Справа № 750/9551/19
Провадження № 2/750/53/20
17 січня 2020 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
головуючого судді Логвіної Т.В.,
при секретарі Примак Т.В.,
за участю позивача, представника позивача,
представника відповідача та третьої особи,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,
третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Число Світлана Миколаївна,
Позивач звернувся до суду з позовом та просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0, 0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6126, укладений між ОСОБА_4 (на підставі довіреності) від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 17.10.2015, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Число С.М., зареєстрованого в реєстрі № 452 від 17.10.2015, мотивуючи вимоги тим, що оспорюваний правочин суперечить положенням ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України, ч. 1 ст. 337 ЦК України, ч. 6 ст. 203 ЦК України.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, представник відповідача та третя особа приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Число С. М. у задоволенні позову просили відмовити, посилаючись на його безпідставність та пропуск строків позовної давності.
Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 10 квітня 1959 року було надано в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку на праві особистої власності по АДРЕСА_2 площею 600 кв.м.
ОСОБА_3 був виданий Державний акт від 15 березня 1995 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 674 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку і господарчих споруд на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів №42 від 20 лютого 1995 року.
Рішенням тридцять першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 19 квітня 2013 року внесені зміни в рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів №42 від 20 лютого 1995 року та зазначено прізвище ОСОБА_3 замість ОСОБА_3
Подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 29 липня 2013 року уклали Договір про визначення часток в праві спільної власності подружжя, за яким домовились про зміну режиму спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, з визначенням часток у праві спільної власності: ОСОБА_3 - 7/16 частини, а ОСОБА_6 - 9/16 частини житлового будинку з надвірними будівлями.
Також, згідно Договору дарування земельної ділянки від 17 серпня 2013 року, ОСОБА_3 подарував земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6127, за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 .
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на 7/16 частини житлового
будинку АДРЕСА_2 .
Також, згідно Витягу з Державного земельного кадастру ОСОБА_3 зареєстрував свою земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6126, а ОСОБА_6 свою земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6127.
06 березня 2014 року ОСОБА_6 подарувала свої 9/16 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6127 за адресою АДРЕСА_2 сину, позивачу ОСОБА_1
ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на 9/16 частин житлового будинку та земельну ділянку.
Таким чином, позивач набув право власності на 9/16 частин земельної ділянки на підставі ч. 4 ст. 120 ЗК України.
17 жовтня 2015 року ОСОБА_3 подарував земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6126 за адресою АДРЕСА_2 , дочці - ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
За результатами судового розгляду судом встановлені достатні правові підстави для визнання в судовому порядку недійсним оспорюваного Договору дарування земельної ділянки у зв'язку з недодержанням положень ч. 1, ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 1, ч. 4 ст. 120 ЗК України, проте суд має розглянути заяву відповідача про застосування позовної давності, яка нею зроблена до винесення рішення у справі.
Відповідно до ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність за статтею 256 ЦК України - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була могла) довідатися про порушення свого права.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності, суд вважає, що початок перебігу строку позовної давності, тобто момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав є дата укладення оспорюваного правочину, що позивачем не заперечується, але він посилається на поважні причини пропуску строку, а саме на збирання необхідних для звернення до суду документів та поганий стан здоров'я.
Суд враховує, що норма ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Із позовом про визнання недійсним Договору дарування земельної ділянки позивач звернувся до суду 23.08.2019 року, тобто після спливу трирічного строку, встановленого законом для звернення до суду за захистом своїх прав.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте в їх задоволенні слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачем загального строку позовної давності, встановленого законом для звернення до суду за захистом своїх прав.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду складено 22.01.2020.
Суддя