Щодо посилань скаржника на те, що при укладенні спірного договору сторонами порушена заборона, відповідно до якої предметом фінансового лізингу не може бути цілісний майновий комплекс, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Часина 2 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» містить обмеження щодо предмету лізингу, зокрема, не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за умовами спірного договору та на підставі акту № 1 прийому-передачі майна від 01.07.2016 у користування відповідача був переданий ряд об'єктів нерухомого майна, які не є цілісним майновим комплексом, що підтверджується відомостями, розміщеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Так, предметом фінансового лізингу виступали нафтобази (реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна - 941708451202, 940646151225, 943982951106 та будівлі і адміністративні будівлі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 940624651212), що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №№ 178382724, 178380945, 178380295, 178376682, сформованими 22.08.2019 (наявні в матеріалах справи).
Доводи скаржника в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції. Так, доказів того, що об'єкти нерухомості, які передавалися за договором лізингу, були цілісним майновим комплексом скаржником не надана. При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 99 ГПК України стосовно того, що експертиза призначається за сукупності двох умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних. Доказів неможливості подання такого висновку самостійно скаржником або обставин неможливості надати такий висновок скаржником не наведено. А тому посилання скаржника у цій частині визнаються безпідставними.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність, встановлених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставини, які б свідчили про недодержання сторонами в момент вчинення спірного договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. А тому підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні.
Також суд першої інстанції щодо позовної вимоги про припинення зобов'язання, які виникли між сторонами на підставі спірного правочину, обґрунтовано виходив з приписів ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Докази на підтвердження виконання ТОВ «Клайпед Груп» у повному обсязі усіх зобов'язань за спірним договором, у том числі й грошових зобов'язань по сплаті лізингових платежів та винагороди лізингодавця скаржником в порядку ст. 73 - 80 ГПК України не надано. Також не надано доказів на підтвердження наявності інших підстав припинення зобов'язань, що виникають із спірного договору фінансового лізингу. А тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ «Клайпед Груп» про визнання недійсним договору лізингу та припинення зобов'язань за правочином.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 у справі № 910/5730/19 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2019 у справі №910/5730/19 - залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 23.01.2020
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім